Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Кицю, — відповіла мадмуазель де Верней, гладячи Франсінину руку, — який же в тебе голосок ніжний та звабливий! З таким милим личком і розум приємніший. Хотілося б мені тебе послухатись…

— Ви йому пробачите, ви його не видасте!

— Мовчи, не нагадуй мені про нього. В порівнянні з цією людиною Корантен — благородне створіння! Розумієш?

Вона підвелась. Жахливий спокій приховував шаленство, що її охопило, і нездоланну жадобу помсти. Повільна, розмірена хода свідчила про якийсь безповоротний намір. Заглиблена в свої думки, змучена почуттям образи і надто горда, щоб хоч чимось показати, як вона страждає, пішла вона на сторожовий пост до брами Святого Леонарда спитати, де живе командир. Тільки-но вона вийшла з дому, туди з'явився Корантен.

— Ох, пане Корантен! — вигукнула Франсіна. — Якщо ви співчуваєте цьому юнакові, врятуйте його, панночка хоче його видати. Цей клятий папірець усе знищив.

Корантен недбало взяв листа й спитав:

— Куди вона пішла?

— Не знаю.

— Я біжу, — сказав він, — треба рятувати її від власного відчаю.

Він зникнув, захопивши з собою листа, швидко пробіг по кімнатах і спитав у хлопця, що бавився біля дверей:

— Куди попрямувала та дама, яка щойно звідси вийшла?

Син Налий-Кухля пройшов з ним кілька кроків, щоб показати вулицю, яка вела вниз, до брами Святого Леонарда.

— Ось туди, — без вагання сказав хлопець, підкоряючись жадобі помсти, яку мати вдихнула йому в серце.

В цю мить четверо переодягнених людей, яких не помітив ні хлопець, ні Корантен, увійшли в дім мадмуазель де Верней.

— Вертайся назад, — сказав шпигун. — Удавай, ніби бавишся, крути собі защіпку від віконниці, але пильнуй, дивися скрізь, навіть на дахи…

Корантен кинувся бігти у вказаному напрямку, йому здалося, що в тумані він помітив мадмуазель де Верней, і справді наздогнав її, якраз коли вона підходила до брами Святого Леонарда.

— Куди ви йдете? — спитав він, пропонуючи їй руку. — Ви дуже бліда. Що сталося? Не годиться вам ходити тут самій. Обіпріться на мою руку.

— Де командир? — спитала вона.

Тільки-но встигла мадмуазель де Верней вимовити ці слова, як почула шум за брамою Святого Леонарда, — то повертався із розвідки загін, — а невдовзі пролунав гучний голос Юло:

— Грім би його побив! Ніколи ще не було такого туману! І якраз, коли ми були в дозорі. Дуже зручно для цього колишнього, наче він сам замовив таку погоду.

— На що ви нарікаєте? — відказала мадмуазель де Верней, міцно стиснувши його руку. — Цей туман може приховати помсту так само, як і зраду. Командире, — додала вона притишеним голосом, — ви повинні разом зі мною вжити всіх заходів, щоб Молодець не зміг утекти сьогодні.

— А він у вас? — здивовано запитав Юло, голос його виказував глибоке хвилювання.

— Ні,— відповіла вона, — але дайте мені надійну людину, і я пошлю її повідомити вас, коли з'явиться маркіз.

— Що ви! — поспішив утрутитися Корантен. — Якщо у вас буде солдат, то він тільки сполохає Монторана. Я вам краще знайду хлопчика, той не викличе підозри…

— Командире, — знову озвалася мадмуазель де Верней, — завдяки туманові, що його ви так клянете, ви вже тепер можете оточити мій будинок. Поставте солдатів скрізь. Один пост нехай стоїть у церкві Святого Леонарда, тоді вам буде видно еспланаду, а на неї виходять вікна моєї вітальні. Поставте солдатів і на бульварі, бо хоч з вікна моєї кімнати до землі двадцять футів, але відчай додає часом людині сили стрибнути й з височини ще небезпечнішої. Слухайте! Я, мабуть, випущу маркіза дверима, тому доручіть охороняти двері людині відважній — адже йому не можна відмовити в хоробрості,— додала вона, зітхнувши, — він захищатиметься.

— Гюдене! — гукнув командир.

Молодий фужерець виступив уперед; загін, що повернувся з Юло, стояв вишикуваний неподалік.

— Слухай, хлопче, — сказав йому тихенько старий вояка, — ця бісова дівка хоче видати нам Молодця, не знаю чому, та байдуже, це справа не наша. Візьми собі десяток людей і постав їх стерегти той глухий кут, у якому стоїть її будинок. Та гляди, щоб не було видно ні тебе, ні твоїх людей.

— Слухаю, командире. Я це місце знаю.

— Так от, синку, — вів далі Юло, — я пошлю до тебе Прудконогого попередити, коли настане час погратися шаблями. Намагайся сам наздогнати маркіза, і якщо тобі пощастить його вбити, щоб мені не довелось розстрілювати його судовим порядком, то за два тижні ти або станеш лейтенантом, або я не звуся Юло. Мадмуазель, ось вам сміливець, цей не підведе, — сказав він дівчині, показуючи на Гюдена. — Він добре стерегтиме ваш будинок, і якщо цей колишній схоче ввійти або вийти, то він не схибить.