Хліб на списі. Фраґменти віршів. Переклад з давньогрецької, передмова, коментарі Андрія Содомори : читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Однак посли прийшли не з тим, щоб вести розмови про жорстокості, а щоб укласти воєнний союз. Відповідь Есидра засмутила і здивувала їх.

— Ви чули відповідь оракула? — запитав Есидр. — Ця відповідь стосується не вас, а саійців.

— Як — саійців?

— Так, їх. Усього декілька днів тому саійці прислали до нас послів з проханням укласти з ними перемир’я на два роки. Цар Гебелейсис збирався відмовити їм і почати війну в союзі з вами. Але я не можу з цим погодитися. Це було б безбожно. Адже й ваші грецькі мудреці вважають, що немає аморальнішого вчинку, аніж надати перевагу війні над миром: під час миру сини ховають батьків, а під час війни батьки ховають синів. Ось чому я послав сказати саійцям, що згідний на перемир’я з ними.

— Значить, — з обуренням сказав Главк, — ми приїхали надаремно? Значить, воєнного союзу з нами не буде?

— Ви не так мене зрозуміли, — відповів Есидр. — Ми охоче укладемо з вами союз, але — оборонний союз. Якщо хтось піде на вас війною, ми зобов’язуємося вам допомогти, а якщо хтось піде війною на нас — ви зобов’язуєтесь допомогти нам. Але пам’ятайте: якщо ви самі без вагомої причини нападете на саійців, ми вам не помічники.

Главк таким рішенням Есидра був повністю задаволений. Після повернення з печери він сказав Архілохові:

— Есидр — досвідчений дипломат і хоче, щоб перед тим, як напасти на саійців, ми придумали належну причину і не ображали небесних богів. Це цілком правильно, ми так і зробимо.

Від’їзд послів на батьківщину затягнувся: вітри на Егейському морі в липні дмуть зі сходу на захід; а плисти на схід проти вітру греки тоді ще не вміли. Діставатися ж на Тасос суходолом через володіння саійців можна було б лише після того, як перемир’я набуде сили і посли отримають належну охорону від бісальтів.

Очікуючи на таку можливість, Архілох продовжував залишатись у святині. Незабаром оборонний союз між тасосцями і бісальтами був укладений і закріплений врочистими клятвами. Після цього Есидр ще раз запросив Архілоха, який мимоволі затримався у Фракії, до себе. Архілох співав йому свої пісні, й Есидр був від них у захваті. Із бесід з Есидром Архілох переконався, що той — вельми освічена, справедлива й гуманна людина. Есидр уклав з Архілохом союз гостинності[90] і пообіцяв йому, коли закінчиться час усамітнення, приїхати на Тасос і ще раз із ним зустрітися.

Архілох завів тут іще одне знайомство, яке стало йому потім у великій пригоді. У храм Залмоксиса, щоб поклонитися богові, саме тоді приїхав знатний скіф Камаріес. Він був захоплений піснями Архілоха: казав, що нічого подібного ніколи в житті йому не доводилось чути. Архілох і Камаріес стали друзями і теж уклали між собою союз гостинності.

Архілох повернувся на Тасос. Бесіди з Есидром глибоко запали йому в душу.

Через якийсь час воєнне щастя зрадило невеликому загонові, де був Архілох, і тоді йому знову довелося відчути, якою несправедливою і безглуздою є війна.

А було так. На одне з поселень, що належало тасосцям, якось уночі напало декілька фракійських розбійників. Найімовірніше, були це звичайні грабіжники, не зв’язані з жодними правителями; невідомо було навіть, до якого племені вони належали. Але Главк використав це як привід напасти на саійців. Есидру повідомили, що на греків напали саійці — його просили, згідно з договором, прийти їм на допомогу. Але Есидр вивідав, як усе було насправді: вишикував військо бісальтів на своєму кордоні, щоб воєнні дії не могли поширитись на його країну, але вирішив не переходити в наступ, поки саійці не нападуть на бісальтів. Грецький загін напав на поселення саійців. У цьому поселенні було заготовлено багато припасів на зиму і зберігалось чимало цінностей.

І ось, коли загін розсіявся поселенням, грабуючи і вбиваючи, з протилежного боку в поселення ввірвався загін добре озброєних фракійських воїнів; на кожного грека припадало три-чотири фракійці. Греки не встигли навіть вишикуватись — фракійці, вклинившись у їхні ряди, рубали направо й наліво. Архілох із декількома товаришами пустилися навтьоки до моря, куди ще не встиг добратися ворог, але й від побережжя долинало гикання фракійців — видно, й там вони влаштували засаду. То невже помирати, стискуючи у затерплій руці ремінь щита? Та й заради чого?..

Загін греків розбігся хто куди. Архілох несподівано наткнувся під кущем на труп фракійця — важко поранений, він доповз сюди і помер. Недовго думаючи Архілох кинув щит і спис у кущі, вдягнувся в одяг фракійця і пішов до берега моря. Озирнувшись, він побачив, що фракійське поселення, яке вони тільки що грабували, — вже у полум’ї: очевидно, хтось з його товаришів, утікаючи, підпалив його. Він зрозумів, що фракійці гаситимуть пожежу і не зможуть кинути свої сили, щоб переслідувати греків, тож неважко буде відійти непоміченим. Архілох гаряче благав Гефеста, бога вогню, який нищив поселення:

Починало темніти, піднялась густа мряка, й нічого не було видно. Хтось ішов перед Архілохом. Архілох пішов услід за ним. Невдовзі він наткнувся на невеликий гурт фракійських воїнів, але вони не зауважили його (або ж, помітивши по-фракійському вдягненого воїна, не звернули на нього уваги), і він услід за невідомою людиною вийшов до моря, де на хвилі погойдувався човен із веслами. Незнайомець раптом зник, мовби й не було його, Архілох же сів у човен і поплив. Крізь густу мряку йому все-таки вдалось повернутися на Тасос — чудом урятувався.

Богобоязливий Архілох не сумнівався, що той, хто йшов поперед нього, був сам бог-рятівник Гермес, який врятував його від неминучої смерті. Він приніс Гермесові жертву, а потім спорудив цьому богові скромну капличку і посвятив йому пісню, в якій описав свій чудесний порятунок. Він говорив у ній:

Архілох був винятково хороброю людиною. Він довго роздумував над тим, чи добре він повівся як чесний воїн, кинувши свого щита. Та врешті вирішив, що всі ті приписи зберігати свій щит будь-що — це просто забобон: воїн значно більше прислужиться своїй вітчизні, якщо, опинившись у безвиході, кине щит, а потім купить собі новий — і продовжуватиме боротьбу з ворогом. Про це він щиро зізнається в одній із пісень:

Архілох добре знав, що боязливі люди, не наважившись приєднатися до походу й залишившись спокійно у гарнізоні на острові, лицеміри, обурюватимуться, дізнавшись, що він повернувся без щита. Він був надто гордий, щоб оправдуватись, і заявив Главкові, що залишає військову службу.

І він дійсно залишився геть одиноким — друзі відвернулись від нього.

Тодішні греки були певні того, що в людині перебувають дві маленькі істоти: по-перше,   р о з у м,   по-друге,   д у ш а   або   с е р ц е. Будь-які необдумані інстинктивні вчинки — хоробрість, боягузтво, страх, любов, ненависть — походять від душі, від серця, а от розум — обдумує, зважує, стримує серце від нерозважних поривань. В одній із поезій Архілох розповідає, що його серце боїться смерті, а розум радить йому повіситись, оскільки всі друзі його покинули:

Але Главк, лише він, не змінив свого прихильного ставлення до Архілоха: він знав, якого хороброго й досвідченого воїна втратить, якщо Архілох піде, і хотів будь-що втримати його у війську. Але Архілох відповідав йому:

Архілохові довелося пізнати справжню скруту. Він був вихований у знатній сім’ї, він не тільки не знав ніякого ремесла, але й землю не вмів обробляти власними руками. Поезія і музика приносили славу, але заробітку в ті часи не давали, тим паче, що друзі відвернулися від нього. Архілохові довелося жебрати. В одній із поезій він зізнається:

Главк і далі переконував Архілоха:

— Ти ще молодий, все життя у тебе попереду. Повернувшись на службу, ти ще зможеш розбагатіти!

І він розповів Архілохові про долю лідійця Гігеса. Гігес був простим воїном лідійського царя Кандавла, але боги зробили так, що в нього закохалася дружина Кандавла. Вона сказала Гігесові: «Або вбий свого господаря, одружися зі мною і стань царем, або я звелю вбити тебе!» Гігеса спочатку жахнула думка, що йому доведеться вбити повелителя, який не заподіяв йому ніякого зла, але потому подумав: «Боги тут зарядили несправедливо: старий понурий Кандавл володіє такими скарбами, отримав таку молоду й прекрасну дружину, хоч вона його й не любить, а я ось, молодий, красивий і добрий, повинен служити в нього рядовим воїном і не мати в житті жодних утіх. Якщо я вб’ю старого Кандавла, то цим я тільки виправлю несправедливість, яку здійснили боги».

Такі-от роздуми заспокоїли сумління Гігеса. З допомогою цариці він убив царя, заволодів його незчисленними скарбами і сам став царем і найбагатшою на землі людиною.

— А таки справді, — додав Главк, — одне лишень золото дає людині істинне щастя, а нас тут звідусіль оточують золотоносні копальні: і на Тасосі, й на Стрімоні, і в гирлі ріки Неста, і на Пангейських горах. А як домоглись могутності всі знамениті правителі Греції? Тантал і Пелопіди отримали свої багатства з золотоносних копалень у Фрігії і на лідійській горі Сипіл, Кадм добував золото з копалень Фракії і Пангейських гір, троянський цар Пріам — із копалень в Астірах поблизу міста Абідоса на Геллеспонті — тут іще можна бачити сліди старих розробок. Фрігійський цар Мідас розбагатів, заволодівши Бермійськими золотоносними копальнями в Македонії, а нинішній лідійський цар Гігес казково багатий, бо добуває золото з копалень Лідії. Та хіба лише золото обіцяє тут багатства? Скільки хліба приходить у Грецію із Фракії та з Евксинського Понта[92]! А Тасос і належна нам частина фракійського побережжя лежить саме на хлібній дорозі. Ось чому тобі корисно продовжувати службу в моєму війську!

Архілох же відповів Главкові:

[90] У найдавніші часи в Греції людину, яка прибула в чужу державу, можна було безкарно пограбувати і вбити — закон цього не забороняв. Але кожен міг укласти з будь-яким громадянином тієї держави «союз гостинності»; такі люди ставали один одному «ксенами». Кожен був зобов'язаний захищати ксена від кривд і виступати за нього на суді: того, хто скривдив чужинця, вважали кривдником його ксена, а цей ксен був громадянином і тому міг звертатись до суду.

[92] Евксинським Понтом греки називали Чорне море.