Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Від такого не відмовишся, — відповів двоюрідному братові Хапай-Коровай.

Обидва шуани ввійшли. Такий початок не віщував нічого лихого; господар хапливо підійшов до бочки й наточив три великих кухлі сидру, а Плазуй-по-Землі і Хапай-Коровай, посідавши з обох боків довгого столу на лискучих ослонах, порізали перепічки й намастили їх жовтуватим маслом, з якого під ножем бризкали краплі молока. Налий-Кухоль поставив перед гостями кухлі, повні сидру, з шапками піни зверху, і троє шуанів узялися їсти; але час від часу господар, квапливо тамуючи спрагу, скоса поглядав на Плазуй-по-Землі.

— Дай-но мені твою тавлинку, — сказав Плазуй-по-Землі до Хапай-Коровая.

Міцно стиснувши ріжок і висипавши на долоню кілька понюхів тютюну, бретонець утяг його в ніс із виглядом людини, що готується до поважної справи.

— Щось холодно, — сказав Хапай-Коровай, підводячись із-за столу, щоб зачинити верхню частину дверей.

Тьмяне світло туманного дня тепер пробивалося в хатину лише крізь віконце й освітлювало тільки стіл та два ослони; але червонясті відблиски вогню миготіли по всій кімнаті. Господар саме націдив по другому кухлю й поставив перед гостями; та вони відмовились пити, поскидали крислаті капелюхи й прибрали раптом урочистого вигляду. Від їхніх жестів і від поглядів, якими вони обмінювались, Налий-Кухоль затремтів, йому здалося, що кров виступила з-під їхніх червоних вовняних ковпаків.

— Дай-но нам сокиру, — сказав Плазуй-по-Землі.

— Але ж, пане Плазуй-по-Землі, нащо вона вам?

— Годі, брате, ти й сам добре знаєш, — сказав Хапай-Коровай, ховаючи тавлинку, що йому повернув Плазуй-по-Землі,— тебе засуджено.

Обидва шуани разом устали й схопились за карабіни.

— Пане Плазуй-по-Землі, я нічого не казав про Молодця…

— Дай сокиру, кажу тобі,— відповів шуан.

Бідолашний Налий-Кухоль наштовхнувся на грубе дерев'яне ліжко свого сина, і три монети по сто су впали й покотилися по підлозі. Хапай-Коровай підняв їх.

— Ого! Сині заплатили тобі новими грішми, — вигукнув Плазуй-по-Землі.

— Чистісіньку правду кажу, ось перед образом святого Лавра, я нічого не казав. Барбетта подумала на контршуанів, що то молодці з парафії Святого Георгія, — от і все.

— Нащо говорити з жінкою про справи? — брутально зауважив Плазуй-по-Землі.

— Брате, ми ж не питаєм у тебе пояснень, а просимо сокиру. Тебе засуджено.

На знак напарника Хапай-Коровай допоміг йому схопити жертву. Опинившись у руках обох шуанів, Налий-Кухоль зразу обм'як, упав навколішки, у відчаї здіймаючи до своїх катів руки:

— Друзі мої, братику, що ж станеться з моїм хлопчиком?

— Я подбаю за нього, — сказав Плазуй-по-Землі.

— Товариші мої любі,— провадив Налий-Кухоль, білий як полотно, — не можу ж я так померти. Не залишите ж ви мене без сповіді? Ви маєте право позбавити мене життя, та не маєте права позбавити мене вічного блаженства.

— Це правда, — сказав Плазуй-по-Землі, поглянувши на Хапай-Коровая.

Обидва шуани якусь хвилю стояли в нерішучості, не знаючи, як розв'язати цю справу сумління. Налий-Кухоль прислухався до найменшого повіву вітру, ніби ще тішив себе якоюсь надією. Рівномірний звук крапель змусив його поглянути на бочку з сидром і важко зітхнути. Раптом Хапай-Коровай схопив приреченого за руку, потяг його в куток і сказав:

— Сповідайся мені в усіх своїх гріхах, а я перекажу все священикові, і він дасть тобі відпущення, а якщо накладе яку покуту, я відбуду її за тебе.

Налий-Кухоль дістав певну відстрочку, почавши перелічувати свої гріхи та з'ясовувати обставини, за яких він їх учинив, але хоч скільки їх було, все ж перелік закінчився.

— Горенько моє! — додав він на закінчення, — Скажу тобі, брате, як сповідникові, Богом святим присягаюся, що в одному хіба я винен: пускався часом на хитрощі, щоб мати масло до хліба, але нехай святий Лавр буде свідком — онде він над грубкою, — про Молодця я не сказав нічого. Ні, друзі, я не зрадник!

— Ну, гаразд, брате, вставай, ти про все це розповіси Господу Богові свого часу.

— Та дайте ж мені хоч слівцем одним попрощатися з Барбе…

— Досить, — перебив Плазуй-по-Землі,— якщо хочеш, щоб тебе не згадували лихом більше ніж треба, поводься як бретонець і не скімли перед смертю.

Шуани знову вхопили Налий-Кухля, поклали його на лаву, а він не чинив ніякого опору, тільки судорожно здригався у інстинктивному тваринному страху; нарешті він кілька разів глухо застогнав, і все скінчилося важким стуком сокири. Голова відлетіла за першим ударом. Плазуй-по-Землі підняв її за чуба, вийшов з хати, пошукав очима, побачив на грубому одвірку великого цвяха, намотав на нього пасмо волосся, за яке тримав скривавлену голову, й почепив її там, навіть не закривши небіжчикові очей. Потім шуани не кваплячись помили руки у великій полив'яній мисці з водою, наділи капелюхи, взяли карабіни й, перестрибнувши через колоду, пішли стежкою, насвистуючи мотив «Балади про капітана».