Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ось бачите, пані! — вигукнув Плазуй-по-Землі.— Привид узяв собі в супутники синього.

Напевно, шуанів пойняв невимовний жах, бо після цих слів запала така глибока тиша, що д'Оржемон і його супутниця змогли розібрати, як вони стиха бурмотіли:

— Ave sancta Anna Auriaca, gratia plena, Dominus tecum…[43]

— Вони моляться, йолопи! — гукнув д'Оржемон.

— Цитьте! — перебила його мадмуазель де Верней. — Невже ви не боїтеся, що вони викриють нашу…

Старий скнара засміявся, розвіявши побоювання молодої парижанки.

— Чавунна ляда вмурована в гранітну плиту завтовшки десять дюймів. Ми їх чуємо, а вони не можуть нас почути.

Потім він узяв обережно руку своєї рятівниці й підніс її до якогось отвору, звідки тягнув свіжий вітер; вона догадалася, що цю відтулину пробито, в комині.

— Ох, ох! — застогнав д'Оржемон. — Хай йому чорт, ноги мені так пече, — А ця Шаретова Лошиця, як її звуть у Нанті, не так дурна, щоб сваритися зі своїми прихильниками: вона добре знає, що якби вони не були такі тупоголові, то не билися б усупереч власним інтересам. Ось і вона також проказує молитву. Цікаво було б подивитись, як вона читає акафіст на честь святої Анни Орейської. Краще б облущила який диліжанс і повернула позичені в мене чотири тисячі франків. Разом із процентами й різними видатками це становить чотири тисячі сімсот вісімдесят франків і кілька сантимів…

Шуани закінчили молитву, підвелися з колін і подалися геть. Старий д'Оржемон потис руку мадмуазель де Верней, наче попереджуючи, що небезпека ще не минула.

— Ні, пані,— почувся голос Хапай-Коровая по кількох хвилинах мовчанки, — Стережіть їх тут хоч десять років, вони не повернуться.

— Але вона не виходила звідси, вона повинна бути тут, — наполягала Шаретова Лошиця.

— Ні, пані, де там. Вони вилетіли крізь мури. Хіба нечистий не ухопив був отут, у нас на очах, того, хто склав присягу?

— Аякже! Хапай-Короваю, ти ж такий самий скупердяга, як і д'Оржемон, то невже ти не зметикував, що старий скнара вільно міг витратити кілька тисяч ліврів, щоб зробити собі тут, у підмурівку, якусь комірчину з потайними дверима?

Старий скнара й дівчина почули гучний регіт Хапай-Коровая.

— А певне ж так! — мовив він.

— Залишайся тут, — провадила далі пані дю Га, — Чатуй на них біля виходу. За один рушничний постріл я віддам тобі все, що ти знайдеш у скарбниці нашого лихваря. Слухайся мене, коли хочеш, щоб я тобі простила твою провину — адже ти продав цю дівку замість убити її, як я тобі наказала.

— Лихвар! — обурився д'Оржемон. — Адже я позичив їй гроші тільки під дев'ять відсотків. Правда, я взяв з неї заставного листа. Але подивіться, яка мені за все дяка! Знаєте, мадмуазель, якщо Бог карає нас за зло, то диявол завжди готовий покарати нас за добрий вчинок, а людина, поставлена між цими двома силами, нічого не відає про майбутнє, і, по-моєму, все це нагадує задачу на трійне правило, де неможливо знайти невідоме.

Мадмуазель де Верней почула зітхання старого, глибоке і якесь незвичайне: здавалося, проходячи крізь горлянку, повітря зачіпало й змушувало бриніти дві старі ослаблі струни.

Шум, що його зняли Хапай-Коровай і пані дю Га, знову заходившись вистукувати склепіння, муровані стіни й плити підлоги, немов підбадьорив старого. Він узяв за руку свою рятівницю й допоміг їй зійти нагору вузькими крученими сходами, витесаними в гранітному мурі. Коли вони подолали щось із двадцять сходинок, кволе світло лампи впало їм на голови. Скнара зупинився, обернувся до своєї супутниці й втупив очі в її обличчя, наче пильно розглядав і обмацував очима сумнівний вексель, що його дістав для дисконту. Потім знову моторошно зітхнув.

— Я привів вас сюди, — сказав д'Оржемон, трохи помовчавши, — і цим повною мірою заплатив вам за зроблену мені послугу. Отже, я не бачу підстави, чому я ще повинен дати вам…

— Добродію, залишіть мене тут! І я нічого у вас не прошу, — перебила його мадмуазель де Верней.

Ці слова, а можливо, й презирство, що відбилося на гарному обличчі дівчини, заспокоїли старого, і він відповів, знову зітхаючи:

— Привівши вас сюди, я зробив так багато, що вже треба йти до кінця.

Він чемно допоміг Марі зійти ще на кілька приступок, трохи дивно розташованих, і напівгостинно, напівсердито ввів її до маленької кімнатки завбільшки чотири квадратних фути, освітленої підвішеною до склепінчастої стелі лампою. Було видно, що скнара вжив усіх застережних заходів, щоб перебути в цьому притулку не один день, якщо події громадянської війни примусять його переховуватися тут.

— Не підходьте близько до стіни, вберетесь у крейду, — раптом сказав д'Оржемон.

І він хутенько просунув руку між спиною Марі й стіною, як видно, свіжопотинькованою. Однак цей жест подіяв зовсім не так, як сподівався старий скнара. Мадмуазель де Верней глянула просто себе й раптом помітила в кутку якусь дивну річ, обриси якої змусили дівчину скрикнути від жаху: то була поставлена стійма обмазана вапном людська постать. Д'Оржемон грізним жестом звелів дівчині мовчати, і в його маленьких, наче зроблених з голубого фаянсу очицях відбився такий самий жах, як і в його супутниці.

— Дурненька! Ви гадаєте, що то я його вбив? Це мій брат, — мовив він, цього разу зітхаючи скрушно. — Він перший серед тутешніх священиків склав присягу[44] . Оце був єдиний захисток, де він міг сховатися від шуанів та люті інших священиків. Переслідувати таку гідну, таку статечну людину! То був мій старший брат. Лише в нього одного вистачало терпцю втовкмачити мені в голову десяткові дроби. О, він був добрий священик! Був ощадливий і вмів берегти гроші. Ось уже чотири роки, як він помер, — не знаю від якої хвороби. Але, бачте, і священики мають звичку час від часу молитися навколішках, і йому, можливо, було важко призвичаїтися тут стояти, як роблю я… Я лишив його тут, десь-інде його вирили б із могили. Прийде час, я поховаю його в освяченій землі, як він хотів, бідолаха. Він і присягався тільки зі страху.

Із сухих очей старого викотилася сльозинка, і в цю хвилину його руда перука здалася дівчині менш потворною, вона відвела очі, ховаючи почуття пошани до його скорботи. Незважаючи на своє розчулення, д'Оржемон знову сказав їй:

— Не підходьте до стіни, ви…

[43] Благодатна Анна Орейська, радуйся, Господь з тобою… (Латин.).

[44] Він перший серед тутешніх священиків склав присягу… — Під час Великої французької революції священики мали складати присягу республіці; тих, хто склав таку присягу, переслідували контрреволюціонери-заколотники.