Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Вона була коханкою Каїна. Це будинок її родини, розташований на порядному відаленні від міста. А вона сама знаходиться всього лише далі по коридору. Може навіть зайти. По-моєму, вона закохалася в мене.

— Ще б пак! Вона крута дамочка?

— Дуже.

— А ти що робиш у неї, адже минуло не так багато часу після похорону? Це ж непристойно.

— Ха! Якби не ти, не було б і похорону.

— Не треба мені цього лайна з благородним обуренням, Мерль. Якщо б вбили ТВОГО батька, хіба ти не став би мститися за нього?

— Це нечесно. Мій батько не робив всього того, що накоїв Бранд.

— Може, так, а може, й ні. Але що б ти зробив? Навіть тоді. Хіба не став би полювати на Каїна?

Я відвів погляд.

— Не знаю, — сказав я нарешті. — Це, чорт візьми, занадто гіпотетичне питання.

— Ти зробив би це. Я знаю тебе, Мерль. Упевнений, ти б так і зробив.

— Можливо, — зітхнув я. — Ну гаразд, припустимо. Можливо, я і поступив б так. Але я б на цьому і зупинився. Я не став би полювати і на решту. Я не хочу ще більше зачіпати твої почуття, але твій старий був психом, ти повинен це знати. А ти не псих. Я знаю тебе нітрохи не гірше, ніж ти мене. Я вже немало часу думав про це. Ти знаєш, Амбер визнає особисту вендету. У тебе доказовий випадок. І смерть сталася навіть не в стінах Амбера, якщо Рендом дійсно стане шукати виправдання для тебе.

— З якого дива він стане це робити?

— Тому що я ручуся за твою чесність в інших справах.

— Кинь, Мерль…

— У тебе класичний захист у справі про вендету — син мстить за смерть батька.

— Не знаю… Гей, ти намагаєшся відкрутитися від тих пояснень, що ти обіцяв.

— Ні, але…

— Тоді переходь до Замку Чотирьох Світів. Що це ти там пронюхав і яким чином?

— Гаразд. Однак, ти подумай про те, що я сказав, — порадив я.

Вираз його обличчя залишилося незмінним.

І тоді я почав так:

— Там жив старий відлюдник на ім'я Дейв…

Люк заснув перш, ніж я закінчив. Я просто зменшив гучність свого голосу і залишився сидіти. Через деякий час я піднявся, відшукав пляшку вина і налив трохи у келих, оскільки велику частину мого випив Люк. Я забрав келих з собою до вікна і став дивитися на внутрішній двір, де шарудів листям вітер. Я роздумував над тим, що сказав Люку. Я намалював йому неповну картину, частково тому, що здавалося, його не зацікавила моя пропозиція. Але навіть якщо б Рендом офіційно дозволив йому зірватися з гачка у справі про смерть Каїна, то Джуліан або Жерар, ймовірно, постараються його вбити за тим же законом вендети, про який я говорив. Я дійсно не знав, що робити. Мені належало повідомити про нього Ренді, але будь я проклятий, якщо зроблю це зараз. Занадто багато ще потрібно у нього вивідати, а якщо він буде бранцем там, в Амбері, то дістатися до нього стане набагато важче. І навіщо він взагалі вродився сином Бранда?

Я повернувся до стільця біля ліжка, поруч з якою залишив нашу зброю і Карти Люка. Я переніс ці предмети в інший куток кімнати, і там влаштувався в кріслі, в якому сидів раніше. Я знову придивився до його Карт. Дивовижно, у мене на руках повний шматок історії…

Коли дружина Оберона Рілга проявила меншу стійкість, швидко постарівши і віддалившись, щоб вести усамітнене життя в сільській місцевості, король узяв та й одружився знову, до деякої досади своїх перших дітей — Каїна, Джуліана і Жерара. Але щоб остаточно заплутати генеалогію і поборників сімейної честі і законності, він зробив це в місцевості, де час ішов набагато швидше, ніж в Амбері. Можна навести цікаві доводи як за, так і проти того, чи носив його шлюб з Харлі характер двоєжонства. Не мені судити. Історію цю я почув багато років тому від Флори, і, за її словами, вона завжди не дуже добре ладнала з Делвіном і Санд, потомством від цього союзу, і схилялася до тлумачення в сторону двоєжонства. До теперішнього часу я жодного разу не бачив портретів Делвіна і Санд. У Палаці їх не було, про них рідко згадувалося в розмовах. Але вони жили в Амбері відносно короткий час, коли королевою там була Харлі. Після її смерті вони стали незадоволені політикою Оберона щодо їх рідні, яку вони часто відвідували, і через деякий час виїхали, присягнувшись не мати в подальшому взагалі ніяких зв'язків з Амбером. Принаймні, мені говорили саме це. Цілком імовірно, тут не обійшлося без деякої внутріродинної гризні. Не знаю.

Але це були двоє відсутніх членів королівської сім'ї, і Люк явно дізнався про них і зустрівся з ними, сподіваючись воскресити колишню обурення і придбати союзників. Він визнав, що це не вийшло. Два століття — довгий термін для підтримання старої недоброзичливості. Наскільки я розумів, з моменту їх від'їзду пройшло саме стільки часу. У мене промайнула думка, чи не варто мені зв'язатися з ними, просто привітатися. Якщо їх не зацікавила сторона, яку представляв Люк, то, думав я, їх не зацікавить також і зворотна сторона. Здавалося цілком доречним засвідчити їм свою повагу, як члену сім'ї, який ніколи раніше не зустрічався з ними. Я вирішив, що як-небудь зроблю це, тому що даний момент здавався не підходящим. Я додав їх Карти в свою колекцію.

Наступним йшов Далт, як я розумію, заклятий ворог Амбера. Я знову вивчив його Карту і завагався. Якщо він і справді такий вірний друг Люка, то, напевно, мені слід дати йому знати про пов'язані з цим обставини і отримати щось корисне для мене. Фактично, чим більше я про це думав, згадуючи його недавню присутність біля Замку Чотирьох Світів, тим більшою ставала спокуса зв'язатися з ним. Здавалося цілком можливим, що мені вдасться навіть вивідати що-небудь про те, що відбувається зараз в цій фортеці.

Я в сумніві гриз нігті. Чи слід мені робити це, чи ні? Я не бачив шкоди від такої спроби. Нічого видавати я не збирався. І все ж були деякі побоювання.

Якого біса, вирішив я нарешті. Хто не ризикує…