Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Оноре де Бальзак

ШУАНИ, АБО БРЕТАНЬ 1799 РОКУ

БАТЬКО ГОРІО

Романи

^©   _{http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література}

_{Переклад з французької}

_{Передмова Вадима Пащенка}

ДВА РОМАНИ БАЛЬЗАКА

_{Французька література може пишатися великою плеядою талановитих письменників, які стали її совістю, її славою, твори яких належать до золотої скарбниці світової культури. Адже кожен з них — творець галереї неповторних образів, в яких відбилися соціально-політичні конфлікти, що ними позначені різні періоди історії Франції. Та навряд чи можна серед усіх французьких літераторів знайти постать величнішу, ніж постать Оноре де Бальзака.}

_{Відзначаючи незгасний інтерес мільйонів читачів до невмирущої «Людської комедії», її величезне виховне значення, член Французької Академії літератор Андре Шамсон у праці «Книга до сторіччя» говорить, що у тривожні 1940–1944 роки «багато хто з нас звернувся до Бальзака, наче «Людська комедія» стала справжнім життям. Яка ж невичерпна доза реальності сповнює такі твори, якщо в період жахливих катаклізмів… з неї можна черпати «справжнє життя».}

_{За задумом Бальзака «Людська комедія» мала складатися із ста сорока трьох романів, які поділялися на три групи: «Етюди про звичаї», «Філософські етюди» й «Аналітичні етюди». Здійснити повністю свій величний задум письменник не встиг, третина творів «Людської комедії» так і не була написана. Найповніше розроблено першу групу творів, яка теж ділиться на шість досить умовних підгруп, т. зв. «сцен»: «Сцени з приватного життя», «Сцени з провінційного життя», «Сцени з паризького життя», «Сцени з політичного життя», «Сцени з воєнного життя» і «Сцени з сільського життя».}

_{Дев’яносто сім творів, що протягом двадцяти років один за одним виходили з-під пера Бальзака, дві тисячі чотириста сімдесят персонажів, які жили пристрастями й пориваннями своєї епохи, вже самі по собі викликають захоплення й здивування. Адже для втілення цього грандіозного задуму письменникові потрібне було граничне напруження всіх його фізичних і духовних сил, глибока віра в можливість здійснення своєї мети, незламна воля — риси, властиві могутнім натурам.}

_{Засновник нової форми реалізму, Бальзак вважав, що в основі розкриття всіх явищ суспільного життя має бути історичний підхід. Лише так можна проникнути в закони розвитку буржуазного суспільства, зрозуміти приховані рушійні сили його існування, показати, що з еволюцією цього суспільства посилюються й загострюються його суперечності, закладені в ньому з моменту народження. Він прагнув розповісти й про ту глуху, приховану, але жорстоку й нещадну боротьбу, що точиться в світі наживи і призводить до деградації і відчуження особистості, до спотворення нормальних почуттів, усіх форм людського спілкування. Це об’єктивне й нищівне викриття антагонізму суспільства, де панують чистоган і експлуатація, стало ідейною основою творчого методу письменника. Прогресивні письменники молодшого покоління взяли на озброєння цей могутній метод, що дозволяв розкривати нові найхарактерніші явища того ж таки буржуазного суспільства пізніших часів.}

_{Написавши «Людську комедію» — художню історію своєї доби, — видатний романіст здійснив те, на що потрібні були б зусилля багатьох письменників. «Якщо вибирати між Фаустом і Прометеєм, я віддаю перевагу Прометею», — писав Бальзак. Бог-Титан став зразком для Титана-людини. Та Бальзак не відмовився й від Фауста. Адже в нього, так само, як і в цього легендарного вченого-чорнокнижника, були розвинуті пристрасна допитливість, жадоба знань, уміння проникати в найпотаємніші секрети природи чи соціального життя, окремої людини, прагнення невпинно йти вперед.}

_{Створена генієм Бальзака «Людська комедія» — це не тільки історія життя окремих родин тих часів, не лише художнє зображення тогочасної моралі. Вона стала цілісною картиною усієї епохи, правдивою епопеєю розвитку французького буржуазного суспільства першої половини минулого століття, дзеркалом, у якому з надзвичайною силою художньої правди відбилися всі явища соціально-політичної та економічної дійсності часів Реставрації та Липневої монархії.}

_{Але до створення цієї величної епопеї Бальзак ішов надзвичайно важким і болісним шляхом.}

_{Перші його романи не мали нічого схожого з тим, що було написано ним пізніше. Бальзак, так само, як і інші початківці, звернувся до жанру модного тоді так званого «чорного», або готичного роману. Він писав надзвичайно швидко — за п’ять років з’явилось близько десяти творів, підписаних його псевдонімами — Віллергле, лорд Р’Оон або Орас де Сент-Обен. Ці романи певною мірою були даниною моді (протягом півріччя у 1821 році з’явилось понад 150 готичних романів), проте вони свідчили, що молодий письменник наполегливо шукає свого, ще ніким не пройденого шляху. Далекі від художньої досконалості, ці ранні твори засвідчили хист і ерудицію молодого автора. Готична тема поєднувалася в них з темами пригодницького, фантастичного, історичного й реалістичного романів.}

_{Письменник сподівався, що готичні романи дадуть йому необхідні для дальшої роботи кошти, та цим сподіванням не судилося справдитись.}

_{Зазнавши поразки в жанрі «бульварної літератури», Бальзак звернувся до жанру історичного роману, що після появи творів Вальтера Скотта і Фенімора Купера набував у Франції дедалі більшої популярності. Через усе життя проніс Бальзак своє захоплення цими двома письменниками, особливо «шотландським чарівником», що, безперечно, якоюсь мірою вплинуло на формування його творчої манери. Зокрема, Бальзак частково сприйняв від Вальтера Скотта інтерес до найдрібніших деталей побуту людей, до так званого «місцевого колориту», що створюють неповторну атмосферу епохи.}

_{Пристрасні пошуки нового методу, нової системи, за допомогою яких можна було б здійснити широкі задуми, що вже зароджувалися, хоч і невиразно, в ньому, перетворились для Бальзака на справжню трагедію — трагедію художника, ідеї якого випереджали можливості їхнього здійснення і який болісно прагнув звершити те, чого нікому ще не щастило звершити. Він відчував свої приховані можливості, але вони не могли матеріалізуватись у вигляді досконалих творів — бракувало письменницького досвіду.}

_{Нарешті Бальзак почав працювати над твором про один з епізодів контрреволюційних воєн, що точилися наприкінці французької буржуазної революції 1789–1794 років і на початку наполеонівської епохи, — про повстання підбурюваних роялістами і реакційним духівництвом темних і забобонних селян Бретані (їх називали «шуанами»). Письменник вивчив численні історичні матеріали, особисто побував на місцях тодішніх подій. Внаслідок копіткої кількарічної роботи з’явився перший історико-реалістичний роман Бальзака, підписаний вже його власним ім’ям, — «Шуани, або Бретань 1799 року».}

_{Пізніше роман увійшов до задуманої на початку 30-х років Бальзаком «Людської комедії», а в 1846 році автор вмістив його у перше повне видання цієї грандіозної епопеї. По суті, «Шуани» стали вступом до гігантської прозаїчної серії, надзвичайно важливим для її загального розуміння. Адже твір розповідав про період, коли закладались основи буржуазних порядків. Буржуазія прагнула втримати політичну владу, яку вона захопила завдяки революційним діям народних мас, захистити свої завоювання як від можливості відновлення монархії з її феодальними установами й порядками, так і від загрози з боку того ж таки народу, що завоював для неї цю владу. Їй потрібна була «сильна особа». Після термідоріанського перевороту і Директорії цією «сильною особою» став Бонапарт, який у 1799 році проголосив себе першим консулом Республіки, а через п’ять років — імператором. Використавши революційну енергію третього стану, Бонапарт спрямував її у вигідне для буржуазії русло і «… створив всередині Франції умови, при яких тільки й стали можливими розвиток вільної конкуренції, експлуатація парцельованої земельної власності, застосування звільнених від оков продуктивних сил нації»}[1]_.

_{В романі «Шуани» Бальзак звернувся до періоду, коли буржуазія тільки приступала до «мирного будівництва свого суспільства». Зображене в творі недавнє минуле було тісно пов’язане з сучасністю самого Бальзака. Змальовану в «Шуанах» приреченість спроб феодальної реакції подолати сили буржуазної демократії письменник ототожнює із спробами поновити у кінці 20-х років знищені революцією дворянські привілеї і феодальні інститути.}

_{Романтична історія кохання фанатично відданого королю маркіза де Монторана і шпигунки міністра поліції Фуше Марі де Верней — представників двох ворожих таборів, розвивається на широкому історичному тлі протиборства соціальних сил. Герої твору — активні учасники цієї боротьби — стають її жертвами: захоплені власними пристрастями, вони забувають про політичні переконання, що роз’єднують їх, про свою належність до різних станів, не помічають хитро підготовленої пастки і гинуть.}

_{Відомо, що за своїми політичними симпатіями Бальзак був монархістом. Проте — і це можна побачити майже в усіх його творах — теоретичні декларації письменника розходилися з художньою практикою. Тому, милуючись представниками дворянства і навіть ідеалізуючи їх, письменник водночас показує і їхню неминучу загибель. Бальзак довів, що контрреволюція на чолі з аристократами-емігрантами спиралась на найтемпіші, найвідсталіші сили, боролася за відродження минулого, приреченого на загибель самою історією.}

_{Образ маркіза де Монторана, або Молодця, як його називали шуани, досить багатогранний. Вродливий і витончений, пристрасний і сміливий, вірний своїм ідеалам, він наче втілює усі доблесті феодальної аристократії. Але поряд із цими властивостями його натури уживаються й такі риси, як глибоке презирство до всіх, хто не належить до його класового стану, жорстокість і підступність, цілковита байдужість до життя і прагнень народу, що його він вважає лише знаряддям для досягнення власної мети. Тому підступний напад шуанів у замку Вівітьєр на республіканських солдатів не викликає в Монторана осуду, хоч він і дав слово честі дворянина, гарантуючи їхню безпеку. Захищаючи несправедливу справу, маркіз вдається до прийомів, які суперечили моралі аристократів, вважаючи, що мета виправдовує будь-які засоби.}

_{Подібними рисами наділено і його прибічників. Високородна аристократка пані дю Га (її іронічно називають Шаретова Лошиця) грабує поштовий диліжанс, мов справжня розбійниця, щоб домогтися свого, вона здатна на найпідліші вчинки і зраду. Типовим представником найчорнішої реакції є також «небезпечна людина», абат-єзуїт Гюден, що, за словами Монторана, звик використовувати релігію як знаряддя боротьби й своїми проповідями розпалює фанатизм; цей священик, ініціатор кривавої сутички, охоче міняє хрест на рушницю і з словом божим на устах вбиває своїх політичних ворогів. Не викликає симпатії і створений Бальзаком образ улесливого й цинічного графа де Бована, що мріє вигідним шлюбом поліпшити свої фінансові справи. Не кращі й інші представники контрреволюції. Автор із сарказмом описує сцену, коли «віддані» захисники короля починають вимагати від Монторана винагороди за свою участь у боротьбі, загрожуючи вийти з неї, якщо їм відмовлять: «Один скромно претендував на посаду губернатора Бретані, інший — домагався маєтку і баронського титулу, цей — чину, той — командування полком; всі вимагали пенсії».}

_{Табору реакції Бальзак протиставляє групу республіканців, моральна перевага яких над аристократами не викликає сумнівів ні в автора, ні в читача. Командир республіканського загону Юло — людина доброчесна, благородна й щира. Його мораллю керує та велична ідея, яку він відважно захищає. Письменник наділив Юло найкращими рисами, властивими французькому народові. Він стає уособленням усіх республіканських чеснот. Юло оточений такими ж вірними й відданими ідеалам Республіки людьми. Його помічників і друзів — майора Жерара й капітана Мерля наділено рисами їхнього командира. Непідкупні й мужні, вони свідомо виконують свій обов’язок і безстрашно зустрічають смерть.}

_{Командир Юло твердо вірить у перемогу революції, але розуміє, що захистити її можна тільки шляхом боротьби. Глибоко людяний, він сприймає війну як сувору необхідність, але, де тільки можна, намагається уникнути зайвого кровопролиття. Як воїн Юло шанує свого противника Монторана за хоробрість. Він прагне знищити вождя шуанів, оскільки той небезпечний для Республіки, але Юло хоче зробити це відкрито, у чесному бою. Йому огидні методи Корантена — підступність, зраду він вважає безчесними навіть щодо найлютіших ворогів. Через де в командира республіканців викликає огиду і самий Корантен, таємний агент всемогутнього Жозефа Фуше, продажного політикана і організатора широкої шпигунської мережі. Потиснувши руку вмираючому Монторанові, Юло проганяє Корантена, загрожуючи розправитись із ним, якщо той коли-небудь зустрінеться йому на шляху.}

_{Зловісно-похмура постать Корантена, загалом епізодична у романі, у Бальзака не випадкова й розкрита повністю. Породжений темними антинародними силами, що намагалися використати революцію у корисливих цілях, взяти владу в Республіці у свої руки, Корантен, як і його хазяїн Фуше, завжди готовий на віроломність заради своїх власних інтересів. Він показаний письменником як людина вкрай аморальна й огидна. Мріючи про політичну кар’єру, Корантен заради неї ладен вчинити будь— який злочин. Він знає, що Марі де Верией ненавидить його, але йому це байдуже, шпигун упевнений, що колись він заволодіє цією красунею і зробить її знаряддям для досягнення своїх честолюбних намірів. Для нього не існують такі поняття, як честь, правда, сумління і благородство чи доброта. Під час сварки з командиром Юло Корантен з презирством думає про цього чесного вояка: «Він вважає, ніби в політиці можна вбивати лише одним способом». Мріючи про владу над людьми, якої він колись доможеться, цей агент таємної поліції готує собі іншу зброю, що вбиватиме не гірше за меч або рушницю. Він знову з’явиться у пізніших творах Бальзака — тепер як підпора буржуазного суспільства, як людина, що вже сама наказує…}

_{Бальзак правильно оцінив суть описаних у «Шуанах» подій. Саме такі безпринципні політикани, як Фуше чи Корантен, а також найспритніші представники буржуазії перші скористаються з завоювань республіканців. Не випадково само цю думку з гіркотою виголошує майор Жерар.}

[1] К. Маркс і Ф. Енгельс. Твори, т. 8. К., 1961, стор. 114.