Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я буду спускатися першим, — сказав я, — і залишуся прямо під тобою.

— Візьми спочатку мою тростину і меч, добре?

— Зрозуміло.

Я спустився з ним вниз. До того часу, коли я піднявся назад, він взявся за драбину, встав на неї і почав спускатися.

— Якось тобі треба буде показати мені цей фокус, — сказав він, важко дихаючи.

— Не розумію, про що ти говориш, — прикинувся я нерозуміючим.

Він опускався повільно, зупиняючись на кожній сходинці відпочити, і коли ми дісталися до дна, він почервонів і важко дихав. І відразу ж сповз на підлогу, приклавши праву долоню до нижнього ребра грудної клітини. Через деякий час він ледве відповз назад і притулився спиною до стіни.

— Ти о'кей? — Занепокоївся я.

— Буду, — кивнув він, — через декілька хвилин. Колоті рани віднімають багато сил…

— Хочеш ковдру?

— Ні, дякую.

— Ну, ти відпочинь тут, а я сходжу перевірю комору і подивлюся, що там залишилося з припасів. Хочеш, щоб я тобі щось приніс?

— Трохи води.

Припаси опинилися в пристойному стані, а спальний мішок як і раніше знаходився там, де я його залишив. Повернувся я з водою для Люка і деякими іронічними спогадами про те, що те ж саме він зробив колись для мене.

— Схоже нам повезло, — повідомив я йому. — Провізії ще в надлишку.

— Ти ж не випив все вино, а? — Запитав він у перерві між ковтками.

— Ні.

— От і добре.

— А тепер, ти говорив, що в тебе є відомості, життєво важливі для інтересів Амбера, — нагадав я йому. — Не бажаєш ти поділитися зі мною ними?

— Поки що ні, — посміхнувся він.

— Я думав, ми домовилися саме так.

— Ти ще не вислухав всієї історії. Нас перервали.

Я похитав головою, але довелося визнати його правоту.

— Гаразд, нас перервали. Але розкажи мені все до кінця.

— Я повинен швидше стати на ноги, взяти Замок і звільнити матір.

Я кивнув.

— Після того, як ми врятуємо її, відомості твої.

— Гей, хвилиночку! Ти вимагаєш занадто багато!

— Тільки не за те, чим плачу.

— Схоже, ніби я купую кота в мішку.