Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я сьогодні одержав повістку. Наказано з’явитися відбувати трудову повинність. Це десь у протектораті, здається, в Словаччині.

— В Словаччині? Ну, брате, і пощастило ж тобі! — співчутливо похитав головою господар. — Ці негідники зовсім озвіріли. Нападають на поїзди, висаджують у повітря мости, нахабніють з кожним днем, а росіяни ночами підкидають їм підмогу на парашутах… Але тепер, кажуть, наші за них взялися, вони з цими негідниками не будуть панькатися…

— Мені ще в довідкове бюро, треба розшукати цю адресу. Дуже обмаль часу…

— Ну, хай щастить тобі,— сказав здоровило, проводжаючи гостя до дверей кухні.— А взагалі не лови гав, вашому братові треба завжди бути напоготові. Гаген, — крикнув він, — Вульфі, Аннегрет, Гейдрун, ходіть сюди, вже можна!

Гольт збіг сходами. Проходячи повз Гундель, потиснув їй руку.

— О четвертій годині…— шепнув він. — На тому ж самому місточку. Гаразд?

Вона кивнула головою. Збентежений, тремтячий від хвилювання, весь час думав: «їй не можна там залишатися!»

Він довго натискував кнопку дзвоника, але ніхто не відчиняв. З будинку линули звуки музики, грало радіо. Гольт дзвонив, стукав — ніякої відповіді. Тоді він пішов садом. Двері на веранду були відчинені. Гольт зайшов у будинок.

— Зепп! — покликав він. Пішов коридором. Радіо грало так голосно, що здригалася ваза на підвіконні. Раптом музика стихла. Серед тиші, що зненацька запала, крізь ледь прочинені двері в їдальню долинув голос Зеппа, повільно й виразно він вимовляв якісь слова незнайомою мовою. Потім почувся голос адвоката:

— Хорватська мова тобі важко дається, повторюй про себе щовечора. Ну, а тепер те ж саме російською мовою!

«Дивно, — подумав Гольт, — дуже дивно!» І знову долинув голос Гомулки, що вимовляв незвичні для його слуху речення з багатьма приголосними…

— Зепп! — гукнув Гольт. В ту ж мить знову заграло радіо. Двері відчинилися, на порозі стояла фрау Гомулка.

— Дуже прошу пробачити, пані, я дзвонив, стукав, кликав…

Вона з звичною незворушністю повела його в їдальню.

— А ми на вас чекали. Коли думаєте їхати?

— Сьогодні ж, — сказав Гольт. — Зепп, я прийшов по тебе! Іди скоріше до Вольцова.

Гомулка пішов переодягатися. Гольт, смутний, опустився на стілець. «Її треба забрати звідти», — не полишала його думка.

— Пане доктор, — сказав Гольт рішуче, — чи не могли б ви знайти кілька хвилин для… розмови сам на сам?

Адвокат з дружиною перезирнулися.

— З задоволенням, я до ваших послуг.

Він провів Гольта до себе в кабінет. Вздовж стін тяглися стелажі, на них — сотні книжок. Сидячи в м’якому кріслі, Гольт ніяк не міг позбутися тривожного передчуття. «Що це я знову затіяв? Ще надірвусь…»

— Я… в зв’язку з учорашнім… — почав він, затинаючись. — Я прийшов до висновку… вірніше, я хочу сказати, що можна страшенно помилитись, але, мені здається, ви…

— О, боже, — перебив адвокат, — прошу вас. Навіщо згадувати вчорашнє! Ми, правда, трохи посперечались, але яке це має значення! Навпаки, нам повинно бути неприємно, але аж ніяк не вам. Іноді погляди батьків розходяться з поглядами дітей, хай це вас не бентежить!

Він підвівся.

— Ви мене не так зрозуміли, — квапливо сказав Гольт. — Я хочу пояснити, що мене спонукало звернутись до вас… Розумієте, саме до вас… у справі, яка вимагає цілковитого довір’я.

Доктор Гомулка знову сів.

— Тоді розказуйте все, що у вас на душі. Будьте відверті. Як вам відомо, я перебуваю в партії, і з цього боку ви можете розраховувати на те, що я вас зрозумію, вам нічого побоюватись, а коли щось інше… повірте, я вислухаю вас, як свого рідного сина…

— У мене в цьому місті є подруга, — сказав Гольт і боязко глянув на адвоката, чи не сміється той. — Дівчина ще зовсім молода. її звати Гундель Тіс….

— Тіс, Тіс?.. — повторив адвокат. — Чекайте! Здається, пригадую. Не дивуйтесь, у місті я знаю всіх. Здається, було рішення суду в справі опікунства…

— Дуже можливо. Вона сирота.