Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Він, не відриваючись, дивився в очі мадмуазель де Верней, ніби хотів перешкодити їй уважніше розглянути стіни цієї комірчини, де від важкого повітря спирало віддих у грудях. Все ж таки Марі пощастило потай від свого Аргуса кинути оком навколо себе; дивні виступи на стінах навели її на думку, що скнара сам спорудив їх із мішків з золотом чи сріблом. Тим часом д'Оржемон поринав усе більше в якийсь кумедний захват. Страждання від болю в обпечених ногах і страх від присутності живої істоти серед його скарбів проступали у кожній зморшці старечого обличчя, але в сухих очах з'явився незвичайний блиск — хвилювання, збуджене небезпечним сусідством з його рятівницею: її рожево-біла щічка вабила до поцілунку, а оксамитовий погляд чорних очей викликав такий гарячий приплив крові до серця, що він уже не знав, чи це віщує йому життя чи смерть.

— Ви одружені? — запитав він тремтячим голосом.

— Ні,— відповіла вона, всміхнувшись.

— В мене є дещо, — мовив скнара, і знову почулося його дивне зітхання, — хоч я й не такий багатий, як про мене базікають. Я гадаю, така молода красуня, як ви, повинна кохатися в діамантах, коштовностях, каретах, золоті,— вів він далі, злякано озираючись довкола. — Я міг би дати це все… після моєї смерті. Ех! Якби ви захотіли…

В погляді старого світився такий одвертий розрахунок навіть щодо цього ефемерного кохання, що мадмуазель де Верней, хитнувши заперечливо головою, мимоволі подумала, що скнара вирішив одружитися з нею виключно заради того, щоб заховати свою таємницю в серці свого другого «я».

— Гроші — мовила вона, кинувши на д'Оржемона глузливий погляд, що водночас ощасливив його й розсердив. — Гроші для мене ніщо. Ви були б утричі багатшим, ніж тепер, коли б зібрати тут усе золото, від якого я відмовилась.

— Не підходьте до сті…

— А в мене просили навзамін лише один погляд, — додала вона, і в голосі її забриніла невимовна гордість.

— Ви зробили помилку, це була б чудова угода. Ви тільки подумайте…

— А ви подумайте про те, — перебила його мадмуазель де Верней, — що я тільки-но почула голос, самий звук якого дорожчий для мене за всі ваші скарби.

— Ви їх не знаєте…

Перш ніж скнара зміг її зупинити, Марі зсунула пальцем розмальовану гравюру, на якій був зображений Людовік XV верхи на коні, і раптом побачила внизу маркіза: він набивав довгий мушкетон. Отвір, схований під дощечкою з наліпленою на ній гравюрою, відповідав, певно, якійсь оздобі в стелі нижньої кімнати, де, очевидно, була спальня шуанського ватажка. Д'Оржемон надзвичайно обережно пересунув на своє місце стару гравюру й суворо глянув на дівчину.

— Ані слова, якщо вам дороге життя! — прошепотів він і, помовчавши, сказав їй на вухо. — Та ви, як я бачу, намірилися взяти на абордаж чимале судно. Чи знаєте, що маркіз де Монторан має сто тисяч ліврів прибутку із зданих в оренду і ще не розпроданих земель? А консульський декрет, який я читав у «Щодекаднику Іля-і-Вілени», припиняє надалі чинність секвестрів. Ага! Ви вважаєте тепер цього молодика значно привабливішим, чи не так? Очі у вас заблищали, наче два новісіньких луїдори.

Погляд мадмуазель де Верней запалав, як тільки вона почула знайомий голос. За той час, що вона пробула тут, немов похована у срібній копальні, її снага, пригнічена обставинами, неначе випросталась. Здавалося, в ній раптом визріло якесь суворе рішення і вона тепер шукала шляхів до його здійснення.

«Від такої зневаги немає вороття, — думала вона, — якщо він не може мене любити, я уб'ю його… Він не дістанеться жодній жінці».

— Ні, абате, ні! — раптом почувся голос молодого шуанського ватажка. — Це треба зробити саме так.

— Пане маркізе, — бундючно відказав абат Гюден, — ви знеславите всю Бретань, коли влаштуєте цей бал у Сен-Джемсі. Не танцюристи, а проповідники розворушать наші села. Якнайбільше рушниць і жодної скрипки.

— Абате, у вас досить здорового глузду, аби зрозуміти, що тільки зібравши разом усіх наших однодумців, я побачу, що зможу з ними розпочати. Гадаю, що вивчити їхні обличчя й дізнатися про їхні наміри значно легше за вечерею, ніж засобами будь-якого шпигунства, до речі, завжди мені огидного; з келихами в руках вони у нас виговоряться до кінця.

Почувши ці слова, Марі стрепенулась: їй спало на думку попасти на бал і там помститися за себе.

— Ви вважаєте мене, видно, за якогось недоумка, якщо вичитуєте мені за танці,— провадив далі Монторан. — Та ви самі залюбки протанцювали б якусь чакону, аби тільки відновили ваше братство під іншою назвою: Отці віри! Хіба ж ви не знаєте, що зразу після меси бретонці йдуть танцювати. Мабуть, вам невідомо також, що Ід де Невіль і д'Андіньє п'ять днів тому вели переговори з першим консулом про відновлення на престолі його величності короля Людовіка Вісімнадцятого. Якщо я тепер готуюся до такого сміливого нападу, то тільки для того, щоб наші окуті залізом черевики додали ваги цим переговорам. Невідомо вам і те, що всі вандейські ватажки, навіть Фонтен, говорять про необхідність скоритися. Ох, пане абате, принців, очевидно, ввели в оману щодо справжнього становища у Франції. Їм торочать про відданість, але це відданість, вимушена обставинами. Абате, я вже заплямував собі ноги кров'ю, але перш ніж зануритися в неї до пояса, хочу добре все зважити. Я відданий королю, а не якимось чотирьом головорізам, не гравцям, загрузлим у боргах, як отой Ріфоель, не бандитам, що підсмалюють п'яти своїм жертвам, не…

— Додайте ще, маркізе: «Не абатам, що стягають на битих шляхах контрибуцію для потреб війни!» — перебив його абат Гюден.

— А чому б мені цього не сказати? — відповів маркіз гостро. — Я скажу більше: героїчна доба Вандеї минула…

— Тоді, маркізе, ми творитимемо чудеса без вас.

— Так-так, на зразок чуда з Марі Ламбрекеном, — засміявся маркіз. — Ну, годі вам, абате, не треба ображатися. Я знаю, що ви не жалуєте себе і стріляєте в синіх так само вправно, як читаєте «Oremus».[45] Бог нам допоможе, і я сподіваюся побачити вас в єпископській митрі, на коронації короля.

Ці останні слова, певно, мали магічний вплив на абата, бо почувся брязкіт карабіна і його вигук:

— В моїх кишенях — п'ятдесят патронів, маркізе, а моє життя належить королю.

— Ось іще один з моїх боржників, — озвався скнара до мадмуазель де Верней. — Я не кажу вже про нещасні п'ятсот чи шістсот екю, що він мені винен, а про борг крові — сподіваюсь, він мені його заплатить. Немає такої найстрашнішої кари, якої б не заслужив цей диявольський єзуїт. Він заприсягся, що зведе зі світу мого брата, підбурив проти нього всю округу. А чому? Тому що бідолаха злякався нових законів. — Припавши вухом до стіни комірчини, він прислухався й мовив: — Вони вже забралися геть, ці кляті бандити. Пішли творити ще якесь чудо! Аби лиш не спало їм на думку попрощатися зі мною, як минулого разу, коли вони підпалили мій будинок.

Після цього збігло близько півгодини; мадмуазель де Верней і д'Оржемон мовчки й байдуже дивилися один на одного, коли раптом почувся грубий, низький голос Налий-Кухля:

— Небезпеки вже немає, пане д'Оржемон. Ну, цього разу я чесно заробив свої тридцять екю!

— Дитино моя, — сказав скнара, — дайте мені слово, що ви заплющите очі.

[45] Католицька молитва.