Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Хочу! — відповів хлопець.

— Добре. А Молодця ти знаєш?

— Атож.

— Ще краще. Так от, не відходь від мене, роби все, що я тобі казатиму, і ти довершиш справу своєї матері, ще й заробиш великі гроші. Ти любиш гроші?

— Люблю.

— Ти любиш гроші й хочеш убити Молодця. Я подбаю про тебе.

«Ну, Марі,— сказав сам до себе Корантен, подумавши якусь мить, — ти сама нам його віддаси! Вона занадто запальна, щоб розпізнати удар, якого я їй завдам, та, зрештою, пристрасть ніколи не здатна міркувати. Вона не знає маркізового почерку. Отже, настав час поставити пастку, а Марі має таку вдачу, що кинеться в неї стрімголов. Та для повного успіху моєї витівки мені потрібен Юло, і я побіжу до нього».

Саме тоді мадмуазель де Верней і Франсіна обмірковували, як би їм визволити маркіза від сумнівної доброзичливості Корантена і від багнетів Юло.

— Я піду його попередити, — скрикнула бретонка.

— Дурненька, хіба ти знаєш, де він? Навіть я, хоч мене вестиме голос серця, могла б довго шукати і не зустріти його.

Вигадавши безліч безглуздих планів, які так легко виконати, сидячи біля каміна, мадмуазель де Верней нарешті вигукнула:

— Коли я його побачу, сама небезпека надихне мене.

Як це властиво запальним натурам, їй сподобалась думка дійти до якогось рішення в останню мить, звірившись на долю або на ту інстинктивну спритність, яка рідко коли зраджує жінок. Та, мабуть, ніколи не було їй так важко на серці. Вона то сиділа нерухомо, ніби остовпівши, втупившись кудись очима, то найменший шум змушував її здригатися, наче ту деревину, майже вирвану з корінням, яку дроворуби смикають щосили мотузкою, щоб прискорити її падіння. Раптом удалині пролунав гуркіт — пальнули відразу з дванадцяти рушниць. Мадмуазель де Верней зблідла, схопила Франсіну за руку й скрикнула:

— Помираю!.. Вони вбили його!

В салоні затупотіли важкі солдатські кроки. Франсіна злякано встала і впустила в кімнату капрала. Республіканець, віддавши мадмуазель де Верней по-військовому честь, простяг їй два досить-таки пом'яті листи. Солдат, не діждавшись ніякої відповіді, сказав їй, виходячи:

— Це від командира, пані.

Мадмуазель де Верней, охоплена тяжким передчуттям, прочитала листа, що його написав, мабуть нашвидкуруч, Юло.

«Добродійко, мої контршуани схопили й розстріляли одного з посланців Молодця. Передаю вам того з перехоплених листів, що може бути вам цікавий…»

— Хвалити Бога, вони вбили не його! — вигукнула мадмуазель де Верней, кидаючи листа у вогонь.

Вона зітхнула з полегкістю й жадібно почала читати другу передану їй записку: писав маркіз, і адресована була записка, видно, пані дю Га.

«Ні, ангеле мій, сьогодні ввечері я не їду до Вівітьєра. Сьогодні ви програєте графові парі, а я здобуду перемогу над Республікою в особі відомої вам чарівної дівчини, яка, погодьтеся, варта однієї ночі. Це буде єдина моя реальна перемога за всю війну, бо Вандея готова підкоритись. У Франції більш нема чого робити, і ми, мабуть, разом повернемось до Англії. Але серйозні справи на завтра».

Записка випала у неї з рук. Марі заплющила очі й сиділа в глибокому мовчанні, відкинувши голову на подушку. Нарешті вона підвела очі на годинник: була четверта година.

— А пан не поспішає,— сказала вона з жорстокою іронією.

— Ох, якби він зовсім не прийшов! — сказала Франсіна.

— Якщо він не прийде, — сказала глухим голосом Марі,— я сама піду за ним! Та ні, він незабаром з'явиться. Франсіно, гарна я?

— Ви дуже бліді.

— Скажи, — промовила мадмуазель де Верней, — ця повна пахощів кімната, ці квіти, світло, п'янке повітря — чи може все це викликати думку про небесне блаженство у того, кого я хочу сьогодні вночі зачарувати розкошами кохання?

— Що сталося, панночко?

— Мене зраджено, ошукано, зганьблено, збезчещено, забруднено, занапащено, і я хочу його вбити, розтерзати! Справді, в його поводженні завжди відчувалася ледве прихована зневага, тільки я не хотіла того помічати! Ох, я помру від цього!.. Ні, яка ж я дурна, — сказала вона, сміючись, — він прийде, а в мене ще ціла ніч, щоб довести йому, що той, хто володів мною як дружиною чи коханкою, не може мене покинути. Я відплачу йому за образу повною мірою, і він загине у відчаї. Я повірила в його душевну велич, а він, мабуть, син лакея! Звичайно, він дуже спритно дурив мене, і мені й досі важко повірити, що той, хто міг віддати мене без жалю в руки Хапай-Коровая, здатен принизитися до витівок, гідних Скапена. Як легко зробити іграшку з закоханої жінки, а це ж найбільша підлота! Ну, нехай би він мене вбив, нехай! Але брехати!.. І це той, кого я так звеличувала! На ешафот його! На ешафот! Я б хотіла бачити, як його гільйотинують… Невже я така жорстока? Він помре, все ще відчуваючи мої пестощі, поцілунки, що коштуватимуть йому двадцять років життя…

— Марі,— сказала Франсіна з ангельською лагідністю, — будьте, як і багато інших жінок, краще жертвою свого коханого, але не його коханкою й не катом. Збережіть його образ у своєму серці, та не перетворюйте його в жорстокий спомин. Якби не було ніякої втіхи в безнадійному коханні, що б тоді сталося з нами, бідолашними жінками? Марі, Бог, про якого ви ніколи не думаєте, винагородить нас за те, що ми виконуєм своє призначення: кохати й страждати.