Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

_{Значне місце в романі займає тема палкого кохання Марі де Верней і маркіза де Монторана. Але й ця романтична історія тісно пов’язана зі складною і суперечливою соціальною дійсністю.}

_{Характерною особливістю роману Бальзака є надзвичайна докладність у змалюванні історичних подій того часу. Письменник детально описує місцевість, краєвиди Бретані, одяг і їжу селян, їхні домівки та побут. Місцевий колорит підкреслює духовну обмеженість шуанів, злиденність їхнього життя.}

_{З усіх творів Бальзака «Шуани» своїми художніми особливостями найбільше схожі на історичні романи Вальтера Скотта. І водночас вони істотно відмінні. Зокрема, особливість історичного твору Бальзака полягає в тому, що він більше тяжіє до сучасності, ніж до минулого. І не випадково письменник включив «Шуанів» до своєї «Людської комедії» як твір цілком сучасний, як дослідження про життя, мораль, закони та звичаї буржуазного суспільства Франції і ту нещадну боротьбу, яка таємно й відкрито, але безнастанно точилася в ньому.}

_{Вже в «Шуанах» Бальзак почав розробляти тему, що в подальшій його творчості стане головною, — тему влади золота, грошових відносин у людському суспільстві. Золото стає тією силою, що керує усіма вчинками представників контрреволюції. А з якою звірячою жадобою прагнуть здобути золото головні персонажі з табору шуанів, які люті сварки вибухають після кожної кривавої сутички через майно убитих ворогів!}

_{А проте письменник у «Шуанах» лише намітив тему золота, широкого розвитку вона набере в його наступних творах, тоді, коли він звернеться до зображення сучасності.}

_{Перемігши феодальну аристократію, буржуазія з хижацькою настирливістю й жорстокістю почала збагачуватись. Вона не гребувала ніякими, навіть найогиднішими і найжахливішими засобами, бо єдиний бог, перед яким схилялася буржуазія, — гроші — «виправдував» будь-які засоби.}

_{Свідок шаленої гонитви буржуазних хижаків за наживою, Бальзак зрозумів, що найголовнішою рушійною силою капіталістичного світу, мірою усіх його матеріальних і духовних цінностей стали гроші, золото. Вони визначають закони, керують політикою, породжують антагонізм у суспільстві, призводять до морального розкладу людей і встановлюють єдине право — право сильного, право джунглів. І письменник, якого все життя переслідували кредитори, вирішив зірвати добропристойні шати з цього новоявленого бога, викрити його як найстрашнішого і найнебезпечнішого ворога людини.}

_{На перший погляд може здатися, нібито Бальзак не був у цьому такий уже й оригінальний. Художня література з давніх часів зображувала згубний вплив багатства на людину. Героїня Арістофана Лісістрата звинувачує золото в тому, що воно — причина воєн і ворожнечі між людьми. Цар Креонт з трагедії Софокла твердить, що для смертних немає нічого гіршого за гроші — вони руйнують міста, женуть людей з їхньої домівки, спонукають їх до огидних і безсоромних вчинків. Ще частіше вдаються до критики грошових відносин письменники епохи Відродження — гуманісти, ідеологи молодого буржуазного суспільства. Джованні Боккаччо, Франсуа Рабле, Бонавентура Депер’є звертались у своїх творах до проблеми грошей. Томас Мор уже розцінює золото й приватну власність як головне джерело соціальної нерівності й несправедливості. Геніальний Шекспір вважав багатство страшною отрутою, що руйнує людські стосунки. © http://kompas.co.ua}

_{Але саме в творах Бальзака викриття впливу золота на життя людини досягає найглибшої, найразючішої сили. Бальзак зображує цю проблему в «Людській комедії» як найтиповіше явище капіталістичної дійсності. Французький письменник-комуніст, критик і літературознавець Андре Вюрмсер у праці «Нелюдська комедія» (одній з найкращих книг про Бальзака) писав: «Людська комедія» — це тіло, в якому замість крові циркулюють гроші. Бальзак вивчає кровоносну систему суспільства, «обертальний», «поступальний» рух грошей, «єдину в наш час силу», «єдиного бога, в якого зараз вірують», «бога Сто-Су», «культ наживи», «культ бога Долара» (в лапках Вюрмсер подає вирази самого Бальзака, взяті з різних його творів).}

_{З надзвичайною пильністю спостерігав письменник старанно приховані під маскою респектабельності, лицемірного благочестя й удаваної порядності справжні обличчя «сильних світу цього». Прагнучи показати найпотаємніші пружини складного механізму всього буржуазного суспільства, Бальзак відкриває одну за одною заслони, що приховували окремі його коліщатка, і, зрештою, весь цей механізм наживи й збагачення. Нещадно викриває він темні справи ділків і фінансистів, продажність військово-бюрократичного апарату та жовтої преси. У передмові до одного із своїх видань він писав, що віднині «не лишилося нічого вартого уваги, крім описів грізної соціальної хвороби, а вона може бути зображена лише разом із суспільством, бо хворий — це і є сама хвороба».}

_{Перед Бальзаком стояло складне завдання — відкрити, за його словами, «всі суспільні явища», обумовлені одним фактором — грішми, що породжують нерівність людей у суспільстві. Тому письменник цілком серйозно називав себе доктором соціальних наук і твердив, що він у першу чергу — історик. «Автор прагне якомога повніше описати XIX сторіччя і скласти своєрідний опис його вад і чеснот», — пише про себе Бальзак у передмові до «Сцен паризького життя». «Автор завершує працю, що являє собою історію суспільної моралі», — говорить він у передмові до роману «Євина дочка».}

_{Усе це не було просто пишними фразами. Всі твори Бальзака підтвердили справедливість авторських визначень. Тільки геніальному художникові, що володів найпередовішим методом тогочасної науки, під силу було так глибоко зрозуміти таємні закони і приховані явища буржуазного світу. Глибоке осягнення письменником соціальної дійсності відзначив Ф. Енгельс; це він писав, що з книг Бальзака довідався про французьке суспільство першої половини XIX ст. І навіть про його економічні деталі значно більше, аніж із досліджень різних спеціалістів, разом узятих (лист до М. Гаркнесс у квітні 1888 р.).}

_{А. Вюрмсер слушно зауважив, що не було б романів Бальзака, якби не було проблеми грошей. Володарі багатств змальовані Бальзаком як люди аморальні, цинічні, жорстокі й духовно ниці. Ними володіє одна пристрасть — жадоба грошей, золота, їй підпорядковані всі почуття, думки, вчинки, діяльність і, зрештою, все життя буржуазії.}

_{Яскраво ілюструє цю думку образ старого Гранде з роману «Ежені Гранде» (1833). У світовій літературі є чимало персонажів, у яких скнарість була провідною рисою характеру, але вони, як правило, були позбавлені динаміки розвитку, поставали як характери вже сталі, завершені внаслідок якихось невідомих нам внутрішніх процесів, що відбувалися в душі людини. Бальзак іде іншим шляхом. З надзвичайною проникливістю розкриває він картину поступового морального спустошення й зачерствіння людини, у якій жадоба до нагромадження набуває таких патологічно-повторних форм, що перетворює її на огидну, вкрай егоїстичну, позбавлену людських почуттів істоту. Спокійно й діловито, як літописець, що описує важливі історичні події, розповідає письменник про шлях свого героя до вершин багатства.}

_{Прагнення до все більшого нагромадження золота набуває у Гранде гіпертрофованих форм, сприймається як щось дике р неприємне. Але Бальзак нічого не перебільшує і, як він сам писав, показує типові образи в типових обставинах. У передмові до першого видання читаємо: «Тут нічого не вигадано… У кожному департаменті є свій Гранде, тільки Гранде з Маєнни чи Лілля не такий, як колишній сомюрський мер…» Наче підкреслюючи його типовість, Бальзак створив образ ще одного користолюбця-здирника — лихваря Гобсека, дуже близького до образу Гранде. Проте між ними є й певна відмінність. Кожен з них — неповторна індивідуальність, носій нещадно викритої генієм письменника гонитви за багатством. Але Гобсек, нагромаджуючи цінності, стверджує тим самим свою владу над людьми різних станів і професій — аристократів і бідняків, обивателів і буржуа, поетів і акторів, чиновників і міністрів. Він вважає, що влада грошей ставить його вище інших, відчував справжню насолоду, коли може тримати у своїх руках найпотаємніші нитки, що зв’язують людей складними взаєминами, і керувати діями та вчинками цих людей. Він проникає у святая святих своїх жертв, «читає у їхніх серцях», 8 цікавістю передбачав кожен їхній крок, що веде до загибелі. Гобсек не просто лихвар — він філософ, хоча філософія його спотворена й жалюгідна. Розумний і хитрий, він до тонкощів зрозумів таємні сили існуючого ладу. Він пишається можливістю купити все, що йому припаде до вподоби, — совість і кохання, посади й чини, славу й навіть честь. У своїй нестримній жадобі до наживи, в ненависті до людей він викликав огиду. Старий лихвар помирає з однією настирливою думкою: для чого тепер усі його багатства? Адже у нього «усе… є, і все доведеться покинути».}

_{Сила реалістичного таланту Бальзака полягає в тому, що його персонажі були типовими представниками буржуазного суспільства. Вивчаючи тогочасну дійсність, письменник ретельно відбирав спостереження, відкидаючи все другорядне, випадкове, підкреслюючи передусім найголовніше. В. Г. Бєлінський захоплено писав: «Подивіться на Бальзака: як багато написала ця людина, а проте — чи є в його повістях хоча б один характер, хоча б одне обличчя хоч трохи схоже на інше? О, яке незбагненне мистецтво змальовувати характери з усіма відтінками їхньої індивідуальності!» Бальзаківські персонажі — узагальнені й індивідуалізовані типи — поставали зі сторінок романів такими, якими вони були в дійсності. Некороновані королі, вони розуміли свою могутність і цинічно нею вихвалялися.}

_{Бальзак постійно наголошує на одній деталі: те майно, ті мільйони, якими володіють представники «вищого» світу і яке є джерелом ще більшого їхнього збагачення і влади, здобуто завжди нечесним шляхом. У кожному з Бальзакових романів немає випадку, коли б хтось із подібних персонажів здобув багатство важкою працею чи принаймні завдяки своєму розуму або таланту. Шахрайство, підступність, спекуляція, підлота, лихварство, злочин і навіть убивство — ось ті засоби, за допомогою яких досягали своєї мети бальзаківські герої, засліплені таким жаданим для них блиском золотого ідола.}

_{Колишній авантюрист і вбивця, багатство якого здобуте ціною злочинів, ділок-банкір Тайфер (роман «Шагренева шкіра»), ставши одним із стовпів суспільства, з нахабним цинізмом вискочки проголошує тост на бенкеті: «Панове, випиймо за могутність золота. Ставши шестиразовим мільйонером, пан де Валантен досягнув влади. Він — король, він усе може, він вищий за все, як і всі багатії. Слова французи рівні перед законом для нього тепер лише брехня, що увінчує хартію. Не він підкорятиметься законам, а закони — йому. Ні ешафота, ні катів для мільйонера не існує!»}

_{Інший представник цього світу — банкір барон де Нусінген, прототипом якого був Джеймс, перший з родини архімільйонерів Ротшільдів, — здобув багатство шляхом ошуканства, підлих махінацій, що оберталися лихом для багатьох дрібних ремісників і вкладників. Позбавлений почуття честі і совісті, він бачить перед собою лише прибуток, нагромадження мільйонів, «… адже гроші могутні лише тоді, коли їх безмірно багато… В нього було п’ять мільйонів. Він захотів мати десять. Він знав, що з десяти мільйонів йому пощастить зробити тридцять, а з п’яти — лише п’ятнадцять».}

_{Крадіжками, спекуляціями і вбивствами збагатилася також і родина Декуенів. Купець Шарль Міньйон став графом де Лабасті і великим судновласником теж завдяки спекуляціям.}

_{Грошовий фетишизм не лише морально калічить людину, а й руйнує зв’язки між членами суспільства, впливає на економіку, політику, родинні стосунки. У багатьох творах «Людської комедії», зокрема в «Ежені Гранде», Бальзак показує занепад сім’ї внаслідок розтлінного впливу грошових відносин у буржуазному суспільстві. Але найразючіше це показано в романі Батько Горіо» (1834).}

_{Сюжет роману дуже коротко сформульований самим Бальзаком: «Добра душа — буржуазний пансіон — шістсот франків прибутку — позбавив себе всього заради дочок, кожна з яких має п’ятдесят тисяч франків прибутку, помирає, як собака». Проте сюжет твору значно складніший, аніж про нього пише автор. З сюжетною лінією Горіо переплітається лінія Растіньяка, який, власне, стає головним героєм роману, а також лінія Вотрена.}

_{Шлях до збагачення Горіо дещо нагадує шлях Гранде: він спритно використав голод за часів революції і, «продаючи борошно вдесятеро дорожче, ніж воно йому коштувало», нажив великі капітали, став фабрикантом вермішелі; щоправда, його дії позначені певним відтінком патріархальної доброчесності., Для Горіо гроші самі по собі небагато важать, він здобуває їх тільки заради своїх дочок — Анастазі й Дельфіни. Він прагне для них лише щастя і заради цього робить усе, що може, — забезпечує грішми, вигідно з його точки зору видає заміж — за барона і графа… Дійсність стала його спільником, завдяки їй він зміг провести кілька безпечних спекуляцій. І пізніше, коли ця дійсність завдає йому багато тяжких ударів, він і не думає боротися з нею, пасивно сприймає все як щось цілком нормальне. Аж тоді починається його справжня драма. Він мріє про здійснення свого найпалкішого бажання — щоб на його самовіддану батьківську любов дочки відповіли йому таким самим почуттям. Та дівчата змалку звикли до розкошів, і це розтліває їхні душі. А коли Горіо, допомагаючи дочкам вийти із скрутного становища, витрачає на них свої останні заощадження і перетворюється на злидаря, вони забувають про нього. Доля Горіо — це доля шекспірівського Ліра, пограбованого дочками й після того нікому не потрібного. Коли він помирає, за його труною ідуть двоє чужих для нього людей — Растіньяк і Б’яншон. Драматизм долі Горіо розкрито в саркастичних словах Растіньякового приятеля — медика Б’яншона, який радить зробити на надгробку старого такий напис: «Тут спочиває пан Горіо, батько графині де Ресто і баронеси де Нусінген, похований коштом двох студентів».}

_{Трагедія Горіо — яскравий приклад того, як буржуазна дійсність нівечить стосунки між дітьми й батьками. Його багатство перейшло до рук барона Нусінгена і графа де Ресто, представників двох найбільш впливових суспільних прошарків того часу — фінансиста й землевласника. Пізніше дочки Горіо також стають жертвами, а виграють представники нової формації, такі як Шарль Гранде, — Ежен Растіньяк, аристократ-альфонс Максим де Трай.}

_{Ежен Растіньяк — типовий герой того часу. Використавши своє аристократичне походження, він робить блискавичну кар’єру. Спочатку наївний, чесний, сповнений благородних задумів, віри в честь і добро, гордий своєю моральною чистотою, він швидко збагнув суть взаємовідносин того світу, в який будь-що хоче проникнути. Бальзак показує його честолюбцем, людиною, мрії якої сконцентровано на одній меті — досягнути вершин багатства і влади. На своєму шляху він зустрічає досвідчених вихователів і чудових знавців моралі буржуазного суспільства — це насамперед його родичка віконтеса де Босеан і сусід по пансіону — колишній каторжник Вотрен. Треба врізатись «у людську масу, — говорить йому цей злочинець, — як гарматне ядро, або закрастися, як чума… Чесністю не доб’єшся нічого». А пані де Босеан повчає його: «Якщо ви не будете катом, то станете жертвою… Вражайте безжально, і вас боятимуться».}

_{Спочатку Растіньяк вірить у те, що його здібності, талант і працьовитість допоможуть йому досягти успіху в житті. Та надто прозаїчна дійсність, з якою він повсякчас стикається, і повчання його наставників швидко витвережують юнака. Поховавши Горіо, Растіньяк, дивлячись із пагорка на фешенебельний район, де жив паризький «вищий світ», з викликом обіцяє «завоювати Париж».}

_{З інших романів Бальзака можна простежити дальшу долю цього аристократа-пройдисвіта. Типовий представник буржуазно-аристократичного суспільства, Растіньяк перетворюється на цинічного й аморального ділка — спекулює людськими почуттями, пристрастями, їхніми вадами, вдається до відкритого шантажу. Він «завойовує Париж» — стає багатієм, міністром, пером Франції і навіть прем’єр-міністром — завдяки тому, що добровільно грає роль маріонетки Нусінгена, дружина якого Дельфіна була першою його коханкою. Останнім спритним ходом Растіньяка було одруження з Дельфіниною дочкою, що дозволило йому стати спадкоємцем мільйонів барона Нусінгена.}

_{Перейнявши звичаї і закони буржуазного суспільства, озброївшись усіма прийомами і засобами боротьби, Растіньяк стає ще аморальнішим, аніж найтиповіші його представники.}

_{Особливе місце в романах Бальзака займає цікавий, навіть трохи романтичний і зовсім не випадковий образ кримінального злочинця, убивці й каторжника Жака Коллена на прізвисько Дурисмерть, відомого як Вотрен або абат Карлос Еррера («Розкоші і злидні куртизанок»). Він стає одним із важливих персонажів «Людської комедії», письменник вкладає в його уста найважливіші думки. Розумний, добре обізнаний з найпотаємнішими інтригами представників аристократично-буржуазного суспільства, Вотрен викриває його продажність і розтлінність. «Ваше суспільство, — звертається Вотрен до героя роману «Розкоші і злидні куртизанок» Люсьєна де Рюбампре, — вже поклоняється не істинному богові, а золотому тельцю. Такий символ віри вашої хартії, що визнає в політиці лише інститут приватної власності».}

_{Але цікаво, що вчинки самого Вотрена відповідають ідеології того суспільства, яке він піддає гострій критиці. Бальзак підводить читача до найголовнішого висновку: мораль і діяльність буржуазії нічим не відрізняється від моралі і вчинків звичайних злочинців і убивць з тією тільки відмінністю, що перша здійснює свої злочини офіційно, під захистом державної законності, а тих, що піднімають руку на приватну власність самої буржуазії, проголошують поза законом. Так замикається коло!}