Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Але ж він помер, — відповів Гюден, — помер! Це був мій єдиний родич, і хоч він кляв мене, а все-таки любив. Якби король повернувся, весь наш край вимагав би моєї голови, а старий сховав би мене під своєю сутаною.

— Ото дурний! — казали національні гвардійці, що лишилися ділити здобич. — Стариган був заможний і, напевно, не встиг у заповіті позбавити його спадщини.

Поділивши здобич, контршуани наздогнали невеличкий загін синіх і пішли за ним на деякій відстані.

Гнітюча тривога на смерканні прокралася до хатини Налий-Кухля, де життя досі було таке простодушно-безтурботне. Барбетта і її малий синок, несучи за плечима — вона — важку в'язку хмизу, він — оберемок трави для худоби, — вернулися додому тоді, коли родина звичайно сідала за вечерю. Увійшовши до хатини, мати й син марно шукали там Налий-Кухля, і ніколи ще ця жалюгідна кімната не здавалась їм просторішою, — така вона була тепер порожня. Згасла грубка, темрява, тиша — все віщувало якесь лихо. Коли запала ніч, Барбетта розпалила вогонь і засвітила два орібуси — так називали смоляні світильники в усій місцевості від узбережжя Арморіки[56] до верхів'їв Луари, і ця назва й досі збереглась у вандомських селах за Амбуазом. Барбетта поралась у хаті з тією повільністю, яка опановує людину, охоплену глибоким почуттям; вона прислухалась до найменшого шелесту; часто її вводив в оману порив вітру, вона виходила за поріг своєї вбогої халупки і поверталася засмучена. Вона сполоснула два кухлі, налила в них сидру й поставила на довгому столі з каштанового дерева. Вона раз у раз поглядала на сина, який стежив, щоб не пригоріли гречані перепічки, та озватися до нього не зважилась. На мить очі хлопчика зупинилися на двох цвяхах у стіні — там звичайно висіла батькова рушниця, і Барбетта здригнулася, побачивши, як і він, голу стіну. Мовчання порушувало тільки мукання корів та ще краплі сидру, що рівномірно капали з-під чопа. Бідолашна жінка, зітхаючи, приготувала в трьох полив'яних мисках юшку з молока, дрібно покраяних перепічок і смажених каштанів.

— Сьогодні билися на Беродьєровій ниві,— сказав хлопець.

— Збігай туди, подивись, — відповіла мати.

Хлопець побіг, оглянув при місяці купу мертвяків, не знайшов там батька і повернувся, весело насвистуючи; він підняв кілька монет по сто су, затоптаних у болото ногами переможців і ніким не помічених. Мати сиділа на ослінчику біля багаття й пряла кужіль. Хлопець заперечливо хитнув головою, але Барбетта вже не насмілювалася сподіватись чогось доброго. Тільки-но на дзвіниці Святого Леонарда вибило десяту годину, хлопець пробурмотів молитву до святої Анни Орейської й ліг спати. Барбетта, що всю ніч не склепила очей, на світанку радісно скрикнула, почувши вдалині тупання важких підкованих черевиків, а невдовзі в двері просунулось похмуре обличчя Налий-Кухля.

— Молодець урятувався з ласки святого Лавра. Я за це обіцяв поставити велику свічку! Не забудь, що ми тепер винні святому три свічки.

Потім шуан схопив кухоль сидру й вихилив до дна. Коли жінка подала йому юшку і забрала в нього рушницю, він сів на ослін і, присуваючись до грубки, промовив:

— Як же це сині й контршуани прийшли сюди? Адже билися у Флоріньї. Який дідько їм сказав, що Молодець у нас? Бо ж про це знали тільки він сам, його краля та ми.

Жінка зблідла.

— Контршуани мене обдурили, сказали, що вони молодці з парафії святого Георгія, — мовила вона, тремтячи, — це я їм сказала, де Молодець.

Тоді зблід і Налий-Кухоль і відсунув від себе миску з юшкою.

— Я послала хлопця, щоб тебе попередити, — додала налякана Барбетта, — але він тебе не знайшов.

Шуан устав і щосили вдарив жінку, аж вона непритомна впала на ліжко.

— Проклятуща бабо, ти мене занапастила! — вигукнув він. Але потім, вжахнувшися, міцно обійняв дружину, — Барбетто! — скрикнув. — Барбетто! Мати Божа! Занадто вже рука у мене важка.

— Як ти гадаєш, — спитала вона, розплющивши нарешті очі,— Плазуй-по-Землі дізнається про це?

— Молодець наказав розвідати, — відповів шуан, — хто його зрадив.

— Кому він наказав? Плазуй-по-Землі?

— Хапай-Коровай і Плазуй-по-Землі були сьогодні у Флоріньї.

Барбетта зітхнула з полегкістю.

— Якщо через них хоч волосинка впаде в тебе з голови, я їм покажу, почому ківш лиха.

— Ох, і їсти більше не хочеться! — сумно вигукнув Налий-Кухоль.

Жінка підсунула йому другий кухоль сидру, та він його навіть не помітив. Дві великі сльозини покотилися по щоках Барбетти, зволоживши зморшки на її зів'ялому обличчі.

— Слухай, жінко, узавтра вранці треба назбирати кілька оберемків хмизу на горі Святого Сульпіція, проти церкви Святого Леонарда, й запалити. Це має бути знак від Молодця старому ректорові з парафії Святого Георгія, щоб той прийшов відправити для нього службу Божу.

— То що, він піде в Фужер?

— Так, до своєї кралі. Через це доведеться й мені помотатися сьогодні! Певно, він хоче одружитися з нею й потай кудись її повезти: він звелів мені найняти коней і чекати з ними на шляху до Сен-Мало[57].

Потім стомлений Налий-Кухоль ліг на кілька годин спочити, а тоді знов пустився в дорогу. Наступного ранку він повернувся, старанно виконавши всі маркізові доручення. Дізнавшися, що Плазуй-по-Землі та Хапай-Коровай не приходили, він розвіяв турботу дружини, і вона, майже заспокоєна, пішла на гору Святого Сульпіція, де вчора на виступі скелі навпроти церкви Святого Леонарда приготувала кілька оберемків укритого інеєм хмизу. Вона вела за руку малого сина, що ніс у розбитому дерев'яному черевику розжеврене вугілля. Тільки-но хлопчик із жінкою зникли за повіткою, Налий-Кухоль почув, як двоє чоловіків перестрибнули через останні в довгій анфіладі ворота, і потім у досить густому тумані невиразно окреслилися їхні вугласті силуети. «Це Хапай-Коровай і Плазуй-по-Землі», — подумав він і здригнувся: на невеличкому подвір'ї з'явилися похмурі обличчя двох шуанів у старих крислатих капелюхах, схожі на ті малюнки, які гравери інколи створюють із штрихів пейзажу.

— Здоров, Налий-Кухлю! — поважно мовив Плазуй-по-Землі.

— Доброго здоров'я, пане Плазуй-по-Землі,— сумирно відповів Барбеттин чоловік. — Може, зайдете до хати та вихилите який там кухоль? Є в мене ще холодні перепічки й свіже масло.

[56] Арморіка — старовинна назва Бретані.

[57] Сен-Мало — місто й порт на бретонському узбережжі протоки Ла-Манш. Від'їзд до Сен-Мало говорить про намір героя покинути Францію.