Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Я дістався до дерева раніше неї. Там лежала одна з собак Бейля, великий коричневий пес. Йому роздерли горло. Кров уже потемніла і звернулася. По трупу повзало кілька комах. Далі і трохи вправо я помітив останки собаки поменше. Їй випустили кишки.

Я оглянув місцевість поблизу трупів. На вологій землі закарбувалися сліди дуже великих лап. Принаймні, це були не трипалі відбитки смертоносних собакоподібних тварюк, які зустрічалися мені в недалекому минулому. Вони просто здавалися слідами дуже великої собаки.

— Ось тут-то, мабуть, і сталася колотнеча, яку я чув минулої ночі, — зауважив я. — Мені ще здалося, що билися собаки.

— Коли це було? — Запитала вона.

— Через деякий час після твого відходу. Я дрімав.

І тут вона поступила досить дивно. Вона опустилася на коліна, пригнулась і стала нюхати слід. Коли вона піднялася, обличчя її виражало деяку заклопотаність.

— Що ти знайшла? — Запитав я.

Вона похитала головою, потім подивилася на північний схід.

— Не буду стверджувати, — сказала вона, — але, здається, воно пішло туди.

Я ще раз оглянув довколишню ділянку, піднявся з колін і рушив за дивним сліду. Той тягнувся в зазначеному Вінтою напрямку, щоправда, я втратив його через кілька сот футів, коли він вийшов на узлісся. Нарешті, я повернув назад.

— Вважаю, одна з собак напала на інших, — зауважив я. — Якщо ми хочемо застати сніданок гарячим, нам краще всього пошвидше вирізати палицю і повернутися.

У будинку я дізнався, що сніданок Люку вже віднесли. Я розривався на частини. Мені хотілося забрати свій сніданок нагору, приєднатися до нього і продовжити нашу розмову. Але якщо я це зроблю, то Вінта нав'яжеться супроводжувати мене, і розмова не відбудеться. Не міг я розмовляти при ній в таких обставинах. Тому довелося приєднатися до неї тут, внизу, і зрозуміло, залишити Люка одного на час, більший, ніж мені хотілося б.

Тому я не заперечував, коли вона запропонувала: «Перекусимо тут» і відвела мене у великий зал. Я здогадався, що вона вибрала його тому, що моя кімната з відкритим вікном знаходилася над внутрішнім двором, і Люк міг почути нашу розмову, якщо б ми снідали там.

Ми сіли в кінці довгого столу з темного дерева, на якому нам сервірували сніданок. Коли ми залишилися одні, вона запитала:

— Що ти збираєшся робити тепер?

— Що ти маєш на увазі? — Відповів я запитанням на запитання, відпивши виноградного соку.

Вона глянула на стелю.

— З ним, — пояснила вона. — Відвезеш його в Амбер?

— Це здається логічним, — відповів я.

— Добре, — сказала вона. — Ймовірно, тобі слід переправити його скоріше. У палаці пристойне медичне обслуговування.

— Так.

Ми ще трохи попоїли, а потім вона запитала:

— Ти намір зробити саме це, чи не так?

— Чому ти питаєш?

— Тому що все інше було б цілковитою дурістю, і він явно не захоче на це піти. Отже, він постарається умовити тебе зробити щось інше, щось таке, що дасть йому якусь міру свободи, поки він видужує. Ти знаєш, як він вміє пудрити мізки. Він так все розпише, що це здасться тобі відмінним планом, що б там не вийшло. Але ти повинен пам'ятати, що він — ворог Амбера, і коли він буде готовий знову вступити в гру, ти опинишся на його шляху.

— Це не позбавлене сенсу. — Визнав я.

— Я не закінчила.

— О?

Вона посміхнулася і взялася за їжу, щоб я губився в здогадах. І, нарешті, продовжила:

— Він з'явився до тебе не без причини. Він міг піти в будь-яке інше місце і зализувати рани там. Але він з'явився до тебе, тому що йому щось потрібно. Він грає ризиковано, але це розрахований ризик. Не погоджуйся на це, Мерль. Ти нічим йому не зобов'язаний.