Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ти підслуховувала.

— Вроджена звичка, — погодилася вона.

Я повернувся до Люка і представив її.

— Люк, це Вінта Бейль… У деякому роді…

Люк підняв праву руку, не відриваючи погляду від її обличчя.

— Я хочу знати тільки одне, — почав він.

— Тримаю парі, що хочеш, — відповіла вона. — Збираюся я тебе вбити, чи ні? Гадай і далі. Я ще не вирішила. Пам'ятаєш, якось раз у тебе скінчився бензин північ від Сан-Луїс Обісно, і ти виявив, що пропав гаманець? Для повернення додому тобі довелося позичити грошей у подружки. А їй довелося потім двічі просити тебе, перш ніж ти повернув борг.

— Звідки ти можеш це знати? — Прошепотів він.

— А одного разу ти побився з трьома мотоциклістами, — продовжувала вона. — І мало не втратив око, коли один з них вдарив тебе ланцюгом по голові. Зажило, здається, добре. Я не бачу навіть шраму…

— Я переміг, — додав він.

— Так. Не дуже багато людей можуть підняти «Харлі» так, як це зробив ти, і жбурнути його.

— Я повинен знати, — сказав він. — Як ти про це довідалась?

— Можливо, я й скажу тобі як-небудь, — сказала вона. — Я згадала про це просто, щоб ти залишався чесним. Тепер я маю намір поставити тобі кілька запитань, і твоє життя буде залежати від того, наскільки чесні відповіді. Зрозуміло?

— Вінта, — перебив я її. — Ти казала, що не зацікавлена у вбивстві Люка.

— Він не стоїть у верхній частині мого списку, — підтвердила вона. — Але якщо він якось причетний до того, хто в ньому представлений, то така можливість у нього з'явиться.

Люк позіхнув.

— Я скажу про блакитні камені, — пробурчав він. — В даний час я нікому не доручав вистежувати Мерліна за їх допомогою.

— Чи могла Ясра кому-небудь доручити вистежити його таким способом?

— Можливо. Цього я просто не знаю.

— А як щодо того, хто напав на нього минулої ночі в Амбері?

— Вперше про це чую, — сказав він і закрив очі.

— Подивися на це, — наказала вона, виймаючи з кишені блакитний гудзик.

— Впізнаєш його?

— Ні, — відповів він і знову закрив очі.

— І ти тепер не маєш наміру заподіяти будь-яку шкоду Мерліну?

— Цілком правильно, — відповів він завмираючим голосом. Вона знову відкрила було рот, але втрутився я:

— Нехай спить. Нікуди він не дінеться.

Вона кинула на мене майже сердитий погляд, а потім кивнула.

— Ти маєш рацію.

— Так що ж ти збираєшся робити тепер? Вбити його, поки він ні про що не підозрює?