Хліб на списі. Фраґменти віршів. Переклад з давньогрецької, передмова, коментарі Андрія Содомори : читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Коли ж лисиця повернулась у свою печеру і зрозуміла, що трапилось, то її обуренню не було меж; пекла її не тільки смерть малят — пекло й те, що вона не може відімстити кривдниці: залізти на стрімку скелю не було змоги, літати ж лисиця не вміла. Їй залишався лишень один засіб, доступний безпорадним і слабким, — вона стала біля скали і звернулася до Зевса:

Зевс і Аполлон, що карають клятвопорушників, таки вчули благання лисиці, і дуже скоро орлиця була покарана. Пастухи в полі приносили богам у жертву козу. Орлиця, підлетівши до вівтаря, схопила в пазурі гарячий кусень м’яса і принесла його у своє гніздо. До цього кусня м’яса приліпилася тліюча ікринка. Вітер роздув цю іскринку в яскраве полум’я, і гніздо, звите з сухого хмизу, вмить запалало. Орлятка літати ще не вміли і попадали з палаючого гнізда на землю. Підбігла лисиця і зжерла весь виводок таки на очах у матері. Байка закінчувалась «печаткою» — подія з життя звірів порівнювалася з подією з життя самого Архілоха; своїми піснями він погрожував Лікамбові знищити «його пташенят» і казав йому:

Архілох і справді не пощадив дочок Лікамба. Він склав декілька образливих пісеньок, які розспівувало все місто. А в греків було прислів’я: «Найкраща жінка — це та, про яку найменше говорять». Ніхто не хотів одружуватися з дівчатами, що були в усіх на язиках, і обидві дочки Лікамба так і залишилися старими дівами. І слова Архілоха збулися: Лікамб дійсно став посміховищем для всього міста!

Що має робити з собою той, хто ось так зненацька впав у злидні? У той час для таких людей був один непоганий вихід: податись на «край світу», кудись у колонію, де скоро можна було розбагатіти, торгуючи з варварами. На той час і справді по всьому Середземномор’ю утворювались грецькі колонії: і в культурних краях Сходу — в Передній Азії, Єгипті, і в Лівії, Італії, Сицилії, і навіть ще далі на Захід. Але люди, подібні до Архілоха, звісно ж, не їздили торгувати — займатися ремеслом чи торгівлею мали хіба за ганьбу. У їхніх планах було або працювати на землі, або ж бути воїнами — захищати греків від нападу варварів, а якщо пощастить, то грабувати сусідів.

Прислів’я каже: «Щастя — не гроші, а друзі хороші». Поезія у той час не могла дати засобів для життя. Зате багаті і знатні друзі могли порятувати в біді. У тому й Архілох пересвідчився.

На Тасосі були копальні золота. А поряд з Тасосом тяглося фракійське побережжя, де золота було ще більше, а пшениця давала багаті врожаї. Прибувши сюди, можна було скоро розбагатіти, вивозячи золото, хліб і рабів. Уже батько Архілоха, Телесікл, вивіз сюди колонію. Чутка про це обійшла всю Грецію; на Тасос націлились невдахи з усієї Греції в надії розбагатіти. Зрозуміло, що сюди поспішили передусім сусіди, постійні суперники і запеклі вороги паросців, — жителі Наксоса. Численна група наксосців висадилась на Тасосі: вони хотіли вигнати звідси паросців, захопити їхні ділянки з садами й виноградниками і вступити у взаємини з фракійцями, якщо пощастить — дружні, а ні — то ворожі.

А становище пароської колонії на Тасосі було й без того важким: було їх тут небагато, і їх витісняли фракійці, що жили на острові. Паросці просили прислати їм підкріплення з батьківщини. Це було для них єдиною надією на рятунок, в іншому разі їм довелося б повернутись на нужденний Парос.

Друг Архілоха, Главк, син Лептіна, знатний пароський громадянин, був таким багатим, що зміг на власний кошт побудувати судна і відправити на Тасос чималий загін воїнів, щоб ті підтримали пароських колоністів і допомогли їм перемогти ворогів. За ним пішло багато юнацтва із знатних сімей, яким набридло одноманітне життя на Паросі: вони шукали цікавих пригод і сподівались на швидке збагачення — в Паросі тільки й розмов було, що про фракійське золото. Серед інших Главк запросив і свого друга Архілоха.

Архілох з великою радістю відгукнувся на це запрошення — надто вже гнітило його життя на Паросі. Він навіть виступив перед паросцями з піснею, якою закликав їх приєднатися до поїздки на Фасос. Пісня починалася так:

І справді, десь близько тисячі людей виявили бажання переселитися на Тасос. Жінок зі собою не брали.

Флотилія суден (радше великих вітрильних човнів) при ходовому вітрі попрямувала на Тасос. Була весна. Лагідним і спокійним морем уже через тиждень Главк і його друзі допливли до Тасоса. Загін Главка був численнішим, аніж військо наксосців, що перебувало тоді на острові, і пароські колоністи могли легко впоратися з наксосцями. Супутники Главка були добре озброєні; нападу диких фракійців, неорганізованих і недисциплінованих, вони теж не боялися.

Архілох рушав у дорогу не в надто веселому настрої: йому не пощастило ні в любові, ані в політичній діяльності. Сповнене небезпек життя на острові сподобалось йому: він міг хоча б на якийсь час забути про все, що пережив. Його загін здійснював постійні наскоки на фракійців, грабував і вбивав їх. Спочатку Архілох не вбачав у цьому нічого поганого й ганебного. По-перше, це були не греки, а варвари, «фракійські собаки», як називав їх Архілох, по-друге, й фракійці постійно нападали на греків і грабували їх. Фракійці знущалися над полоненими — не було нічого страшнішого, аніж потрапити до них у полон.

Отож Архілох не переймався своїм розбійним життям. У своїх піснях він захоплено описує те життя — воїна і поета, яким він був за покликанням:

І їжу, й вино Архілох здобував собі грабежем:

Пароські колоністи переважали силою наксосців і фракійців, коли ті тримались окремо, й могли не боятись ні тих, ані цих. Але виникла нова небезпека. Сталось те, чого пароські колоністи аж ніяк не могли передбачити. Наксосці уклали воєнний договір із фракійським племенем сапів, що жило на Тасосі, щоби спільними силами боротися з загоном Главка. А разом — то вже була страшна сила: на чолі численних, але погано організованих варварських загонів стали досвідчені грецькі проводарі.

Потрібен був випробуваний, врівноважений і безстрашний полководець, а Главк для тієї ролі не надавався.

Хоч Архілох і прибув на Тасос на засоби Главка, але він і не думав догоджати керівникові колонії. Він визнавав, що Главк викликає до себе довіру й що він добрий правитель, але йому вже доводилось битися пліч-о-пліч із Главком, а тому він знав, що той нервується у бою, на злам голови кидається у небезпеку; Главк не здатний під час бою спокійно обдумувати ситуацію, а тому й не годиться очолювати військовий загін. Архілох говорив про це у своїй пісні:

Главкові довелось погодитися з цими прямими й відвертими дружніми словами Архілоха, і на чолі війська став бувалий, з досвідом, воїн.

Побоювання Архілоха виявились даремними: наксосців згубила їхня ж таки жадоба. Сапи прислали їм дарунок — злитки чистого золота, і наксосці вирішили, що у сапів, напевно, — гори цього металу. Вождь наксосців прибув до сапів без зброї; його супроводжували жерці і музиканти у святковому одязі, що грали на лірі й на флейтах. Сапи зустріли їх гостинно, влаштували спільну учту. Але за послами непомітно прокрадались озброєні греки. Вони влаштували масову різню, сподіваючись відібрати у сапів золото. Однак наксосці прорахувались: на допомогу сапам поспішили інші фракійці і перебили багатьох наксосців. Паросці, через якийсь час дізнавшись про ту подію, не пропустили нагоди вдарити й собі на одноплемінників-греків. Тим разом перемога була повною: нажахані наксосці кинулись урозтіч. Архілох, описуючи у своїй поезії цю перемогу, каже, що попереду пароського війська невидимо йшла богиня Афіна:

Наксосцям довелося забиратись із Тасоса, а їхні поля, «волею олімпійських богів», поділили між собою пароські колоністи.

І тут Арілох чи не вперше засумнівався в тому, що греки благородніші, ніж варвари: варвари з пошаною прийняли нечисленне і беззбройне грецьке посольство, хоча, порушивши клятву, легко могли перебити цю маленьку групу людей; греки ж, віроломно зламавши клятву, напали на господарів, які щиро їх пригощали!

Та й загалом життя на Тасосі не подобалось Архілохові. Сюди в погоні за золотом поспішили зубожілі, бідняки й злочинці з усіх кінців Греції:

Постійно доводилось побоюватися, що на колоністів знову нападуть або фракійці, або жадібні шукачі щастя з самих же греків із других міст. Люди благали богів,

Не радувала очей поета й природа Тасосу. Звик він до веселих садів і полів пароських сіл, до зелених дібров і затишних гаваней рідного острова. Виїжджаючи із Паросу, він думав, що потрапить у ще красивіші місця: він бесідував з греками, які побували у Фракії, і вони казали, що той край набагато мальовничіший, аніж Парос! А приїхав — на дикий, понурий острів; його перерізував кам’янистий, порослий лісом гірський хребет, що своїми відрогами стрімко спадав у море:

По схилах сірих скель острова то тут то там тулились незугарні, нашвидкуруч побудовані хатини. Нелегко було полюбити той край!

Минало захоплення військовим життям, пригасала й жага військової слави. Загони колоністів переправлялись на човнах і сходили на фракійське побережжя. Архілох мріяв, що він хоробро зітнеться з кожним, хто посягне на спокій і щастя колоністів, а далі, позбувшись нарешті турбот, заживе й собі спокійно, обробляючи свій клаптик землі. Але його сподівання не збулися.

Загони колоністів прагнули, хай там що, будь-якими засобами захопити золоті розсипи. Вони нападали на мирних греків з інших міст, які володіли тими розсипами, і відбирали їх; вожаки колоністів нацьковували одне фракійське плем’я на інше, укладали з фракійськими племенами скріплені клятвами договори про дружбу і ламали їх. Військо здобувало собі на проживання тим, що несподівано нападало на фракійські племена, вбивало чоловіків, забирало в рабство жінок і дітей, відбирало припаси. Архілох дедалі чіткіше усвідомлював, що він — не серед героїв, а серед розбишак і вбивць. Ось як він описує одну із «знаменитих перемог» над фракійцями:

Ще з дитинства Архілох знав, що найвища мужність воїна — будь-що зберегти свій щит, не тікати з поля бою, а якщо доведеться — то загинути на своєму посту. Того й дотримувався він у боях із наксосцями. Але ради чого мав він помирати тут, у Фракії? Щоби знищити ще одне мирне поселення, щоби Главк і ще декілька багатих аристократів заволоділи золотими розсипами?

А війна з фракійцями була нелегким заняттям. Їх було дуже багато: варто їм було припинити чвари й об’єднатися — і вони одразу ж, і то легко, могли б перебити усіх греків. Зважаючи на те, грецькі полководці вели тонку гру, нацьковували фракійські племена одне на одного, але їм не завжди це вдавалося. Ось чому для грецьких колоністів на Тасосі такою радісною була звістка про те, що їхні найзапекліші вороги саійці, фракійське плем’я, розселене на материку напроти Тасосу, почало війну з їхніми сусідами з заходу — таким же фракійським племенем бісальтів. Цар бісальтів Гебелейсис звернувся до греків за допомогою. Главк разом з іншими воєначальниками пароських переселенців вирішили цим скористатися і вирядили в Родопу, столицю бісальтів, посланців для укладення військового союзу.

У це посольство Главк узяв зі собою й Архілоха. Від матері-фракіянки поет навчився трохи розмовляти по-фракійському; до того ж його слава як поета сягнула й фракійського побережжя, а фракійці шанували поетів, вбачаючи у них людей, яких люблять боги. Ось чому Главк узяв зі собою Архілоха, хоча той був простим воїном.