Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

У старого вояки аж обличчя проясніло від такої думки, а Корантен холодно поглянув на нього, і в його очах блиснув сардонічний вираз, яким цей дрібний Макіавеллі виказував почуття власної вищості.

«Дайте цьому бидлу по три лікті синього сукна та причепіть збоку залізяку, — подумав Корантен, — і воно гадатиме, що в політиці можна вбивати людей лише в такий спосіб».

Він кілька хвилин повільно походжав туди-сюди і раптом сказав сам до себе:

«Так, час настав, ця жінка буде моя! Коло, що ним я охопив її, протягом п'яти років непомітно звужувалось, я вже тримаю її, а з нею піднімуся в уряді на таку саму височінь, як і Фуше. Справді, якщо вона втратить єдину людину, котру кохає, то з горя віддасться мені й тілом, і душею. Треба тільки вдень і вночі стежити, щоб вивідати її таємницю».

Невдовзі спостерігач міг би помітити бліде Корантенове обличчя у вікні, звідки було видно кожного, хто входив у завулочок, утворений рядом будинків, що тягся рівнобіжно до церкви Святого Леонарда. З терплячістю кішки, що чигає на мишу, Корантен пробув там до наступного ранку, уважно вслухаючись у найменший шерех і пильно приглядаючись до кожного перехожого.

Це був ранок базарного дня. Хоч у ті неспокійні часи селяни неохоче зважувались ходити до міста, Корантен побачив якогось похмурого, вдягненого в козячу шкуру чолов'ягу, що ніс у руці невеличкого круглого кошика; досить безтурботно озирнувшись довкола, цей чоловік попрямував до будинку мадмуазель де Верней. Корантен вийшов надвір, щоб дочекатися селянина, коли той виходитиме, та раптом відчув, що, напевне, з одного погляду розгадає таємниці, сховані в кошику цього посланця, якщо несподівано з'явиться в домі мадмуазель де Верней. До того ж йому було відомо, що майже неможливо перебороти непроникні хитрощі мови бретонців та нормандців.

— Налий Кухлю! — скрикнула мадмуазель де Верней, коли Франсіна. ввела шуана. «Невже він мене любить?» — подумала вона.

Підсвідома надія залила яскравим рум'янцем її обличчя і сповнила радістю серце. Налий-Кухоль спершу поглянув на господиню, потім кинув недовірливий погляд на Франсіну, але мадмуазель де Верней жестом заспокоїла його.

— Пані,— сказав селянин, — годині о другій він прийде до мене й чекатиме на вас.

Від хвилювання мадмуазель де Верней лише мовчки кивнула головою; але навіть самоїд і той зрозумів би її відповідь. В цю мить у передпокої почулися Корантенові кроки. Налий-Кухоль нітрохи не збентежився, коли мадмуазель де Верней здригнулася і поглядом попередила про небезпеку, і, тільки-но в дверях з'явилося хитре обличчя шпигуна, шуан заговорив так голосно, що аж у вухах залящало.

— Ну що ви кажете! — казав він Франсіні.— Та хіба ж таки бретонське масло скрізь однакове? Хочете, щоб масло було просто з пасовиська, а даєте тільки одинадцять су за фунт! Нащо було тоді й турбувати мене! Та погляньте ж, яке масло, — вів він далі, відкриваючи кошика, щоб показати дві грудочки свіжого масла, яке сколотила Барбетта. — Треба ж таки по правді, ласкава пані, дайте справжню ціну, заплатіть хоч на су дорожче.

В його гучному голосі не відчувалося ані найменшого хвилювання, а зеленкуваті очі під кошлатими сивуватими бровами спокійно, зустріли пронизливий Корантенів погляд.

— А мовчи-но, дядьку! Ти не масло продавати сюди прийшов, — адже ти розмовляєш із жінкою, що зроду не торгувалась. Ти, старий, узявся за таке ремесло, що від нього можеш покоротшати на цілу голову. — І Корантен, дружньо поплескавши його по плечу, додав: — Не можна довго служити водночас і шуанам, і синім.

Налий-Кухоль мусив зібрати все своє самовладання, щоб не спалахнути люттю й не заперечити звинувачення, якого він цілком заслужив своєю зажерливістю. Він сказав тільки:

— Жартуєте з мене, добродію.

Корантен обернувся до нього спиною; але, вітаючись із мадмуазель де Верней, у якої аж серце стискалося, він міг легко спостерігати його в дзеркалі. Налий-Кухоль, певний, що шпигун його більше не бачить, запитливо поглянув на Франсіну, і бретонка показала йому на двері, кажучи:

— Ходімо зі мною, дядечку, якось ми вже порозуміємось.

Ніщо не лишилося поза увагою Корантена: ні хвилювання мадмуазель де Верней, погано приховане усмішкою, ні її рум'янець і незвичайний вираз обличчя, ні стурбованість шуана, ні жест Франсіни, — він помітив усе. Переконавшися, що Налий-Кухоль — маркізів посланець, він ухопився за довгу козячу шерсть, коли шуан уже виходив із кімнати, притяг його до себе й, пильно дивлячись йому у вічі, спитав:

— Де ти живеш, голубе? Мені також потрібне масло…

— Ласкавий пане, — відповів шуан, — увесь Фужер знає, де я живу, це якраз тамечки…

— Корантене! — скрикнула мадмуазель де Верней, перебиваючи Налий-Кухля. — Дуже зухвало з вашого боку прийти сюди в таку годину!.. Адже я ледве вдягнена… Дайте цьому селянинові спокій, йому так само незрозумілі ваші прискіпування, як мені неясна їх мета. Йдіть собі, добрий чоловіче!

Якусь мить Налий-Кухоль вагався, чи йому йти. Природна чи вдавана нерішучість бідолахи, що не знає, кого слухати, ввела в оману Корантена, а шуан, підкоряючись владному жестові дівчини, вийшов важкою ходою. Тоді мадмуазель де Верней і Корантен мовчки поглянули одне на одного. На цей раз ясні очі Марі не змогли витримати сухого блиску палючого погляду цієї людини. Рішучість, із якою шпигун увійшов до кімнати, вираз обличчя, якого Марі не знала в нього, глухий звук тонкого голосу, хода — все вжахнуло її; вона зрозуміла, що між ними почалася таємна боротьба і що він використає проти неї всі темні сили свого впливу; та якщо вона в цю хвилю цілком виразно побачила всю глибину прірви, в яку потрапила, то кохання дало їй силу струснути з себе крижаний жах передчуттів.

— Корантене, — сказала вона майже весело, — сподіваюся, ви дасте мені змогу скінчити мій туалет.

— Марі…— заговорив він, — дозвольте мені називати вас так. Ви мене ще не знаєте! Слухайте, навіть людина, не така прониклива, як я, відгадала б вашу любов до маркіза де Монторана. Кілька разів я пропонував вам руку і серце. Ви вважаєте, що я негідний вас; може, ви й маєте рацію. Але коли вам здається, що ви стоїте надто високо, що ви занадто вродливі, занадто шляхетні для мене, я зможу вас примусити опуститися до мого рівня. Моє честолюбство й мої погляди не викликають у вас поваги до мене, але, кажучи відверто, ви помиляєтесь. Я не дуже шаную людей, та вони цього й не заслуговують. Я безумовно досягну високого становища, пошани, а це й вам буде приємно. Хто кохатиме вас дужче, хто дасть вам більшу владу над собою, як не людина, що любить вас ось уже п'ять років? Хоч я й ризикую, що у вас складеться про мене недобра думка, бо ви не розумієте, як можна з надмірного кохання відмовитись від свого кумира, та все-таки я доведу вам, наскільки безкорисливо я вас кохаю. Не хитайте так своєю гарненькою голівкою. Якщо маркіз любить вас, одружуйтеся з ним; але спершу переконайтеся в його щирості. Я впав би в розпуку, якби вас було ошукано, бо ваше щастя дорожче мені за власне. Моє рішення може вас здивувати, але вважайте, що це тільки розважливість людини не настільки дурної, щоб прагнути володіти жінкою всупереч її волі. Отже, я визнаю марність своїх зусиль і звинувачую в цьому не вас, а самого себе. Я сподівався завоювати ваше серце покірністю і відданістю, — ви знаєте, що я давно вже хочу зробити вас щасливою згідно зі своїми принципами, але ви нічим не захотіли винагородити мене.

— Я терпіла вас біля себе, — гордовито відповіла вона.

— Додайте, що ви каєтесь у цьому…

— А що ж, я маю дякувати вам за те, що ви залучили мене до ганебної справи?..

— Пропонуючи вам цю справу, що може видатися нечесною боязким душам, — сміливо відповів він, — я дбав тільки про ваш добробут. Що ж до мене, то чи пощастить нам, чи не пощастить, — тепер я зможу і ту, і другу можливість використати для своїх намірів. Якщо ви вийдете заміж за Монторана, я охоче допоможу справі Бурбонів: в Парижі я — член клубу Кліші[55]. І якщо обставини змусять мене зав'язати стосунки з принцами, я покину служити Республіці, що хилиться до занепаду. Генерал Бонапарт дуже проникливий і розуміє, що неможливо бути водночас і в Німеччині, і в Італії, і тут, де революція на краю загибелі. Він і переворот вісімнадцятого брюмера здійснив, напевно, лише для того, щоб мати найвигідніші умови в переговорах з Бурбонами про Францію, бо він чоловік дуже розумний і досить широкого розмаху, але сміливі політики повинні випередити його на тій стежці, на яку він ступив. Надмірну сумлінність, що не дозволяє «зрадити» Францію, ми, видатні люди, полишаємо дурням. Не приховаю від вас, — у мене є повноваження й на те, щоб почати переговори з ватажками шуанів, і на те, щоб їх винищити, бо мій покровитель Фуше, людина досить далекоглядна, завжди вів подвійну гру: у дні терору він був одночасно й за Робесп'єра, й за Дантона…

— Якого ви боягузливо покинули! — сказала вона.

— Дрібниця! — відповів Корантен. — Він помер, забудьте його. Ну, говоріть же зі мною відверто, я даю вам приклад. Цей командир півбригади хитріший, аніж здається, і якщо ви хочете приспати його пильність, я можу стати вам у пригоді. Майте на увазі, що він понасаджував у кожній балці контршуанів і дуже швидко може викрити ваші побачення! Лишаючись тут, у нього на очах, ви віддані на ласку його підглядачів. Ви ж самі бачите, як швидко він дізнався, що у вашій господі з'явився шуан! І хіба такий бувалий вояка не здогадається, що найменший ваш порух допоможе йому вистежити маркіза, якщо той вас кохає?

[55] Клуб Кліші — контрреволюційна організація роялістів, яка в 1795–1797 рр. збиралася в паризькому саду Кліші.