Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Пивний кухоль впав зі столу і розбився. Гольт закинув рюкзак за плечі. Його каска, дзенькнувши, вдарилась об стілець.

«Втупитися очима в уявну точку. Он там, над одвірком, і… вперед — марш!»

У вагоні Вольцов перш за все дістав з рюкзака карту.

— Не завадить ознайомитися з нашою новою резиденцією! Ну й противні ж місця! Гори, ліси, глибокі звивисті урвища! Чудові умови для партизанської війни! Добре хоч, що я прихопив класичну працю Богуславського з історії піхоти!

ЧАСТИНА ДРУГА

1

В середині вересня в північно-західні Бескиди прийшло тепле бабине літо.

Гомулка сказав Гольтові:

— Власне, нам немає на що скаржитись. Пам’ятаєш, ми ще на курсах зенітників сперечалися, яка користь від цієї безглуздої муштри. Тільки скоріше в бій закортить.

Вони сиділи вдвох у нужнику. Тільки тут і можна було спокійно перекинутися словом. Після відпустки Гомулка ходив задуманий, мовчазний. Обидва курили. Табір огортали сутінки.

— Ти маєш рацію, — погодився Гольт. «До чого вже був остогид мені Ессен, — подумав він, — а тепер хочеться повернутися туди. Все, що завгодно, аби тільки не цей табір».

Чутки про відправку на фронт не припинялися. Спочатку всі думали про неї з тривогою і страхом, а тепер багато хто з курсантів про це тільки й мріяв.

— У людей коротка пам’ять, — сказав Гольт. — Прийде час, коли ми ще пожалкуємо за цим табором.

— Поки що все змінювалося на гірше, — філософствував далі Гомулка.

Гольт смоктав сигарету.

— Що не кажи, а Готтескнехт був золотий командир.

— Авжеж, служба в зенітній частині в порівнянні з тутешньою — просто рай, — підтримав його Гомулка. — Там нас хоч за людей мали.

Гольт кивнув головою.

А тут від п’ятої години ранку до сьомої вечора розписаний до дрібниці, надзвичайно суворий розпорядок дня виснажував хлопців до краю. Гольт стійко тримався: він був здоровий, повний сил і не скаржився, коли обер-форман Шульце примушував його з карабіном і з повним бойовим спорядженням разів по двадцять перелазити через стіну. Гольт розглядав усе це як необхідне тренування. «На фронті не те ще буде! — втішав він себе. — Там незагартованим пропадеш!» Проте дух, що панував тут, безугавні покрикування, вишукано підступна і в той же час надзвичайно примітивна система, розрахована на те, щоб зломити волю кожного, дуже гнітили Гольта.

Табір був розташований на території саду і огороджений високим цегляним муром. Біля самих воріт у великому бараці містилась комендатура — караульне приміщення, гауптвахта і квартири начальства. Далі розкинувся посипаний шлаком плац — сто метрів у квадраті. Земля садівництва за трьома жилими бараками була перетворена на учбове поле з біговою доріжкою, гімнастичною стіною, ровом, вогневими точками, бліндажами, окопами та дротяним загородженням. В таборах трудової повинності молодь проходила військову підготовку. Лопату замінив карабін.

Гольта разом з Гомулкою, Вольцовом та Феттером зарахували у відділення обер-формана Шульце і розмістили в одній з кімнат великого незатишного барака, де звичайно жило п’ятнадцять чоловік з старшим по спальні. В цю ж саму частину потрапило ще кілька колишніх однокласників Гольта, які служили разом з ним на батареї.

Обер-форман Шульце був грубий, упертий як бик парубійко років двадцяти. Над його безстрасним, якимсь тупим обличчям нависав низький, немов зрізаний лоб. У водянисто-голубих очах не видно було нічого людського. Вираз їх був такий звірячий, що Гольтові весь час здавалось, ніби перед ним одягнута в мундир горила. Непомірно довгі, мало не до колін, руки Шульца, плетиво м’язів на опущених плечах і густа шерсть, що покривала все його тіло, ще більше посилювали це враження. Гольт не міг дивитись на нього без огиди, коли умивався вранці. Розуму в обер-формана вистачало лише на те, щоб передавати чужі накази, і він викрикував їх якимось дивним, придушеним голосом, що іноді міг переходити у хриплий рев. Усі його знання зводилися до кількох заучених напам’ять параграфів статуту, та, незважаючи на таку свою обмеженість, Шульце був досить хитрий та ще й страшенно підлий. Він ненавидів і переслідував кожного, хто був хоч трохи розумніший за нього.

Цього вечора Шульце причепився до Феттера. Хрістіан Феттер уже не був таким неповоротким товстуном, як колись. Він витягнувся вгору і навіть переріс Гольта. За ці півтора місяця він більше за Гольта й Гомулку звик до тутешніх грубощів і засвоїв кілька звичок, яких соромився б на батареї. Він відригував, безпардонно псував повітря і похабно говорив з хлопцями про жінок. Це здавалось Гольтові особливо бридким і безглуздим, бо в присутності кожного створіння жіночої статі Феттер все ще пік раків.

Обер-форман Шульце, у якого був дуже бідний лексикон, незмінно вживав дві лайки: «Ви, тварюка» і «Ви, мокре опудало». «Коли вже хто й схожий на тварюку, — думав Гольт. — то це сам Шульце, як ото він стоїть, взявшись довгими руками в боки і випнувши вперед свою тупу пику».

— Ви, мокре опудало! — придушеним голосом кричав Шульце на Феттера. — О, я навчу вас, тварюко, а зараз лягти і встать! Двадцять разів! Будеш знати, як глузувати з мене!

Феттер покірно падав на підлогу і схоплювався, рахуючи вголос:

— Раз… два… три…

Роздягаючись, Гольт старанно складав свій одяг і думав: «Даремно я так стараюсь, все одно та ж сама лотерея!» Майже всі вже лежали на своїх солом’яних матрацах, тільки Вольцов ще не повернувся.

Гольт забрався під ковдру. «От Вольцов, — снував він думку, — зумів завоювати прихильність начальства. Про людське око найдзвінкіше вистукує закаблуками перед Шульце, а за ширмою субординації підказує обер-форманові, що йому слід робити по службі, щоб заслужити репутацію зразкового командира відділення». Це Вольцов допоміг Шульце закріпити за своїм відділенням славу кращого в роті. Це Вольцоч організував службу, а обер-форман лише недорікувато наказував те, що пропонував йому Вольцов. По суті командиром відділення був Вольцов. Шульце ж, утішаючись ілюзією, що він командир, а Вольцов ніби за ад’ютанта в нього, підкорявся йому у всьому — і не програвав. Своїми власними були у Шульце хіба що лайки, гримання та знущання з людей.

Після відпустки Вольцов дуже змінився, став якийсь похмурий і замкнутий. Гольт вважав, що причина цього — муштра. «Хто його знає,— думав він, — може, і я так змінився…» Гольт лежав і крадькома курив, хоч курити в постелі заборонялось. Йому шкода було тушити недокурок. Днювальні, Феттер і білявий добродушний парубок з Гарца, старанно замітали натерту дощану підлогу. Обер-форман сидів одягнутий за своїм столиком біля дверей. Нарешті в кімнату влетів