Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Не розумію, чому ти вважаєш, що я не здатний сам подбати про себе? — Дещо розлютився я.

— Я цього ніколи не говорила, — заперечила вона. — Але деякі рішення знаходяться в дуже хиткій рівновазі. Різницю іноді становить невелика гирька на тій чи іншій чаші ваг. Ти знаєш Люка, але і я теж знаю. Зараз не час надавати йому фору.

— Тут ти приводиш хороший довід, — визнав я.

— Значить, ти все-таки вирішив дати йому те, що він просить!

Я посміхнувся і сьорбнув кави.

— Чорт забирай, він же ще не так довго пробув у свідомості, щоб розхвалювати свій товар, — сказав я. — Я подумав про це, і хочу також знати, що в нього на думці.

— Я ніколи не говорила тобі, що не слід вдаватися в подробиці. Я просто хотіла нагадати, що говорити з Люком іноді — все одно, що говорити з драконом.

— Так, — визнав я. — Я знаю.

— І чим довше ти чекаєш, тим важче буде, — додала вона.

Я сьорбнув кави, потім запитав:

— Він тобі подобається?

— Подобається? — Перепитала вона. — Так. Як і раніше подобається. Але наразі це не головне.

— Зараз я не про це.

— Що ж ти хочеш сказати?

— Ти не стала б заподіювати йому шкоди без вагомої причини.

— Так, не стала б.

— Він у даний момент не представляє для мене загрози.

— Здається, так.

— Що, якби я залишив його тут, доручивши твоїм турботам і відправився в Амбер, щоб пройти Лабіринт і підготувати рідних до цієї новини?

— Ні! — Вона енергійно затрясла головою. — Я не згодна, я не можу звалювати на себе тягар такої відповідальності.

— Чому ж?

Вона завагалася.

— І будь ласка не треба про те, що мовляв ти не маєш права мені говорити, — попросив я. — Знайди спосіб сказати мені рівно стільки, скільки можеш.

Тоді він заговорила дуже повільно, немов ретельно підбираючи слова:

— Тому що для мене важливіше зберегти тебе, ніж Люка. Тобі як і раніше загрожує якась незрозуміла мені небезпека, навіть зараз, хоча вона виходить вже не від Люка. Охороняти тебе від цієї невідомої загрози — головніше, ніж не спускати очей з Люка. Отже, я не можу залишитися тут. Якщо ти повернешся в Амбер, то і я туди теж повернуся.

— Ціную твою турботу, — подякував я, — але не бажаю, щоб ти бігала за мною по п'ятах, як песик.

— Ні в тебе, ні в мене немає вибору.

— А що, якщо я просто козирну звідси в якесь віддалене Відображення?

— Я буду змушена піти за тобою.

— У цьому обличчі, або в іншому?