Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ні, дякую. Ти нітрохи не краще його.

— Я дбаю про твоє ж благополуччя. Не потрібно поспішати відкидати союзників.

— Я не відкидаю, — заперечив я. — Але, якщо подумати, то я знаю про Люка набагато більше, ніж ти. По-моєму, тобі відомо, в яких питаннях йому не можна довіряти, а в яких можна без побоювання.

— Сподіваюся, ти не ставиш на кін своє життя, розраховуючи на це?

Я посміхнувся.

— З цього питання я схильний виявляти консерватизм.

Ми увійшли на кухню, де вона заговорила з незнайомою мені жінкою, яка розпоряджалася там. Зробивши їй замовлення на сніданок, вона вивела мене через бічні двері у внутрішній двір. А звідти показала на лісок на сході.

— Он там повинно відшукатися підходяще деревце, — сказала вона, — на посох Люку.

— Певно, — відгукнувся я, коли ми попрямували в тому напрямку. — Так значить, ти дійсно була Гейл Лампрен? — Раптово запитав я.

— Так.

— Я абсолютно не розумію цієї зміни тіл.

— Я не збираюся тобі все розповідати.

— І не бажаєш мені пояснити, чому?

— Ні.

— Не можеш чи не хочеш?

— Не можу.

— Але якщо я вже дещо знаю, ти погодишся трохи додати?

— Можливо. Спробуй.

— Коли ти була Деном Мартінесом, ти стріляла по одному з нас. По кому саме?

— По Люку, — відповіла вона.

— Чому?

— Я переконалася, що він становить загрозу для тебе…

— І ти просто хотіла захистити мене? — Закінчив я.

— Саме.

— А як ти переконалася?

— А, дурниця. Он там, схоже, гарне дерево.

— Занадто товсте, — усміхнувся я. — Гаразд, нехай буде так.

Я попрямував до гаю. Там було з чого вибирати.

Проходячи по залитій ранковим світлом поляні, серед прилипаючого до чобіт листя і роси, я став помічати якийсь незвичайний слід, чиїсь сліди, що ведуть далі і вправо, де…

— Що це? — Задав я риторичне питання, так як не думав, що Вінта знає про це більше мого, і попрямував до темніючої маси біля затінених коренів старого дерева.