Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Охоронці Адольфа Бема — ось ми хто! — вигукнув Феттер, на якого останні події, очевидно, зовсім не вплинули.

4

Рота одержала новий наказ виступати. Вольцов розповів:

— Сьогодні вночі есесівці захопили невеличке село та важливе перехрестя доріг і зразу рушили далі. Ми повинні стати в цьому селі і охороняти перехрестя. Нарешті ясне бойове завдання. Принаймні знатимемо, що робити!

Вузькими доріжками та ледве помітними мисливськими стежками вони дедалі вище підіймались на круті схили гір, що поросли віковічними деревами. Бем орієнтувався по карті. Одне відділення він вислав наперед як дозор, а рота, розтягтись довгим цепом, рухалася слідом. Нарешті вийшли на широкий, добре вторований шлях і, ні разу не зіткнувшись з ворогом, але все-таки стомлені маршем, десь близько полудня досягли місця призначення.

Перед ними відкривалася зелена долина кілометрів зо три завширшки, що тяглася з сходу на захід. Дорога виходила на півдні з лісу, спускалася круто в долину, перетинала її, потім знову піднімалася в лісисті гори, прямуючи на північ. По долині із сходу на захід через болотисті луки протікав струмок, а вздовж нього тяглася інша дорога, яка на заході зникала за горбами. Вольцов охрестив її нижньою дорогою. Там, де обидві дороги перетиналися під прямим кутом, було видно з півдесятка хат, а біля самого струмка — ще дві низенькі оселі. Оце було і все село.

Біля підніжжя гори, на лузі, Бем наказав зупинитись. Поступово підтяглася вся рота. До перехрестя залишалося з кілометр.

— Перший взвод, — скомандував Бем, — окопується тут, обабіч дороги, фронтом на південь, до гір. Другий і третій взводи — на ремінь! Кроком руш!

Метрів за сто від перехрестя він знову наказав зупинитись.

— Третій взвод іде через перехрестя і міст приблизно на кілометр за село і окопується там фронтом на північ, до схилу гори. Третій взвод, виконуйте!

Він вийняв карту і почав радитися з Рішкою.

Гольт оглянувся. Луки були заболочені. «Окопуватися тут — невелика втіха», — подумав він. Праворуч, кроків за п’ятдесят від дороги, стояв будиночок, мабуть, трактир. Ліворуч Гольт побачив три окремі садиби, а за ними нижню дорогу і струмок, через котрий був перекинутий низький дерев’яний місток. Будівлі по той бік струмка, будинок і сарай, мабуть, належали до тартака — зробив такий висновок Гольт по штабелях дощок на подвір’ї. На сході від села струмок загачений греблею. Тут від струмка відходив рукав, зникав під шосе і, проходячи через дільницю тартака, знову зливався з ним. Справа, по нижній дорозі, приблизно за два кілометри від перехрестя, Гольт помітив ще одну садибу, вірніше, її рештки, пожарище.

Обидва унтер-фельдмейстери все ще радились. Вольцов безцеремонно підійшов до них. Слідом за ним потяглась його команда і стовпилася навколо начальства.

— Ну, гаразд, — сказав нарешті Бем, — другий взвод розквартирується в селі.

Вольцов, виструнчившись, запитав:

— Чому перший і третій взводи окопуються за кілометр від села? Не слід дробити без потреби сили!

— Заткніть пельку, бовдуре! — люто гаркнув Бем. — Як ви смієте лізти не в свої справи?

Вольцов довго поправляв на голові каску.

— Другий взвод, як наказано, в село, в резерв! — крикнув Бем. — Перший і третій залишаться там, де окопались, — в чистому полі ми матимемо над цими бандитами перевагу. Я більше не дозволю втягти себе у вуличні бої. На нижній дорозі виставлю парних часових, а ви, телепню божий, з вашою командою будете стояти в караулі, аж поки у вас кишки із задниці не вилізуть! — Остання лайка була вже не така сердита, лють трохи вгамувалась. — Поставити гвинтівки! Можна курити! — Бем умостився на траві й відстебнув свою флягу, — Вольцов! Окремій команді підшукати квартири!

Вони попрямували курною дорогою.

— Погляньте он туди! — сказав Вольцов і показав рукою направо. Біля стіни трактиру, над самою дорогою, лежала сіра купа задубілих трупів. — Мабуть, есесівці полонених розстріляли! — І через плече додав: — Феттер, огляньте оті три садиби ліворуч!

Вольцов, Гольт і Гомулка постояли на перехресті, потім пішли через місток до тартака. Гольт пішов за Вольцовом у будинок. Гомулка розчинив двері в майстерню. В кімнатах всі стіни були здірявлені кулями. Вольцов потупав по сходах на другий поверх. Гольт під розбитим вікном побачив труп з роздробленим обличчям і вибіг надвір.

В ту ж саму мить з майстерні, що була за кілька метрів від будинку, вийшов Гомулка, ні, не вийшов, а випав. Вчепившись за ручку, він мимоволі, зачинив за собою двері, потім безсило схилився на стіну. Обличчя його було жовто-зелене. Він скорчився і затулив обличчя долонями.

— Зепп! — злякано вигукнув Гольт.

Гомулка опустив руки й застогнав. Потім глянув на Гольта. В очах у нього застиг невимовний жах.

— Не заходь туди! — прохрипів він. — Ради бога, не заходь! — І знову затулив обличчя долонями.

Гольт зовсім розгубився. Йому перехопило подих від передчуття якоїсь страшної небезпеки.

Гомулка глухо промовив:

— А втім, заходь… Ну, йди!

Гольт зняв з плеча карабін, але потім знову взяв на ремінь, витяг парабелум і поставив на бойовий взвід. Рвонув двері. Перед ним був вузький коридор. Він зайшов. Двері зачинилися за ним. Обережно зазирнув у контору. Нікого. Нарешті зайшов у майстерню.