Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Мені спало на думку, а раптом тобі захочеться закрити двері, якщо піде дощик, — сказав я. — Але він надто важкий, чорт забирай. Забудь про це. Не хвилюйся.

Я повернувся і стрибнув з уступу. Про себе, я вирішив, що зайвий адреналін в крові може піти йому на користь.

8

Спустившись з гори, я продовжував йти назад до того місця, де деякий час тому роздобув драбину.

Опинившись під захистом відрогів скелі, я дістав одну з порожніх карт. Час спливав. Вивудивши олівець, я виявив, що грифель зламаний. Довелося витягувати меч, який був завдовжки з мою руку. Однак, він згодився і для заточування олівця.

Хвилину-другу потому я розклав карту перед собою на плоскому камені і намалював свою кімнату в Лісовому Будинку; руку мою водив почасти й Логрус. Довелося працювати не поспішаючи, вкладаючи в малюнок необхідні відчуття. Нарешті, завершивши його, я встав. Малюнок був хороший, і він був готовий. Я відкрив мозок і дивився на свою роботу до тих пір, поки вона не стала реальністю. А потім пройшов до кімнати. І як раз в цей момент згадав дещо, про що хотів запитати у Люка, але було вже надто пізно.

За вікном тіні дерев витягнулися на схід. Я явно пропадав більшу частину дня.

Озирнувшись, я помітив на прибраному тепер ліжку листок паперу, придавлений краєм подушки, щоб його не знесло протягом. Я підійшов до ліжка і підняв його, струснувши перед цим лежачий поверх нього блакитний гудзик. Написано було по-англійськи. Записка свідчила: «Поклади гудзик в безпечне місце, поки він тобі не знадобиться. Я не раджу особливо розгулювати з ним. Сподіваюся, що вчинила правильно. Думаю, дуже скоро я тебе знайду. До скорого побачення.»

Без підпису.

Безпечно це, чи ні, але просто так залишити її тут я не міг. Тому я загорнув гудзик в записку і поклав в кишеню. А потім я узяв з шафи плащ і перекинув його через руку.

Я вийшов з кімнати. Через те, що клямка була зламана, я залишив двері широко розкритими. Я постояв у коридорі, прислухаючись, але не почув ніяких голосів, ніякого звуку руху.

Підійшовши до сходів, я спустився вниз. Я вже майже досяг першого поверху, коли помітив її — настільки нерухомо вона сиділа біля вікна праворуч. Перед нею стояв піднос з хлібом і сиром, келихом і пляшкою.

— Мерлін! — Раптово окликнула вона, підвівшись. — Слуги говорили мені, що ти був тут, але коли я заглянула в кімнату, то не змогла тебе знайти.

— Мене викликали, — туманно пояснив я, долаючи останні щаблі і підходячи до неї. — Як ви себе почуваєте?

— Як ти… що ви про мене знаєте? — Запитала вона.

— Ви, мабуть, не пам'ятаєте, що сталося за останні два дні, — відповів я.

— Ви маєте рацію, — підтвердила вона. — Не присядете?

Вона вказала на інше крісло навпроти свого.

— Будь ласка, приєднуйтесь до мене, — запросила вона. — І дозвольте мені запропонувати вам вина.

— Гаразд, — сказав я, помітивши що вона пила біле.

Вона встала і перетнула приміщення, підійшовши до шафки, відкрила його і дістала ще один келих. Повернувшись, вона влила в нього здоровенну порцію «Мочі Бейля» і поставила переді мною. Я припустив, що хороше вино вона зберегла для себе.

— Що ви можете розповісти з приводу мого провалу в пам'яті? — запитала вона. — Я була в Амбері, і раптом — раз, і я тут, і пропало кілька днів.

— Так, — підтвердив я, взявши крекер і шматочок сиру. — У який приблизно час ви прокинулися?

— Цим ранком.

— Турбуватися немає про що, принаймні зараз, — відповів я. — Рецидивів не передбачається.

— Але що це було?

— Просто щось, що іноді трапляється.

Я спробував вино.

— Це більше схоже на магію, ніж на хворобу.