Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Християни! Ці захисники Божі подали вам приклад, як виконувати свій обов'язок, — вигукував він. — Невже вам не соромно? Що казатимуть про вас у раю? Коли б не ці блаженні, яких святі зустрінуть там з розкритими обіймами, то Господь наш міг би подумати, що в вашій парафії живуть самі бусурмани!.. Чи знаєте ви, молодці, що говорять про вас у Бретані та й у самого короля?.. Не знаєте, правда? То я вам скажу: «Що? Сині поруйнували вівтарі, повбивали священиків, замордували короля й королеву, вони хочуть позабирати у Бретані всіх молодців і перетворити їх на таких самих синіх, як і вони самі, і послати їх битися далеко від рідних парафій, у чужі краї, де бідолахи можуть загинути без сповіді й опинитися навіки в пеклі; у молодців з парафії Маріньє спалили церкву, а вони й досі сидять склавши руки! Ох, ох! Клята Республіка розпродала з молотка Боже добро і маєтки сеньйорів, розподілила гроші між своїми синіми, а тоді, щоб насититися нашими грішми, як вона впилася нашою кров'ю, видала декрет, щоб брати по три ліври з кожного екю у шість франків і забирати у рекрути по три чоловіка з кожних шістьох, — а молодці з парафії Маріньє не вхопилися за рушниці, щоб прогнати синіх з Бретані! Ох, ох! Не пустять їх до раю, ніколи не заслужать вони спасіння душі!» Ось що про вас кажуть! Але ж ідеться про вічне блаженство, християни! Ви ж душі свої врятуєте, воюючи за віру й короля. Сама свята Анна Орейська явилася мені позавчора вдень о пів на третю. І сказала точнісінько, як оце я вам кажу: «Ти священик у Маріньє?» — «Так, моя пані, до ваших послуг!» — «Ну так от, я свята Анна Орейська, Богова родичка, як то в Бретані ведеться. Я завжди перебуваю в Орей, а сюди прибула, щоб ти сказав молодцям з Маріньє, хай не сподіваються спасти свою душу, коли не візьмуться за зброю. Не давай їм відпущення гріхів, поки вони не почнуть служити Богові. А тоді благослови їхні рушниці, і ті молодці, котрим ти даси розгрішення, не схиблять, стріляючи в синіх, бо рушниці їхні будуть освячені!..» І вона зникла, залишивши під дубом матінки Гусячі Лапки пахощі ладану. Я запам'ятав те місце. Священик із Сен-Джемса поставив там гарну дерев'яну статую Пречистої Діви. І от мати П'єра Леруа, якого звуть Плазуй-по-Землі, прийшла туди ввечері помолитися, і Бог зцілив каліку від недуги за добрі діла її сина. Ось вона між вами, й ви бачите на власні очі, що вона ходить сама, без усякої допомоги. Це таке саме чудо, як і воскресіння блаженного Марі Ламбрекена. Бог сотворив це чудо, щоб показати, що ніколи не покине бретонців, коли вони воюватимуть за служителів Божих і за короля. Отож, любі мої браття, якщо хочете заробити спасіння душі й показати себе захисниками володаря нашого короля, ви повинні коритися всім наказам того, кого послав сам король і кого ми звемо Молодцем. Тоді ви не будете вже бусурманами й разом із молодцями всієї Бретані станете під знамено Боже. І ви зможете позабирати з кишень у синіх усі гроші, що їх вони понакрадали, — адже поки ви воюватимете, лани ваші лежатимуть перелогом, тому Господь Бог і король віддають вам добро вбитих ворогів. Невже ви хочете, християни, щоб про вас казали, ніби молодці з Маріньє відстали від молодців із парафій Морбігана, Святого Георгія, Вітре і Антрена, — а вони всі пішли на службу Богові й королю! Невже ви дозволите їм забрати всю здобич? Невже ви, наче єретики, сидітимете склавши руки, коли стільки бретонців, захищаючи короля, заробляють спасіння душі? «Залиш усе і йди за мною!» — сказано в Євангелії. Хіба ми, духівництво, не відмовились уже від десятини? То залиште ж усе й ви і розпочинайте священну війну. Ви будете як Маккавеї[50]. І все вам проститься. З вами будуть ваші ректори та інші священики, і ви переможете! Пам'ятайте, християни, — сказав він на закінчення, — що тільки сьогодні ми маємо силу благословити ваші рушниці. До тих, хто не скористається з сьогоднішньої нагоди, свята Анна Орейська вже не буде такою милосердною і не слухатиме так прихильно їхніх молитов, як минулої війни.

Все це говорилося з великим піднесенням, громовим голосом і підсилювалось такою несамовитою жестикуляцією, аж промовець весь укрився потом, але здавалося, що на слухачів проповідь не справила великого враження. Селяни стояли нерухомо, як статуї, втупивши очі в проповідника, однак мадмуазель де Верней невдовзі помітила, що ця однакова у всіх поза — наслідок зачарування, в якому тримав абат усю юрбу. Подібно до великих акторів, він заполонив своїх слухачів, і вони ніби злилися в одну істоту, бо він говорив про їхні потреби й їхні пристрасті. Відпускаючи їм наперед їхні гріхи, виправдуючи всі крайнощі, він рвав єдину нитку, що стримувала цих грубих людей, змушуючи їх додержуватись релігійних і суспільних приписів. Він оскверняв свій священницький сан заради політичних інтересів; але в ті революційні часи кожен для потреби своєї партії перетворював на зброю все, чим володів, і мирний хрест Ісусів ставав знаряддям війни так само, як і леміш годувальника-плуга. Не бачачи навколо жодної істоти, до якої вона могла б озватися, мадмуазель де Верней повернулась до Франсіни й була дуже здивована, побачивши, що та поділяє загальний ентузіазм: вона молилася, побожно перебираючи чотки, які Налий-Кухоль, мабуть, дав їй під час проповіді.

— Франсіно, — сказала вона тихенько, — то й ти боїшся стати бусурманкою?

— О панночко! — відповіла бретонка. — Та подивіться ж! П'єрова мати справді ходить!..

Франсінине обличчя і вся її постать виказували таку глибоку віру, що Марі зрозуміла таємну суть цієї проповіді, вплив священиків на села й дивовижний ефект сцени, що почалася в ту хвилину. Селяни, які стояли ближче до вівтаря, підходили один по одному до проповідника й, ставши навколішки, подавали йому свої рушниці, а він складав їх на вівтар. Налий-Кухоль також поквапився освятити свою стареньку двостволку. Три священики заспівали гімн «Veni Creator»[51], а той, котрий правив службу, огорнув смертоносну зброю хмарою блакитного диму, викреслюючи кадилом довгі смуги, що, здавалося, переплітались у повітрі. Коли вітрець розвіяв дим ладану, рушниці роздали власникам. Кожен навколішках отримав свою рушницю з рук священика, який при цьому читав по-латині молитву. Коли всі зі зброєю в руках знову поставали на своїх місцях, глибокий і досі мовчазний ентузіазм присутніх вибухнув бурхливо і водночас зворушливо.

— Domine, salvum fac regem!#

# Господи, спаси короля! (Латин).

Цю молитву проповідник розпочав гучним голосом, і всі присутні проспівали її двічі з якимось шаленством. В цьому співі було щось дике й войовниче. Два склади слова regem, цілком зрозумілого селянам, вражали такою силою, що мадмуазель де Верней мимоволі розчулено згадала вигнану династію Бурбонів. А ці згадки викликали спомини про її власне минуле життя. У пам'яті постав королівський двір, розсіяний тепер по всіх країнах, пишні свята, на яких красувалась і вона. Раптом у її мріях промайнув образ маркіза, і з властивою жінкам мінливістю думки Марі одразу ж забула картину, що розгорталась у неї перед очима, й повернулася до планів помсти, — заради цього вона важила життям, але її плани могли розвіятися від одного погляду. Їй захотілося бути вродливою в цю найвирішальнішу мить свого життя, вона згадала, що не має чим прикрасити бальної зачіски, і її привабила думка заквітчати голову гілкою гостролиста, що його чіпке листя й червоні ягоди якраз навернулись їй на очі.

— Ого! Тепер моя рушниця, може, й дасть осічку, як полюватиму на дичину, а вже як на синіх… ніколи! — сказав Налий-Кухоль, вдоволено похитуючи головою.

Марі уважніше придивлялася до свого проводиря й вирішила, що він точнісінько такий, як і всі, кого вона тут бачила. Думок у цього старого шуана, видно, було не більше, ніж у дитини. Щоки й чоло його морщилися від наївного задоволення, коли він розглядав свою рушницю, але релігійний фанатизм надавав радісному виразові відтінку жорстокості, і в ту мить на обличчі цього дикуна проглянули вади цивілізації.

Невдовзі подорожні дістались до села, тобто чотирьох або п'ятьох осель, подібних до хатини Налий-Кухля; мадмуазель де Верней саме закінчувала свій сніданок, що складався з хліба, масла й молока, коли прибули щойно завербовані шуани. На чолі безладного загону ішов священик, що, наче прапор, тримав у руці неоковирного хреста, а слідом за ним молодий шуан гордовито ніс церковну корогву. Мадмуазель де Верней довелося приєднатись до цього війська, що також прямувало в Сен-Джемс і, природно, обороняло її від усяких небезпек, з тої хвилини як Налий-Кухоль, на щастя, розбазікався і натякнув проводиреві загону, що красуня, яку він супроводить, — кохана Молодця.

Надвечір подорожні прибули в Сен-Джемс, містечко, що завдячувало свою назву англійцям, які заснували його в XIV столітті, коли вони були володарями Бретані. Перед самим в'їздом до містечка мадмуазель де Верней побачила дивну військову сцену, на яку, щоправда, не звернула особливої уваги — вона боялася, що її пізнає хтось із ворогів, і квапилася в'їхати у містечко. На полі стали табором п'ять чи шість тисяч селян. Їхній одяг, що нагадував убрання рекрутів з Пелеріни, заперечував усяку думку про війну. Ця галаслива юрба скидалася на великий ярмарок. Тільки уважно придивившись, можна було розгледіти, що всі бретонці озброєні, бо їхні рушниці майже зовсім ховалися під козячими кожухами розмаїтого крою і найпомітнішою зброєю були коси, — декому вони тим часом заміняли рушниці, що їх незабаром мали роздавати. Одні вояки пили та їли, інші билися або голосно сварились; але більшість спали, простягшись долі. Тут не помітно було ані найменшого ладу чи дисципліни. Увагу мадмуазель де Верней привернув офіцер у червоному мундирі — вона подумала, що він на англійській службі. Трохи далі два інші офіцери, видно, силкувалися навчити кількох шуанів, кмітливіших за інших, стріляти з гармат; оті дві гармати становили, мабуть, усю артилерію майбутньої роялістської армії. Появу молодців з Маріньє, котрих пізнали по їхній корогві, привітали оглушливим ревінням. Завдяки гармидеру, який зчинився після прибуття загону й священиків, мадмуазель де Верней пощастило без перешкод пробратися через табір до міста. Вона дісталася до непоказного заїзду, що стояв недалеко від будинку, де мав відбутися бал. У Сен-Джемс насунула така сила люду, що тільки з неймовірними труднощами пощастило їй одержати поганеньку тісну комірчину. Коли вона влаштувалася там, з'явився Налий-Кухоль, віддав Франсіні картонку з бальним убранням її пані, а сам залишився стояти в невимовній позі чекання й нерішучості. Іншим разом мадмуазель де Верней з великою втіхою поглянула б, як поводиться бретонський селянин, опинившись поза своєю парафією, та тепер вона порушила його заціпеніння і, витягши чотири екю, подала йому.

— Візьми, — сказала вона Налий-Кухлеві,— і, якщо хочеш догодити мені, негайно вертайся до Фужера, тільки не їдь через табір і не пий сидру.

Шуан, дивуючися з такої щедрості, поглядав то на чотири екю в своїй руці, то на мадмуазель де Верней, та вона махнула рукою, і він зник.

— Нащо ви його відіслали, панночко? — здивувалася Франсіна. — Хіба ви не бачили, що місто оточене? Як же ми вийдемо звідси, й хто вас боронитиме?

— А хіба тут нема твого оборонця? — сказала мадмуазель де Верней і тихенько засвистіла, лукаво наслідуючи сигнал і поводження Плазуй-по-Землі.

Франсіна почервоніла й тільки сумно всміхнулася з веселощів своєї пані.

— Але де ж ваш оборонець? — спитала вона.

Мадмуазель де Верней вихопила кинджал і показала бретонці, і та злякано сплеснула руками й впала на стілець.

— Нащо ви приїхали сюди, Марі? — вигукнула вона благальним голосом, який не вимагав відповіді.

Мадмуазель де Верней уже крутила в руках зірвані гілки гостролиста, примовляючи:

— Хто зна, чи гарно виглядатиме гостролист у волоссі? А може, до такого яскравого кольору обличчя, як у мене, пасуватиме й ця похмура оздоба, правда, Франсіно?

Кілька подібних фраз, що їх кинула ця незвичайна дівчина, прибираючись до балу, свідчили про цілковиту безтурботність. Ніхто, почувши її, не повірив би, що в цю вирішальну хвилину вона грає своїм життям. Досить коротка сукня з індійського мусліну, немов мокра сорочка, окреслювала ніжні обриси її постаті; на сукню вона наділа червону накидку з рясними складками, що, поступово видовжуючись до стегон, лягали гарним півколом, ніби грецька туніка. Пишне вбрання поганських жриць трохи зменшувало нескромність одягу, що його дозволяла носити жінкам тогочасна мода. Бажаючи пом'якшити безсоромність моди, Марі запнула газом свої білі плечі, які туніка занадто оголювала. Вона скрутила на потилиці свої довгі коси у формі незакінченого плескатого конуса, що надавав особливої грації її голівці, штучно видовжуючи її лінії, як у деяких античних статуй; волосся, облямовуючи кількома кучериками чоло, спадало вздовж щік довгими блискучими локонами. У такому вбранні, з такою зачіскою вона нагадувала найславетніші взірці античної скульптури. Марі усмішкою схвалила свою зачіску, навіть найдрібніші деталі якої підкреслювали вроду її обличчя, і наділа на голову вінок із гостролиста з червоними ягодами, що вельми пасували до кольору туніки. Підігнувши кілька листочків так, щоб було помітно примхливі контрасти між барвою верхньої й нижньої поверхні, мадмуазель де Верней оглянула в дзеркало все своє вбрання, щоб оцінити його ефект.

— Мій туалет просто жахливий! — сказала вона, немовби її оточувала юрба підлесників. — Я схожа на статую Свободи.

Вона обережно засунула кинджал за корсаж, зоставивши посередині грудей руків'я, оздоблене рубінами: їхні червонясті відблиски повинні були приваблювати погляди до скарбів, що їх так підло зганьбила її суперниця. Франсіна не зважилась відпустити свою господиню саму. Побачивши, що Марі вже зібралася йти, вона знайшла безліч приводів, щоб супроводити її, нагадала ті небезпеки, на які наражається жінка, йдучи сама на свято в невеликому нижньобретонському містечку. Адже треба скинути з мадмуазель де Верней її плащ і верхнє взуття, — його довелося одягти через бруд і гній на вулицях, хоч їх і посипано піском, та хтось же мусить зняти й газову вуаль, якою вона закрила обличчя від поглядів шуанів, котрих цікавість привела до будинку, де мав відбутися бал. Справді, юрба була така велика, що їм довелося йти між двома рядами шуанів. Франсіна вже більше не намагалась відмовляти свою пані, але, зробивши їй останні послуги, необхідні для туалету, принада якого полягала в надзвичайній його свіжості, вона залишилася на подвір'ї, щоб не кидати її напризволяще, і негайно примчати, якщо Марі потребуватиме допомоги, — бідолашна бретонка передчувала в майбутньому самі нещастя.

Тимчасом як Марі де Верней ішла на бал, у покоях де Монторана відбувалася досить дивна сцена. Молодий маркіз уже закінчив свій туалет і чіпляв на себе широку червону стрічку — відмітну ознаку його першості на сьогоднішньому зібранні, коли раптом увійшов стурбований абат Гюден.

— Ідіть швидше, маркізе, — сказав він. — Тільки ви зможете втихомирити бурю, що хтозна-чому зчинилася серед начальників. Вони кажуть навіть, що кинуть служити королю. Я вважаю, цей диявол Ріфоель і заварив оту кашу. Завжди такі сварки виникають через дурницю. Кажуть, ніби пані дю Га дорікнула йому, що він прийшов на бал погано вбраний.

— Треба бути божевільною, — вигукнув маркіз, — щоб вимагати…

— Шевальє дю Віссар, — перебив його абат, — відказав, що якби ви віддали йому гроші, обіцяні від імені короля…

— Досить, досить, пане абате. Я вже зрозумів усе. Ця сцена була зазделегідь підготовлена, чи не так? І ви приходите посланцем…

[50] Маккавеї — брати, які в II ст. до н. е. очолили боротьбу Іудеї за визволення з-під влади елліністичної монархії Селевкідів.

[51] Прийди, Творче (латин.).