Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ви його кохаєте, — глухо мовив він.

— Кохаю?! — скрикнула вона. — Ну, що означає це слово? Корантене! Він — моє життя, моя душа, мій подих. — Вона впала до ніг цієї людини, що жахала її своєю незворушністю. — Брудна душе, — провадила вона, — краще мені зганьбити себе, щоб зберегти йому життя, аніж зганьбити себе, щоб його в нього відібрати. Я хочу врятувати його хоч би й ціною власної крові. Кажи, чого тобі треба?

Корантен здригнувся.

— Я прийшов одержати від вас наказ, Марі,— лагідно промовив він і чемно допоміг їй підвестися. — Ні, Марі, всі ваші образи не перешкодять мені бути цілком вашим. Тільки не ошукуйте мене більше. Ви ж знаєте, Марі, що мене не можна одурити безкарно.

— Ах, якщо ви хочете, щоб я вас полюбила, Корантене, допоможіть мені його врятувати.

— Добре! О котрій годині прийде маркіз? — спитав він якомога спокійніше.

— На жаль, я цього не знаю.

Вони мовчки подивились одне на одного.

«Я пропала!» — сказала собі мадмуазель де Верней.

«Вона дурить мене», — подумав Корантен.

— Марі,— сказав він, — я дотримуюсь двох правил. Одне — ніколи не вірити жодному слову жінки: це певний спосіб не бути одуреним; друге — завжди шукати, чи нема у жінок потреби робити щось протилежне до того, що вони кажуть, чинити всупереч тим намірам, таємницю яких вони нам нібито відкрили. Я вважаю, що тепер ми порозумілись?

— Цілком порозумілись, — підтвердила мадмуазель де Верней. — Ви хочете доказів моєї щирості, але я приховаю їх, аж поки ви не доведете своєї щирості.

— Прощавайте, мадмуазель, — сухо промовив Корантен.

— Годі вам! — усміхаючись, мовила Марі.— Сідайте ось тут і не гнівайтесь, бо інакше я й без вас врятую маркіза. А ті триста тисяч франків, які весь час вам увижаються, — то я можу їх вам дати золотом, покладу отут на каміні, тільки-но маркіз буде в безпеці.

Корантен підвівся, відступив на кілька кроків і подивився на мадмуазель де Верней.

— Швидко ж ви забагатіли, — сказав він з погано прихованою гіркотою.

— Монторан може вам запропонувати багато більший викуп за своє життя, — сказала вона, зневажливо посміхаючись. — Отже, доведіть мені, що ви спроможні захистити його від усякої небезпеки, і тоді…

— А чи не можете ви вивести його з міста, як тільки він прийде? — раптом вигукнув Корантен. — Адже Юло не знає години, коли він… — Він замовк, ніби жалкуючи, що сказав надто багато. — Та чи вам учитись у мене хитрощів? — промовив він з якнайприроднішим усміхом. — Слухайте, Марі, я впевнений у вашій чесності. Обіцяйте мені відшкодувати все те, що я втрачу, слугуючи вам, і я так обкручу цього бевзя командира, що маркіз буде у Фужері такий самий вільний, як і в Сен-Джемсі.

— Я вам обіцяю, — урочисто відповіла дівчина.

— Ні, не так, — заперечив він, — присягніться своєю матір'ю.

Мадмуазель де Верней здригнулась; піднявши тремтячу руку, вона вимовила присягу, що її вимагав Корантен, і його поводження зразу ж змінилось.

— Можете розпоряджатися мною, — сказав він. — Тільки не вводьте мене в оману, і сьогодні ввечері ви благословлятимете мене.

— Я вам вірю, Корантене, — вигукнула зворушена мадмуазель де Верней.

Вона попрощалася з ним, лагідно нахиливши голову, і всміхнулась йому ласкаво й водночас здивовано, побачивши у нього на обличчі вираз сумовитої ніжності.

«Яке чарівне створіння! — подумки вигукнув Корантен, вийшовши. — Невже вона ніколи не буде моєю, не буде знаряддям мого збагачення і джерелом моїх утіх? Упала мені до ніг, і хто?.. Вона!.. О так, маркіз загине. І якщо я заволодію цією жінкою, тільки штовхнувши її в болото, — я її штовхну туди. Нарешті, здається, вона більше не має недовіри до мене, — казав він сам собі, несвідомо прямуючи на площу. — Сто тисяч екю, і то негайно! Вона вважає, що я скупий. Що це — хитрощі, чи, може, вона вже одружилася з ним?»

Корантен губився в здогадах і не зважувався на якесь певне рішення. Опівдні сонце розігнало туман, але помалу він знову густішав і став нарешті такий непроглядний, що Корантен не бачив дерев навіть на близькій відстані.

«Ось іще нове лихо, — міркував він, поволі вертаючись додому. — За шість кроків нічого не видно. Погода допомагає закоханим. Спробуйте стежити за будинком, коли його охороняє такий туман».

— Хто йде? — вигукнув він, схопивши за руку когось, хто, здається, потрапив на бульвар, перебравшись через найнебезпечніші скелі.

— Це я, — наївно відповів дитячий голос.

— А, хлопець із червоною ногою. Хочеш помститися за батька? — спитав Корантен.