Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А потім? — спитав командир, маючи намір затримати полоненого.

— О! Потім він буде вільний, — відповіла вона. — Вільний як вітер.

— Але ж його схопили зі зброєю в руках!

— Ні,— відповіла вона, вдавшись до тієї жартівливої софістики, яку жінки люблять застосовувати проти незаперечних доказів, — я його обеззброїла.

— Графе, — мовила вона до дворянина, повернувшись у кімнату, — я тільки-но домоглася вашої свободи. Але й ви мені… — додала вона, всміхаючись і схиляючи голову, ніби хотіла просити його про щось.

— Просіть у мене все, навіть моє ім'я, навіть мою честь! — скрикнув він у екстазі.— Я все покладу вам до ніг.

Він підійшов і хотів схопити її за руку, намагаючись приховати своє бажання під поривом вдячності, але мадмуазель де Верней була не з тих, кого можна обдурити. Всміхаючись і далі, щоб не позбавляти надій нового залицяльника, вона відступила від нього на кілька кроків, кажучи:

— Чи ви хочете, щоб я пожалкувала про свою довіру до вас?

— Уява в молодої дівчини працює швидше, як у жінки! — відповів він, сміючись.

— Дівчина може втратити більше, ніж жінка.

— Справді, треба бути недовірливою, коли маєш такий скарб.

— Облишмо цю мову й поговорімо серйозно, — відказала вона. — Ви влаштовуєте бал у Сен-Джемсі. Я чула, що там у вас і склади, й арсенали, й резиденція вашого уряду. Коли відбудеться бал?

— Завтра ввечері.

— Ви не здивуєтесь, пане, що жінка, яку обмовлено, з жіночою наполегливістю хоче домогтися блискучої відплати за ті образи, яких вона зазнала, і то в присутності свідків її приниження. Тому я хочу піти на ваш бал. Я прошу вашого захисту на той час, коли я з'явлюсь там і поки піду звідти. Мені не треба вашого слова, — сказала вона, побачивши, що він притулив руку до серця. — Ненавиджу присягання, занадто вони нагадують застереження. Ви просто скажіть, що будете обороняти мене від усяких злочинних чи образливих замахів. Обіцяйте мені спокутувати свою провину, сповістивши, що я справді дочка герцога де Вернея, тільки мовчіть про все те лихо, якого я зазнала, не маючи над собою батьківської опіки: так ми й поквитаємось. То як? Дві години бути охоронцем жінки на балу — невже це надто дорогий викуп?.. Та ви ж не варті ні одного обола більше… — І усмішкою вона позбавила ці слова усієї гіркоти.

— А скільки вимагатимете ви за мою рушницю? — спитав сміючись граф.

— О, більше, ніж за вас.

— А саме?

— Зберігати таємницю. Повірте мені, Боване, тільки жінка може розгадати жінку. Я певна, що коли ви скажете комусь хоч слівце, я можу загинути в дорозі. Вчора декілька куль остерегли мене від тих небезпек, на які я наражаюсь подорожуючи. О, ця дама вміє стріляти дуже влучно і так само спритно поратись біля туалету. Ніяка покоївка не роздягала мене так швидко, як вона. Дуже вас прошу, зробіть так, щоб я могла не боятись чогось подібного під час балу…

— Там ви будете під моєю охороною, — гордовито відповів граф. — Але, виходить, ви їдете в Сен-Джемс заради Монторана? — сумно запитав він.

— Ви хочете знати більше, ніж я сама знаю, — сміючись, відповіла вона. — А тепер уже йдіть, — додала вона після паузи, — я сама виведу вас із міста, бо ви ж тут полюєте одні на одних, як канібали.

— То ви таки хоч трошки, а турбуєтесь за мене? — вигукнув граф. — Ах, мадмуазель, дозвольте мені плекати надію, що ви не залишитесь байдужі до моєї приязні. Адже мені доведеться задовольнятися тільки таким почуттям, правда? — додав він з виглядом бувалого зальотника.

— Диви, який провісник! — сказала вона з тим грайливим виразом, який буває у жінки, що хоче освідчитися, не втрачаючи гідності й не викриваючи таємниці.

Потім вона вдягла шубку й довела графа до Колючого Гнізда. Дійшовши до кінця стежки, вона сказала:

— Отже, пане, нікому ні слова, навіть маркізові.— І приклала пальця до вуст.

Граф, посмілішавши від лагідного погляду мадмуазель де Верней, узяв її руку, і вона ласкаво дозволила це; він ніжно поцілував їй руку.

— О мадмуазель! Розпоряджайтеся мною, я ваш на життя й на смерть! — вигукнув він, відчувши себе у безпеці.— Та хоч я завдячую вам життям, як своїй матері, мені дуже важко буде обмежитись тільки почуттям пошани до вас…

Він швидко пішов стежкою; побачивши, що він досяг скель Святого Сульпіція, Марі задоволено хитнула головою й тихенько промовила сама до себе:

— Товстунчик ладен за своє життя віддати більше, ніж життя! Мені неважко було б зробити з нього слухняне створіння! Створіння чи творець — ось чим відрізняються чоловіки один від одного!

Не висловивши до кінця своєї думки, вона підвела до неба сповнений відчаю погляд і поволі повернулася до брами Святого Леонарда, де на неї чекали Юло і Корантен.

— Ще два дні, — вигукнула вона, — і тоді…— вона замовкла, побачивши Корантена, — і тоді він загине від ваших пострілів, — прошепотіла вона на вухо Юло.