Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Справа не нова, — відповів стиха Юло. — Проти нас ціла Європа[22], й цього разу їй усе сприяє. Поки члени Директорії б'ються поміж себе, наче коні в стайні біля порожніх ясел, усе летить шкереберть в їхньому уряді й армія залишається без допомоги. В Італії нас розтрощили. Так, мої друзі, ми покинули Мантую після поразки в Требії, а Жубер тільки-но програв бій під Нові. Сподіваюсь, Массена відстоїть гірські проходи у Швейцарії, захоплені Суворовим. На Рейні ми застрягли. Директорія послала туди Моро. Чи зможе цей сміливець оборонити кордони? Щиро йому цього бажаю. Але коаліція врешті нас розчавить, а єдиний генерал, що міг би нас урятувати, на лихо, десь у чорта на рогах, у Єгипті! Та й як він може повернутися? Володарка морів — Англія.

— Відсутність Бонапарта не турбує мене, — відказав Жерар, молодий ад'ютант, в якому неабиякий природний розум поєднувався з глибокою освітою. — Хіба це зупинить нашу революцію? Ні! Ми зобов'язані не лише боронити французьку землю, у нас подвійна місія. Чи ж не повинні ми також зберегти душу країни, величні ідеї свободи й незалежності, людський розум, пробуджений нашими національними зборами, — сподіваюсь, він усе більше й більше поширюватиметься. Франція — наче мандрівець, якому довірили світоч, вона несе його в одній руці, а другою захищається; коли ваші відомості правдиві, то ще ніколи за останні десять років не оточувало нас стільки ворогів, що прагнуть це світло загасити. Ідеї і країна — все ось-ось загине.

— На жаль, так, — зітхнувши, відповів Юло. — Ці блазні з Директорії примудрилися пересваритися з усіма, хто був би здатний керувати державними справами. Бернадот, Карно[23],— всі, навіть громадянин Талейран[24], покинули нас. Одне слово, залишився тільки єдиний справжній патріот — лукавий Фуше, завдяки своїй поліції він усе тримає в руках. Ось у кого є голова на в'язах! Саме він і попередив мене вчасно про це повстання. І все-таки я певен, що ми потрапили в пастку.

— Так! Коли армія не втрутиться в урядові справи, сказав Жерар, — адвокати доведуть нас до гіршого стану, ніж був перед революцією. Хіба ж ці нікчеми здатні командувати!

— Я завжди боюся почути, — озвавсь Юло, — що вони змовилися з Бурбонами. Бодай їх грім побив! Якщо вони порозуміються між собою, в якому стані тут опинимося ми?

— Ні, ні командире, до цього не дійде, — мовив Жерар. — Армія, як ви кажете, піднесе свій голос, аби тільки вона не позичала слівець із лексикона Пішегрю, і тоді, сподіваюсь, ми побачимо, що рубалися десять років не заради того, щоб зрештою інші пряли льон, який ми вирощували.

— О певне! — вигукнув Юло. — Надто дорого нам коштувало змінити одяг!

— Отже, — мовив капітан Мерль, — будемо діяти, як добрі патріоти, і намагатимемось перешкодити шуанам зв'язатися з Вандеєю; бо коли вони з'єднаються і сюди ще втрутиться Англія, то я не ручуся за фрігійський ковпак єдиної неподільної Республіки.

Далекий крик сови, що пролунав у цю мить, перервав розмову. Командир занепокоївся й одразу пильно глянув на Плазуй-по-Землі, але жодна рисочка не ворухнулась на застиглому обличчі шуана. Рекрути, зібрані кимсь із офіцерів, скупчились серед дороги, немов череда, кроків за тридцять від роти, готової до бою. В десятьох кроках за ними вишикувалися солдати й патріоти під командою лейтенанта Лебрена. Командир обвів очима бойовий лад і востаннє глянув на пікет, виставлений на шляху. Вдоволений цим розташуванням, він повернувся, збираючись дати наказ рушати, коли раптом помітив триколірні кокарди двох солдатів, що повертались із лісу після розвідки з лівого боку дороги. Та розвідників, які пішли праворуч, ще не було видно, і командир вирішив їх почекати.

— Можливо, саме звідти й вилетить бомба, — озвавсь він до офіцерів, показуючи на ліс, де, здавалось, були поховані двоє його солдатів.

Поки прибулі розвідники складали рапорт командирові, Юло перестав стежити за шуаном. Плазуй-по-Землі раптом засвистів так пронизливо, що посвист розлігся дуже далеко. Перш ніж його вартові встигли націлитися в нього, шуан ударом батога відкинув обох на узбіччя дороги. І одразу ж республіканців приголомшили зойки чи, скоріше, дикий лемент. Страшний залп гримнув із лісу, що здіймався над косогором, де сидів шуан, і звалив семеро чи восьмеро солдатів. Плазуй-по-Землі, в якого вистрелили кілька чоловік, та жодний не влучив, швидко, мов дика кішка, видряпався на укіс і зник у заростях; його сабо покотилися в рівчак, і на цих грубих черевиках можна було розгледіти залізні підківки, які носять звичайно королівські ловчі. Почувши крики шуанів, усі новобранці кинулися праворуч до лісу, немов зграя птахів, сполоханих подорожнім.

— Вогонь по негідниках! — крикнув командир.

Загін вистрелив, але новобранці поховалися від пострілів за деревами і зникли раніше, ніж солдати встигли вдруге набити рушниці.

— От тобі й декрет про створення легіонів у департаментах, — мовив Юло до Жерара. — Тільки наша премудра Директорія могла сподіватися на мобілізацію в цьому краї. Замість голосувати в законодавчих зборах про забезпечення нас одягом, грішми й спорядженням, краще б це все справді надіслали нам.

— Мабуть, цим жабам більше до смаку їхні коржі, ніж солдатський хліб, — докинув Прудконогий, ротний жартівник.

Серед республіканців почувся свист і регіт, що ганьбили дезертирів, та раптом галас ущух. Солдати побачили двох стрільців, які через силу спускалися з узбіччя, — то були розвідники, послані командиром оглянути ліс праворуч від дороги. Легше поранений підтримував товариша, що кропив землю своєю кров'ю. Бідолахи вже досягли були середини схилу, коли Плазуй-по-Землі раптом вистромив свою огидну голову і так влучно поцілив, що одним пострілом порішив обох поранених; вони важко скотились у рівчак. Тільки-но з'явилася величезна голова шуана, тридцять рушничних стволів піднялось угору; та, неначе химерна почвара, він зник у непроглядних заростях дроку. Ці події, для опису яких потрібно було стільки слів, сталися в одну мить; потім, також миттю, патріоти й солдати ар'єргарду приєдналися до решти загону.

— Вперед! — вигукнув Юло.

Загін швидко рушив до високого відкритого місця, де стояв пікет. Тут командир вишикував солдатів у бойовому порядку. Проте він не помітив ніяких ворожих дій з боку шуанів і вирішив, що єдиною метою засідки було звільнення рекрутів.

— По отих викриках, — мовив він до двох друзів, — видно, що їх небагато. Підемо швидким кроком — може, досягнемо Ерне без погоні за плечима.

Почувши ці слова, один рекрут-патріот вийшов із строю і виструнчився перед Юло.

— Командире, — промовив він, — мені вже доводилось воювати проти шуанів. Дозвольте сказати кілька слів.

— Це, мабуть, якийсь оборонець, із тих, що завжди уявляють себе на судовому засіданні,— прошепотів Юло на вухо капітанові Мерлю. — Ну, починай свою захисну промову, — звернувся він до молодого фужерця.

— Командире, шуани напевне переманили до себе цих людей і принесли для них зброю. Якщо ми підемо вперед, вони стрілятимуть з-за кожного дерева і переб'ють нас усіх до одного, перш ніж ми дістанемось до Ерне. Треба захищатись, як ти сказав, тільки захищатися кулями. Під час стрілянини — а вона триватиме довше, ніж ти гадаєш, — хтось із моїх товаришів побіжить у Фужер і покличе національну гвардію й вільні дружини. Хоч ми всього-на-всього новобранці, ти побачиш, що ми не з породи гав.

— Отже, ти гадаєш, шуанів тут чимало?

— Поглянь-но сам, громадянине командир.

Він повів Юло до того місця, де пісок був розпушений, наче граблями; звернувши на це увагу командира, фужерець пішов із ним стежкою далеченько, і там вони побачили сліди багатьох ніг. Довкола видніло втоптане в землю листя.

— Тут пройшли молодці з Вітре, — сказав фужерець, — вони подалися на з'єднання з шуанами Нижньої Нормандії.

— Як тебе звуть, громадянине? — спитав Юло.

— Гюден, командире.

— Гаразд, Гюдене, я призначаю тебе капралом. Командуй своїми земляками. Бачу, ти людина надійна. Доручаю тобі вибрати з-поміж твоїх товаришів посланця до Фужера. А ти тримайся біля мене. Але насамперед візьми кількох новобранців, підіть і познімайте зброю, ладівниці й одяг із наших бідолашних товаришів, яких ці бандити уклали на шляху. Ви ж не будете тут ковтати кулі, не частуючи ними ворогів.

[22] Проти нас ціла Європа… — Йдеться про другу коаліцію проти республіканської Франції, яку було створено 1798 р.; до неї входили Англія, Австрія, Росія та інші європейські держави.

[23] Карно Лазар Нікола (1753–1823) — французький вчений-математик і політичний діяч, був депутатом Конвенту (1792–1795) і членом Директорії (1795–1797). Один з організаторів боротьби республіканської Франції проти контрреволюції та інтервенції.

[24] Талейран Шарль Моріс (1754–1838) — французький дипломат, очолював міністерство зовнішніх справ за Директорії, імперії Наполеона й під час режиму Реставрації. Видатний дипломат і безпринципний політик.