Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Напевно, тут була присутня і магія, — погодився я. — Ніколи не знаєш, що можна очікувати від Відображень. Але майже всі, кого я знаю, хто переніс таке, цілком здорові.

Вона насупила чоло.

— Це було дуже дивно.

Я засудив до страти ще кілька крекерів, запиваючи їх вином. Таки хороше вино вона притримала для себе.

— Турбуватися зовсім немає про що, — повторив я.

Вона посміхнулася і кивнула.

— Я вам вірю. У будь-якому випадку, що ви тут робили?

— Просто зупинився погостювати. Я повертаюся назад у Амбер, — відповів я. — З віддалених місць. До речі, ви нагадали… Можна мені позичити коня?

— Зрозуміло, — сказала вона. — Ви вже покидаєте нас?

— Як тільки отримаю коня.

Вона піднялася.

— Я не думала, що ви поспішаєте. Зараз я проводжу вас на конюшню.

— Спасибі.

По дорозі я згріб ще пару крекерів і шматок сиру, і випив залишки вина. І всю дорогу до стайні ворожив, де зараз знаходиться блакитний туман.

Підібравши гарного коня, якого, як вона сказала, я міг залишити в їх стайні в Амбері, я осідлав його і загнуздав. Кінь був сірий, по кличці Дим. Потім я надів плащ і потиснув Вінті обидві руки.

— Спасибі за гостинність, — подякував я. — Навіть якщо ви про нього і не пам'ятаєте. — Не прощайтеся ще, — сказала вона. — Їдьте до хвіртки під внутрішній двір, і я винесу вам воду та їжу на дорогу. Адже між нами не було божевільного роману, якого я до того ж не пам'ятаю, чи не так?

— Джентльмени ніколи не ляпають язиком про подібні речі, — заявив я.

Вона розсміялася і грюкнула мене по плечу.

— Загляньте якось, коли будете в Амбері, відвідати мене, — запросила вона. — Освіжите мені пам'ять.

Я згріб черезсідельні сумки, торбу з їжею для Дима, а також довгу мотузку, щоб прив'язувати і стриножувати його. Поки Вінта поверталася в будинок, я вивів його з внутрішнього двору. Потім сів у сідло і повільно поїхав довгим кружним шляхом навколо особняка, потім натягнув поводи і спішився неподалік від кухні. На прощання окинув поглядом подвір'я, де так добре можна сидіти і пити каву. Чи справа в суспільстві?

Через деякий час двері відчинилися, і Вінта, вийшовши, передала мені вузлик і флягу. Коли я упакував їх, вона попросила:

— Передайте батькові, що я повернуся через кілька днів, добре? Скажіть, що я поїхала за місто, так як не дуже добре себе почувала, але тепер зі мною все в порядку.

— З радістю, — пообіцяв я.

— Я, взагалі-то, не знаю, чому ви були тут, — зізналася вона. — Але, якщо це пов'язано з політикою або інтригами, то я не хочу знати.

— Зрозуміло.

— Слуга приносив сніданок рослому рудому чоловікові, який отримав, здається, дуже сильне поранення. Про нього краще забути?

— Хочеться порадити вам це.

— Тоді слуги забудуть. Але одного разу я б хотіла почути про це розповідь.

— Я теж, — озвався я. — Ми подивимося, що тут можна зробити.

— Тоді щасливої дороги.