Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ні, — відповіла вона. — Він говорив правду.

— І це щось міняє?

— Так, — повідомила вона мене, — на даний час.

7

Мені дійсно вдалося досить непогано виспатися незважаючи на всі перешкоди, включаючи шум віддаленої собачої свари і силу-силенну завивань. Вінта не мала бажання продовжувати гру в питання і відповіді, а я не хотів, щоб вона і далі турбувала Люка. Я переконав її піти і дати нам відпочити. Задрімав я в зручному кріслі, поклавши ноги на стілець. Я сподівався продовжити розмову з Люком наодинці. Пам'ятається, я тихо розсміявся безпосередньо перед тим, як заснути, коли спробував вирішити, кому з них я довіряю менше.

Розбудили мене перші ознаки світанку і пташине щебетання. Я потягнувся кілька разів і попрямував у ванну. Поки я вмивався, то почув, як Люк кашлянув, потім прошепотів моє ім'я.

— Якщо в тебе немає кровотечі, то почекай хвилину, — відгукнувся я й витерся. — Може, хочеш випити води?

— Так. Принеси трохи.

Я перекинув рушник через плече і приніс йому пити.

— Вона все ще тут? — Запитав він у мене.

— Ні.

— Дай мені склянку і перевір коридор, добре? Я впораюся.

Я кивнув і віддав йому воду. Двері я відкрив без шуму. Вийшовши в коридор, пройшов по ньому до кута. У полі зору ніхто не попався.

— Все чисто, — прошепотів я, повернувшись до кімнати.

Люк зник. За мить я почув, як він возиться у ванній.

— Чорт забирай! Я б тобі допоміг! — Дорікнув я його.

— Я ще здатний сам відлити, — буркнув він, повертаючись і похитуючись в кімнату, тримаючись здоровою рукою за стінку. — Треба було перевірити, чи можу я хоч з цим впоратися, — додав він, опускаючись на край ліжка. Він поклав руку на груди і важко дихав. — Лайно! Боляче!

— Дай, я допоможу тобі лягти.

— Гаразд. Слухай, не давай їй зрозуміти, що я здатен хоча б на це.

— Гаразд, — погодився я. — А тепер заспокойся. Відпочинь.

— Я хочу розповісти тобі якомога більше до того, як вона знову повернеться сюди, — похитав головою він. — А вона обов'язково повернеться, можеш мені повірити.

— Ти точно знаєш?

— Так. Вона не людина, і вона більше налаштована на нас обох, ніж коли-небудь це робили блакитні камені. Я не розумію дії твоєї магії, але у мене є своя, і я знаю, що вона мені говорить. Хоча розбиратися з цим завданням я почав через твоє питання про те, ким вона була. Ти вже обчислив її?

— Ні, не повністю.

— А я знаю, що вона може міняти тіла, немов сукні, і може подорожувати по Відображеннях.

— А імена Мег Девлін і Джордж Хансен для тебе щось означають? — запитав я.

— Ні. А повинні?

— Не думаю. Але впевнений, що вона бувала в їхніх тілах.

Я залишив пропущеним Дена Мартінеса, не тому, що він вступив в перестрілку з Люком, і повідомлення про це викликало б у нього ще більшу недовіру до неї, а тому, що не хотів давати йому знати, що мені відомо про партизанську базу в Нью-Мексико; я відчував, що згадка про Мартінеса може повести його думки в цьому напрямку.