Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Е… той старий чарівник, — втрутився я, — пробув там в ув'язненні… скільки часу?

Люк хотів було потиснути плечима, але потім, мабуть вирішивши, що краще не варто, відповів:

— Чорт, не знаю. Кого це хвилює? Він служив вішалкою ще в ту пору, коли я був хлопчиськом.

— Вішалкою?

— Так. Він програв в чаклунському поєдинку. Я не знаю, хто його переміг насправді, вона або батько. Але хто б це не був, його застигли на самій середині заклинання, руки в сторони і все таке. Ось в такому вигляді він і застиг, твердий, як дошка. Потім його перенесли ближче до входу. Люди вішали на нього свої плащі й капелюхи. Слуги час від часу стирали з нього пил. Я навіть вирізав у нього на нозі своє ім'я, коли був хлоп'ям, немов це була деревинка. Я завжди вважав його просто меблями. Але пізніше, в свій час, я дізнався, що він вважався досить непоганим чаклуном.

— Цей тип коли-небудь носив за роботою синю маску?

— Ти поставив мене в безвихідь. Я нічого на знаю про стиль його роботи. Слухай, давай не будемо вдаватися в довгі розмірковування, а то вона буде тут раніше, ніж я закінчу. Я думаю, швидше за все, нам треба швидше змотуватися звідси, а решту я тобі розповім пізніше.

— Угу, — промимрив я. — Як ти вірно помітив минулої ночі, ти — мій бранець. Я був би психом, дозволивши тобі кудись піти, не довідавшись набагато більше, чорт забирай, ніж знаю. Ти — загроза Амберу. Та бомба, кинута тобою на похоронах, була дуже навіть справжньої. Думаєш, я хочу дати тобі можливість ще разок пальнути по нас?

Він посміхнувся, а потім усмішка зникла з його обличчя.

— І навіщо тебе взагалі примудрилися народитися сином Корвіна? — Запитав він, схоже, самого себе, а потім вже мене: — Можна, я дам чесне слово по цій частині?

— Не знаю. У мене буде купа неприємностей, якщо дізнаються, що я тримав тебе в руках і не доставив в Амбер. Про які умови ти говориш? Ти поклянешся припинити свою війну проти Амбера?

Він пожував нижню губу.

— Цього я ніяк не можу зробити. Мерль.

— Є обставини, про які ти замовчуєш, чи не так?

Він кивнув. Потім раптово посміхнувся.

— Але я запропоную тобі операцію, від якої ти не зможеш відмовитися.

— Люк, не треба влаштовувати мені це лайно, з нав'язуванням товару.

— Дай мені тільки хвилину, йде? Ти побачиш, чому тобі ніяк не можна таке упустити.

— Люк, я на цю вудку не клюю.

— Всього одну хвилину. Шістдесят секунд. Коли я закінчу, ти вільний відмовитися.

— Гаразд, — зітхнув я. — Говори.

— Добре. У мене є відомості, життєво важливі для безпеки Амбера, і я впевнений, що ніхто не має про них жодного уявлення. Після того, як ти мені допоможеш, я повідомлю їх тобі.

— З якого це дива тобі захотілося повідомляти що-небудь подібне? Це може виявитися голом у свої ворота.

— Це правда, що мені не хочеться. Але це все, що я можу запропонувати. Допоможи мені забратися звідси в одне місце, де час тече настільки швидше, що я зцілився за день-другий за мірками місцевого часу в Замку.

— Або тутешнього, якщо вже на те пішло.

— Вірно. І тоді, о-о-о!

Він витягнувся на ліжку, схопився здоровою рукою за груди і застогнав.

— Люк!

Він підняв голову, підморгнув мені, кинув погляд на двері і знову взявся стогнати.

Незабаром пролунав стукіт у двері.