Хліб на списі. Фраґменти віршів. Переклад з давньогрецької, передмова, коментарі Андрія Содомори : читать книгу онлайн полностью и бесплатно

А було це так. Жителі Лемносу колись-то пішли від своїх дружин-гречанок і одружилися з фракіянками. Цариця Гіпсипіла, виконуючи волю усіх своїх одноплемінниць, веліла їм перебити всіх чоловіків разом з їхніми новими жінками-фракіянками. Але сама вона пожаліла свого старого батька, Фоанта, і, порушивши свій власний наказ, сховала його; всі інші чоловіки були перебиті.

На острів прибув грецький герой Ясон. Гіпсипіла радо прийняла Ясона і розповіла йому, в якій нелегкій і небезпечній ситуації вона опинилася: фракійці будь-коли можуть піти на неї війною, щоб відімстити за повбиваних фракійських жінок; жительки ж Лемносу, гречанки, теж стали її ворогами — ганьблять за те, що вона порушила загальне рішення перебити всіх чоловіків і залишила в живих свого батька. Лемнос залишився беззахисним і не може дати відсічі фракійцям: у живих залишились лише жінки, Ясон же не має з собою війська, тож нічим не може їй допомогти.

На це Ясон відповів Гіпсипілі:

Після цього прикладу з історії Архілох звертається у своєму вірші до Есіміда: «От і я, — казав він, — як і Ясон, у важкому становищі; й від мене тобі важко очікувати на допомогу. Тепер єдина моя зброя — вірші, і вся ця зброя — для тебе. Я захищатиму тебе у своїх віршах, як лише вмію, і, можливо, й зумію переконати паросців полюбити тебе так, як я люблю тебе»:

Приїзд Есіміда був найрадіснішою подією в останні роки життя Архілоха. Він був уже не таким самотнім. Ще два старих приятелі згадали про давню дружбу. На скромних гостинах друзі бесідували: обмінювалися жартами, розповідали про свої пригоди й походеньки, читали вірші у супроводі ліри і флейти.

Здавалося, «невгамовний» врешті вгомонився. Він уже перестав в’їдливо дорікати своїм співгромадянам, насолоджувався відпочинком і домашнім затишком. Але те щастя тривало недовго. Якось увечері, коли друзі весело жартували за столом, прибіг хлопчик, син одного з гостей, і промовив тільки два слова…

Але тих двох слів: «Висадились наксосці!» — було досить, щоб друзі посхоплювались із місць, залишивши все неприбраним. Вони швидко повдягали на себе залізні шоломи й панцирі, прип’яли мечі, взяли до рук щити і, вийшовши за міські мури, ринули назустріч жорстоким ворогам…

Вони вже відступали, коли проти Архілоха вийшов справжній велет. Це був відомий своєю хоробрістю наксоський воїн Калонд, якого за чорне волосся, гострий довгий ніс і жорстокість прозвали «Вороном». Архілох зітнувся з Калондом; він і загинув у цьому двобої.

Не стало великого поета. Не лише паросці, але й вся Греція невдовзі зрозуміли, як багато вони втратили.

Дельфійські жерці пильно стежили за всім, що відбувалось у Греції. Вони й тим разом вирішили вступитися за поета — адже Аполлон був богом поезії!

Коли Калонд, прийшовши на свято в Дельфи, хотів увійти в храм, звідти пролунав голос:

«Геть, убивце, з храму!»

Калонда це засмутило й налякало, і він просив Піфію дати пророцтво. Вона сказала:

Оскільки «Ворон» було прізвиськом Калонда, то він зрозумів, що вбив поета. Щоб переконатись у тому, він почав розпитувати й інших відвідувачів храму і дізнався, що у битві з наксосцями загинув пароський поет Архілох. Калонд попросив, щоб йому описали, як виглядав Архілох, і переконався, що пароський воїн, якого він убив у ближньому бою, був не хто інший як Архілох. Він знову звернувся до Піфії і сказав: «На мені немає провини. Я вбив його у розпалі січі, за законами війни».

Бог відповів:

«Це було б оправданням, якби ти вбив простого воїна. Але ти вбив священну істоту, служителя Муз!

Якщо ти отримаєш прощення, то можеш принести спокутну жертву покійному й Аполлонові».

Калонд не зрозумів того пророцтва, але жерці йому пояснили, що Цикада — це Архілох: сам же він порівнював себе з цикадою у своїх віршах[100].

Калонд поплив на Парос, розшукав могилу Архілоха і побачив на могильній плиті такий напис:

Калонд зрозумів, що покійний йому вибачив його провину, приніс спокутливі жертви і продовжував жити на Наксосі.

Але боги не забули Архілоха. Коли наксосці знову напали на Парос і їх змусили тікати, Калонд, побачивши, що перед ним біжить могутній воїн, почав його переслідувати. Але той привів його у ворожий табір, а сам щезнув. Тут паросці і вбили Калонда. Казали, що тим воїном був бог Гермес. Він відімстив Калонду за вбивство Архілоха.

Але й старе пророцтво, яке Аполлон дав Телесіклові — що його син буде безсмертний, — здійснилось: уся Греція зачитувалася палкими віршами Архілоха, їх розспівували в кожному місті, на кожній вулиці. На загальну думку греків, Архілох був чи не найвидатнішим грецьким поетом: автори комедій вважали його своїм учителем. Лише тирани й лицеміри не визнавали Архілоха й вимагали, щоб було заборонено читати його вірші. Так, знаменитий афінський тиран Крітій, що захопив владу у цьому місті й стратив тисячі ні в чому не винних людей, обурювався тими почестями й славою, які віддають Архілохові: «Таж ця людина, не соромлячись, розповідає, що він син рабині Еніпо, що він покинув Парос через бідність, через брак засобів, що, проживши на Паросі, він налаштував проти себе місцевих жителів, що він ганив не тільки тих, що були його ворогами, а й тих, що раніше й друзями були. Архілох не приховував і того, що він любив лихословити, що любив попоїсти, що мав злого язика, головне ж і найганебніше — що він кинув щит у бою. Ось кого у нас шанують і прославляють!»

«А й справді, — похитували головами почесні афінські громадяни, які ніколи не бували у боях, — великий поет, який прославляв у своїх віршах богів, хоробрий захисник батьківщини — і на тобі: кинув щита! Цього бути не може: напевно, він зовсім не кидав щита, а лиш дратував тим своїх співгромадян!» І вони намагалися зобразити його таким же розміреним, добродійним лицеміром, якими були вони самі, й оправдати його…

А як ви думаєте, Архілохові потрібні оправдання?..

[100] Ц и к а д а — комаха, що сидить переважно на деревах та кущах і видає звуки, що здавалися грекам вельми мелодійними.