Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Так, так, тепер я пригадав… Вона втратила обох батьків… з причини… з дуже сумної причини. Недавно в неї змінився опікун. Так чим же я можу бути вам корисним?

— Я був сьогодні в сім’ї, де вона має протягом року відбувати повинність, — вів далі Гольт.

Але адвокат знову перебив його:

— А чи відомі вам обставини, котрі спричинилися до смерті її батьків? Відомі? В такому випадку, пробачте, я повинен вас запитати: чи не вважаєте ви за необхідне припинити всякі стосунки з цією дівчиною?

— Якщо ви цього від мене чекаєте… — хрипким голосом промовив Гольт. «Яке розчарування!..»

— Нічого я не чекаю, — незворушно відповів адвокат. — ' Я тільки запитую. Значить, ви не вважаєте це необхідним? Чудово. Це якраз відповідає тому, що я чув про вас від Зеппа. Отже, далі, будь ласка!

— Я був там сьогодні! Ви не уявляєте собі, яке там оточення. А люди…

— Я уявляю. Я знаю того чоловіка. Він служить у одному з відділень місцевої тюрми. Та і взагалі користується славою… зразкового націонал-соціаліста. Крім того, він і є опікун дівчини. Деякі спроби перешкодити цьому в силу згаданих обставин заздалегідь були приречені на невдачу.

— Чи не можна забрати її звідти? — запитав Гольт. — Чи не можна їй якось допомогти?

— Ні, не можна, — пролунала категорична відповідь. — Jura noscit curia [32]. Повірте, це неможливо, взагалі неможливо, і особливо зараз. Мені відомо багато таких же і аналогічних випадків, — сказав він, спрямувавши погляд на викладену дерев’яними плитками стелю. — Є й незрівнянно гірші. Вам залишається тільки одне: приєднатися до тих, хто чекає.

— Чекає? — запитав Гольт. — Але на що ж?

Адвокат пригладив рідке волосся.

— Credo rem integram restitutum iri! [33] — промовив він пошепки. І продовжував усміхаючись. — Вірю, що казковий королевич скоро звільнить нашу зачаровану красуню.

Увійшов Зепп. Гольт підвівся.

— Щиро дякую, пане доктор!

— Раджу вам не турбуватися, любий Вернер Гольт! Дівчина не така вже самотня, як ви думаєте, — Він провів обох хлопців аж до хвіртки саду.

Гольт ламав собі голову. Дещо в словах адвоката здалося йому туманним.

— Твій батько чудова людина, — сказав він Гомулці.

На це Гомулка розсудливо відповів:

— Так, ми розуміємо один одного. Тільки іноді… іноді мені здається, що деякі речі він дуже спрощує. А насправді все набагато складніше!

Вольцов сидів у своїй кімнаті серед безладдя і хаосу і перегортав сторінки чорних зошитів. Його рюкзак, уже спакований, стояв біля дверей.

— Ми від’їжджаємо о вісімнадцятій, через Прагу, — сказав він. — Це гніздо десь на чехословацькому кордоні. Нам, можливо, доведеться воювати з партизанами. Я говорив по телефону з Ессеном, Готтескнехт передає вам вітання. Що ти на мене дивишся, Зепп? Біжи скоріше додому! Рівно о четвертій зустрінемось у кав’ярні навпроти базару.

Коли Гомулка пішов, Гольт промовив:

— Недовго ми відпочивали!

Вольцов курив і все читав.

— Мені б теж хотілося проглянути ці щоденники, — сказав Гольт. — Уявляю собі, чого там тільки не понаписувано! Адже так?

Вольцов схилив набік голову.

— Тобто як це? Що ти маєш на увазі?

Гольт здивовано глянув на нього.

— Та нічого особливого. Просто… Адже твій батько був полковник, цікаво, звичайно, що він пише. — Він відніс свій рюкзак до дверей. — В тебе є сигара? Дякую! — Гольт закурив. — А я збирався з тобою про дещо поговорити. Хоч би про той замах. Я й досі нічого не розумію!

[32] Суд знає закони (лат.).

[33] Вірю, що справедливість переможе! (Лат.).