Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ох, мені шкода його, Марі! Ви, вельможні дами, вмієте вразити язиком, як кинджалом.

— Як він виглядав, коли підійшов до тебе?

— Та хіба ж він помітив мене? Ох Марі, він тебе кохає!

— О! Кохає чи не кохає — в цих двох словах для мене рай чи пекло. Між цими двома крайнощами нема місця, куди б могла ступити моя нога.

Тепер, коли вирішилася жахлива доля Марі, вона поринула в свою скорботу, і її обличчя, яке досі оживляли різні почуття, раптом змарніло; після цілого дня хвилювань, коли вона стільки разів переходила від передчуття щастя до безнадії, обличчя її втратило блиск вроди й ту свіжість, основа якої — або відсутність пристрастей, або сп'яніння від насолод. Юло і Корантен, цікаві дізнатися про наслідки її небезпечної подорожі, з'явились до неї невдовзі після її повернення; вона зустріла їх веселою усмішкою.

— Ну, — звернулась вона до Юло, помітивши стурбований і допитливий вираз на його обличчі,— лисиця знову потрапить під ваші рушниці, й незабаром ви здобудете славетну перемогу.

— Що ж сталося? — недбало спитав Корантен, метнувши на мадмуазель де Верней один з тих косих поглядів, якими подібні дипломати намагаються вгадати чужі думки.

— Ат, — відповіла вона, — Молодець більше, ніж будь-коли, захоплений мною, і я змусила його супроводити мене аж до Фужера.

— Здається, там ваша влада й скінчилась, — зауважив Корантен, — у цього колишнього страх, мабуть, переважає любов до вас.

Мадмуазель де Верней презирливо поглянула на нього.

— Ви судите по собі,— відповіла вона.

— Ну, — спитав він незворушно, — а чому ж ви не привели його з собою?

— А якщо він мене кохає по-справжньому, командире, — звернулась вона до Юло, кинувши на нього лукавий погляд, — чи ви дуже розгнівалися б, якби я його врятувала й вивезла з Франції?

Старий солдат швидко підійшов до неї й поцілував їй руку мало не з захопленням; але потім пильно поглянув на неї й сказав похмуро:

— Ви забули про двох моїх друзів і шістдесят трьох моїх солдатів.

— Ах, командире, — відповіла вона з усією наївністю пристрасті,— він тут не винен, його ввела в оману погана жінка, Шаретова коханка, — вона, мені здається, пила б кров із синіх…

— Марі,— втрутився Корантен, — не смійтеся з командира, він іще не звик до ваших жартів.

— Мовчіть, — відповіла вона йому, — і запам'ятайте, що в той день, коли ви станете мені надто осоружні, закінчиться наше знайомство.

— Я бачу, мадмуазель, — спокійно промовив Юло, — що мені треба готуватися до бою.

— Бій вам не під силу, любий полковнику. Вони мають у Сен-Джемсі шість тисяч чоловік, регулярне військо, артилерію, англійських офіцерів, — я сама бачила. Але чого варті всі ці люди без нього? Я згодна з Фуше: його голова — це все.

— А ми її матимемо? — нетерпляче спитав Корантен.

— Не знаю, — безтурботно відповіла вона.

— Англійці!.. — гнівно вигукнув Юло. — Тільки їх йому бракувало, щоб стати справжнім розбійником! Ну, я тобі покажу англійців!.. Здається, громадянине дипломате, ця дівчина частенько завдає тобі поразки, — сказав Юло Корантенові, коли вони відійшли на кілька кроків від дому.

— Цілком природно, громадянине командире, — задумливо відповів Корантен, — що в її словах ти бачиш тільки війну. Ви, солдати, не знаєте, що існують різні способи воювати. Спритно використовувати пристрасті чоловіків і жінок, немов пружини, на користь держави, поставити на належне місце всі коліщата в тій велетенській машині, яку ми звемо урядом, пустити в рух найсвавільніші почуття і з насолодою керувати ними, неначе важелями, — чи це не означає творити, стати наче Богом у центрі світу?

— Дозволь мені віддати перевагу моєму ремеслу над твоїм, — сухо відказав вояка. — Робіть що хочете із своїми коліщатками; а я не визнаю іншої влади, крім військового міністра, мені дано наказ, невдовзі я вирушу в похід із своїми хлопцями і ми зітнемося з ворогом у лоб, тоді як ти хочеш схопити його ззаду.

— Можеш готуватися до походу, — сказав Корантен. — Хоч ця дівчина й незрозуміла для тебе, але з того, що мені пощастило вгадати, видно, що сутички не минути, і незабаром я зроблю тобі приємність зустрітися віч-на-віч із проводирем цих розбійників.

— Як так? — спитав Юло й відступив трохи, щоб краще розгледіти цю дивовижну особу.

— Мадмуазель де Верней закохана в Молодця, — відповів Корантен глухо, — і, може, й він її кохає. Маркіз, червона стрічка через плече, молодий, дотепний, і хто-зна, може, ще й досі багатий, — скільки спокус! Дурна б вона була, якби не дбала про свою користь, намагаючись одружитися з ним, а не видати його нам. Вона хоче нас одурити! Але в її очах я прочитав якусь невпевненість. Мабуть, у закоханих буде побачення, можливо, воно вже й призначене. Завтра я триматиму цього чоловіка в руках, і то дуже міцно! Досі він був тільки ворогом Республіки, а кілька хвилин тому став ще й моїм ворогом; а всі, хто зважувався стати між мною й цією дівчиною, знайшли смерть на ешафоті.

По цій мові Корантен знову поринув у задуму і не помітив глибокої огиди на обличчі чесного солдата, коли Юло зрозумів суть усієї інтриги й механізм пружин, якими користувався Фуше. Юло вирішив протидіяти Корантенові в тому, що не могло істотно пошкодити успіхові справи й намірам уряду, вирішив дати змогу ворогові Республіки загинути чесно, зі зброєю в руках, а не стати жертвою ката, що його постачальником, за власним зізнанням, була ця нишпорка таємної поліції.

— Якби перший консул послухав мене, — сказав Юло, повертаючись спиною до Корантена, — він полишив би цим лисицям воювати з аристократами — вони одні одних варті,— а солдатів використовував би для іншого діла.