Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Добро.

— Тоді поверни мені мої Карти, і я зв'яжуся з тобою, як тільки знову буду транспортабельним.

Я засумнівався. Нарешті, витягнув свою колоду, що стала тепер досить-таки товстої. Потім здав собі свої, поряд з багатьма його, і передав йому те, що залишилися.

— А як щодо решти?

— Я хотів би вивчити їх, Люк. Добре?

Він слабо знизав плечима.

— Я завжди можу виготовити нові. Але поверни мені Карту матері.

— Ось.

Він забрав її, потім сказав:

— Не знаю, що в тебе на думці, але дам одну пораду: не зв'язуйся з Далтом. Він і нормальний-то не найкращий з людей, а зараз з ним, по-моєму, просто щось скоїлося. Тримайся від нього подалі.

Я кивнув, потім піднявся на ноги.

— Ти вже йдеш? — Запитав він.

— Точно.

— Залиш мені драбину.

— Вона тобі і призначена.

— Що ти збираєшся повідомити родичам в Амбері?

— Нічого поки, — вирішив я. — Хочеш, я принесу тобі їжі перш, ніж піду? Заощаджу тобі ходку.

— Так, гарна думка. Принеси також і пляшку вина.

Я повернувся з їжею і випивкою. Приволік заодно і спальний мішок.

Я почав підніматися по сходах, потім зупинився.

— Ти ж ще й сам на знаєш, чого хочеш? — Запитав я. — Так?

Він посміхнувся.

— Не будь занадто самовпевненим.

Вибравшись, я подивився на великий валун, яким колись замурували мене. Раніше я подумував відплатити послугою на послугу. Я міг прорахувати швидкість плину часу, з'явитися і прибрати його, коли Люк знову встане на ноги. Таким чином він буде позбавлений можливості зникнути звідси. Однак, я вирішив цього не робити, не тільки тому, що я був єдиним, хто знав, що він тут знаходиться, але й тому, що якщо зі мною щось трапиться, він помре з голоду. Крім того, якщо б я заточив його, він не зміг би викликати мене через Карта, коли встане на ноги. У всякому разі, хід моїх думок був саме таким.

Тим не менш, я нагнувся, взявся за валун і підкотив його ближче до отвору.

— Мерль! Що ти робиш? — Пролунало знизу.

— Шукаю хробаків для риболовлі, — відповів я.

— Гей, кинь! Не…

Я засміявся і підкотив валун ще ближче.

— Мерль!