Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вольцов рвучко встав і дико глянув на Гольта, але потім знову байдуже нахилився і дістав з-під столу пляшку червоного вина.

— Послухай, що я тобі скажу, — мовив він, наповнюючи дві склянки і раптом підвищивши голос до крику: — Вольцов зневажає зрадників! Вольцов зберігає вірність своїм воєначальникам!.. Мій дядько в партії з тисяча дев’ятсот тридцятого року, увесь наш рід — офіцери з тисяча сімсот сорок другого року, і ніхто з нас ніколи не порушував присягу! — Він схопив щоденники, високо підняв, а потім жбурнув на стіл з такою силою, що вино вихлюпнулося з склянок. — Справжній Вольцов зберігає вірність фюреру! — Гільберт вигукнув ці слова і з розмаху вдарив долонею по чорних зошитах. — Він зразок того, що означає солдатська дисципліна і витримка! В нашому житті відкривається новий розділ, становище стає серйозним! Дай боже, щоб війна тривала ще два роки, тоді побачиш, що таке німецький офіцер.

«Ось хто знає, що йому потрібно, — подумав Гольт, хоч і зовсім не розумів причини збудження Вольцова, — Все або нічого! До біса половинчатість!» Вони випили.

— За дружбу! — вигукнув Вольцов. Він простяг Гольтові парабелум. — Тільки нікому не показуй, доки не прийде час застосувати його в ділі!

Гольт глянув на годинник. Відірвав клапоть паперу і записав на ньому батькову адресу. Виходячи, він попросив Вольцова взяти з собою і його рюкзак, сказавши, що прийде пізніше, а сам щодуху побіг до Паркового острова.

Гольт чекав більш як півгодини.

— Я мусила доглядати за дітьми, — сказала Гундель, засапавшись від швидкого бігу. — В мене десять хвилин, не більше!

Він повів її у парк. По дорозі Гольт говорив:

— Пам’ятай про все, що я тобі сказав! Чекай на мене! Я писатиму «до запитання», навідуйся на пошту. І ти пиши, коли тільки зможеш, добре? А ось тобі адреса мого батька!

Вона прочитала:

— Доктор Ріхард Гольт?

— Він професор… Це йому тепер дали жалюгідну посаду за те, що… Я майже не підтримую з ним зв’язку, але якщо коли-небудь до нього потрапиш, скажи лише, що ми з тобою знайомі… Розповіси йому все, він неодмінно допоможе. — Гольт взяв її руку, потріскану, натруджену руку дитини. — Прощай, Гундель!

Вона сказала:

— Повертайся скоріше, Вернер! І ніколи не будь такий… як сьогодні вранці!

— То це ж я навмисне влаштував спектакль! — вигукнув він. — Говорив словами нашого капітана!

— Знаю, — сказала вона. — Але щось таке сидить і в тобі!

Він відчув потиск її руки. Вона хотіла втекти, але він затримав її, дістав з нагрудної кишені коробочку і вклав їй у руку хрестик Ути з ланцюжком.

— Я одержав це минулого року в подарунок від однієї дівчини… Можливо, її вже немає серед живих!..

Гундель довго розглядала золоту річ і пошепки прочитала викарбовану на хрестику дату:

— Рік тисяча шістсот дев’яносто другий…

— Прочитай, що там написано.

Вона по складах розібрала надпис дрібним химерним шрифтом і зразу ж втекла.

Гольт ішов парком і все поглядав за річку.

Вольцов і Гомулка сиділи у кав’ярні в товаристві дівчат. З ними і Вурм. Вольцов про щось розповідав, видно було, що він вже підпив. Обличчя Гомулки почервоніло.

— Стара не дає нам нічого, крім пива, — поскаржився Вольцов. — Зате штамфюрер Вурм приніс з дому пляшку горілочки. А ти, штамфюрер, виявляється, непоганий хлопець! — Він поплескав Вурма по плечі.

Хтось тицьнув Гольтові в руку склянку. Хтось крикнув:

— Тост!

Вольцов підхопився і загорланив з такою силою, що жили випнулися в нього на лобі:

— Якщо ти загинеш, я за двох стану сам. Всю кров до краплини, як треба, віддам!

— Час на вокзал! — підганяв Гомулка.