Хліб на списі. Фраґменти віршів. Переклад з давньогрецької, передмова, коментарі Андрія Содомори : читать книгу онлайн полностью и бесплатно

З важким серцем повертався Архілох із того побачення. Йому було ясно: його любов не знаходила відповіді. Необулі він не подобався; в поезії і музиці вона нічого не тямила. А стала вона його нареченою тільки з почуття обов’язку, бо він врятував їй життя, а ще — того хотів її батько.

Архілох не знаходив собі місця. У сумних віршах він згадував пережите і виливав ними свою тугу. Єдиною втіхою для нього були його молоді друзі — Перікл, Фалант і Есімід, з якими він уклав «союз дружби». Юнаки заприсяглися у вірності до гробу, запевняли, що ніколи не зрадять один одного.

А ще більшу втіху, аніж дружба, приносили Архілохові поезія і музика. Він складав поважні й жартівливі пісні, які присвячував друзям; з ними ж і співав їх на гостинах. Писав він ті пісні новим, незвичним розміром.

До цього часу поважні й повчальні твори, наприклад, поеми Гомера і Гесіода, укладались епічним розміром, який називається   г е к з а м е т р.   Кожен такий вірш складається з шести   д а к т и л і в,   а кожен дактиль — з одного довгого і двох коротких складів; це приблизно те ж саме, що в нас один склад наголошений, а два — ненаголошені, як у слові «борошно».

І лише в останньому дактилі брак останнього складу:

Такі вірші писані були врочистою мовою; чимало слів і зворотів, які вживали поети, не зустрічались у повсякденній живій мові, і прості люди часто їх не розуміли. Співали їх у супроводі ліри, і такий спів створював святковий, піднесений настрій.

Народні ж пісні, наприклад, ті, що їх співали перевдягнені юнаки під час веселих свят, звучали іншим розміром —   я м б і ч н и м.   Кожен такий вірш складається з декількох   я м б і в,   а кожен ямб — з одного короткого та одного довгого складу (один склад наголошений, другий — ненаголошений), наприклад:

А втім, ще до Архілоха появився твір, який висміював високу поезію Гомера. Цей твір називався «Маргіт» і описував він походження не героя давнини, а дурника, який

Перші два вірші складені тут гекзаметром, а третій — ямбом. І так в усій тій поемі гекзаметри звучали впереміш із ямбами, — наприклад, ця пісня починалась, як у Гомера, врочистими гекзаметрами:

А потім наступав веселий ямб:

За таким зразком писав і Архілох: навіть у поважних віршах дактилі у нього постійно перемішуються з ямбами, довгі вірші — з короткими. Він не писав давнім високим стилем — писав простою мовою, яка звучала вдома, на вулиці, на ринку. Тому-то його пісні були всім зрозумілі, всіх вони хвилювали. Не всі частини його віршів виконувалися   с п і в о м   — він то співав, то   в и г о л о ш у в а в   їх у супроводі флейти.

У своїх піснях він по-дружньому висміював вади своїх приятелів — сміявся з обжерливості Перікла, з легковірності Есіміда.

Особливо веселою, задиркуватою була пісенька про знатну пароську даму Состену. Цю пісню Архілох заспівав своєму приятелю Харилаю. Состена була великою чепурункою: носила довгу сукню, що волочилася ззаду по землі, золоті пряжки, шпильки та застібки. Обличчя вона рум’янила, брови підчорнювала. Але особливою її окрасою було довге, гарними хвилями укладене волосся, що спливало кучерями їй на плечі й спину. Була вона дуже суворою панею, що за найменшу провину збивала своїх рабів. Якось вона нещадно збила свою рабиню за те, що вона нехотячи дряпнула її брошкою. Розізлившись, покарана рабиня, задля помсти, шепнула рабині Архілоха, що волосся у її пані не своє, а штучне, що вона носить прекрасно виготовлену перуку.

Архілох придумав таку забаву: на поручні моста, яким мала проходити святкова процесія, сів собі його товариш з вудкою, вдаючи, що ловить рибу. А коли мостом проходитиме Состена, він мав начебто ненароком зачепити гачком за її волосся. Пісенька Архілоха із задиркуватим мотивом починалась так:

Далі йшов опис святкової процесії до гавані:

Потім уже мовилось про те, як товариш Архілоха, зачепивши гачком волосся Состени, виловив замість риби розкішну перуку, і перед очима пароської знаті постала Состена з лисою, без волоска, головою,

Цю пісеньку співало потім усе місто. Можна собі уявити, як зненавиділа Архілоха Состена, її чоловік і їхня рідня.

Складав Архілох також урочисті гимни на честь богів, але через це його спіткали несподівані неприємності.

Архілохові доручили складати гимни на честь найшановніших на Паросі богів хлібних злаків і вина — Деметри і Діоніса. Архілох склав ці пісні, слова й мотив, і вивчив їх потайки зі своїми друзями. Паросці чули лишень, що товариші Архілоха аж заходились од сміху під час виконання тих пісень, але причини сміху не знали.

І ось, врешті, на врочистому святі на честь Діоніса, бога виноробства, Архілох і його друзі проспівали новий гимн. У ньому, як і в Архілоховому ж гимні на честь Деметри, було багато всіляких гострих словечок і жартів, але паросці до цього були звиклі. Гіршим було те, що цей гимн ряснів грубими, непристойними словами, а самого Діоніса автор назвав «вичепуреною бабою» і «пузатим п’яницею». Обурені пароські аристократи подали на Архілоха в суд за образу бога. Архілох оправдувався, казав, що так ще з давніх-давен повелось під час свят на честь Деметри і Діоніса, але нічого не помогло: доброзвичайні аристократичні судді засудили його до ув’язнення.

Настало літо, але воно виявилось посушливим, хліб на полі не зародив, пропав, не дозрівши, почались пошесті серед домашніх тварин. Вирядили гінців до Дельфійського оракула, і він дав таку відповідь:

Жерці Аполлона, які склали те віщування, були по-своєму праві: греки в найдавніші часи вважали, що непристойні жарти та лихослів’я під час ушанування богів плодючості сприяють урожаю і приплоду домашніх тварин і що богам подобається, коли під час тих свят їх сварять і насміхаються з них, хоча в якийсь інший час це було б для них образою. Для пояснення цієї події склали навіть міф: начебто у Деметри була стара рабиня Ямба[80]; вона, щоб розвіяти тугу Деметри за дочкою, смішила її дотепними й непристойними розповідями. Архілох краще знав, як люд ставиться до богів, аніж його доброзвичайні співгромадяни!

Після того, як Аполлон дав свою відповідь, Архілоха, зрозуміло, відпустили, ще й з почестями: його марновірні співгромадяни були певні, що посуха — це кара, яку зіслали боги, що стали на захист Архілоха!

Через якийсь час Архілох знову образив почуття забобонних паросців. Греки знали з Гомерових поем, що долями людей рядить верховний бог Зевс, і лиш йому одному відомо, що чекає кожну людину в майбутньому. Зевс повідомляє про це своєму синові Аполлону. А вже Аполлон через Дельфійського оракула дає провіщення людям. Але греки вірили й у знамення, прикмети й ворожбу. На цьому наживалися шахраї-віщуни; жерці дельфійського храму Аполлона, для яких ті шахраї були суперниками, всіляко боролися з цими віщунами. Так ось, ті шахраї на зібраннях громадян підходили до них і пропонували за плату витлумачити їм з ліній руки та з інших знамень, що їх чекає в майбутньому. Жив на Паросі якийсь Батусіад, що за допомогою таких-от віщувань збив собі чималі статки. Архілох же, вірний прихильник дельфійського бога, вирішив показати всьому народу, чого варті оті Батусіадові віщування. Він утнув йому веселий жарт, про який і розповідав у пісні, що починалася словами:

Коли Батусіад, в одежі віщуна, натхненно сповіщав одному з громадян про майбутнє його лихо, Архілох підійшов до віщуна і шепнув йому схвильовано: «Батусіаде, твій дім горить!» А дім Батусіада ледве вміщав нагромаджені багатства. От він на півслові й перервав свої віщування і щодуху помчав до свого дому. Як жартома зауважив Архілох, він розумів, що

Та коли Батусіад, засапавшись, примчав до своєї оселі, то побачив, що тут усе в порядку. Як дурень бігав він усіма кімнатами, всіма хлівами й коморами, та ніде — жодних ознак пожежі: ні диму, ні вогню… Розгніваний, він прибіг назад на змагання, але тут його зустріли дружнім сміхом і викриками — правдою в очі: «Віщуєш людям усілякі біди, а сам собі не можеш провістити, чи в твоєму домі пожежа!» Цю пісню Архілох закінчував словами:

Але такі хвилини спокою, веселощів і жартів недовго тривали тоді у грецьких містах: то тут, то там спалахувала війна.

Зіпсована неробства легковажна пароська знать після жахливого нападу наксосців дуже скоро заспокоїлась: потяглися й далі розкішні святкові застілля:

Архілох же не міг забути той страшний наскок наксосців, коли і він, і Необула, й чимало інших пароських громадян були на краю загибелі. Він постійно думав про те, що треба готуватись до відсічі, коли вдарять нові нападники. Архілох був хоробрим юнаком і не боявся смерті. Він мріяв про славу серед нащадків: її легше здобути подвигами у битвах, аніж складанням найкращих пісень.

Незабаром Архілохові дійсно трапилась нагода виявити перед паросцями і своє вміння писати бойові пісні, і свою хоробрість. На Парос знову напали наксосці — на цей раз величезним загоном. Їх було так багато, що навіть найхоробріші пароські воїни не наважувались виходити з укріплення, з-за зубчатих міських мурів, — з жахом споглядали, як ворог плюндрує їхній край.

[80] «Я м б» — грецькою мовою не тільки назва віршового розміру, а й слово, що означає також «насмішка».