Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Шуан кинувся до синього й почав роздягати його, примовляючи:

— У цих привидів добре те, що вони воскресають у всій своїй одежі.

Побачивши в капітановій руці, якою той поворушив, наче показуючи йому, рукавичку Молодця, цей священний охоронний знак, він остовпів.

— Ох, не хотів би я опинитися в шкурі сина моєї матері! — вигукнув він і миттю зник, немов бистрокрилий птах.

Щоб зрозуміти цю згубну для капітана зустріч, треба простежити за мадмуазель де Верней відтоді, коли маркіз у розпачі й несамовитій люті покинув її, залишивши в руках Хапай-Коровая. Франсіна судорожно схопила тоді руку Плазуй-по-Землі, вимагаючи в сльозах виконати його обіцянку. За кілька кроків від них Хапай-Коровай тягнув свою жертву, немов волочив важкий вантаж. Волосся в Марі розтріпалося, голова похилилась, а очі вперто дивилися в бік озера, але залізний кулак міцно тримав її, і вона проти волі пленталася за шуаном; він раз у раз обертався, щоб подивитись на неї чи поквапити її, і кожного разу якась грайлива думка викликала на його обличчі огидну посмішку.

— Ну й ловка ж! — вихопилось у нього в простацькому захопленні.

Франсіна почула ці слова, й до неї повернулася мова:

— П'єре!

— Ну що?

— Він уб'є мою панночку?

— Трохи згодом, — відповів Плазуй-по-Землі.

— Але вона опиратиметься, і коли вона загине, я теж помру.

— Он як! Надто вже ти її любиш… що ж, хай помирає! — сказав Плазуй-по-Землі.

— Якщо ми будемо багаті й щасливі, то тільки завдяки їй. Та не це головне! Ти ж обіцяв мені визволити її з будь-якої біди!

— Спробую! А ти залишайся тут і не рухайся з місця.

Франсіна зразу ж випустила руку Плазуй-по-Землі і в страшній тривозі залишилась чекати на подвір'ї. Плазуй-по-Землі підійшов до товариша саме тоді, коли той, завівши свою жертву до возовні, змусив її сісти в карету. Хапай-Коровай попросив товариша, щоб той допоміг йому викотити карету у двір.

— Що ти хочеш з усім цим робити? — спитав у нього Плазуй-по-3емлі.

— Отакої! Старша молодиця віддала мені цю дівку, і все її добро тепер моє.

— Карета — нехай, ти вторгуєш за неї гроші. А навіщо тобі жінка? Вона ж очі тобі повидряпує, мов та кицька.

Хапай-Коровай вибухнув голосним реготом і відказав:

— То пусте! Я одвезу її до себе додому й гарненько прив'яжу.

— Ну гаразд. Давай запрягати коні,— мовив Плазуй-по-Землі.

За хвилину, лишивши товариша стерегти свою здобич, Плазуй-по-Землі витяг карету за браму, на греблю, і Хапай-Коровай вмостився поруч мадмуазель де Верней, не помічаючи, що вона приготувалася вистрибнути й кинутись у ставок.

— Агов! Хапай-Короваю! — загукав Плазуй-по-Землі.

— Чого тобі?

— Я купую в тебе всю твою здобич.

— Ти що, кепкуєш з мене? — спитав Хапай-Коровай, ухопивши свою бранку за сукню, немов різник, від якого тікає теля.

— Дай мені глянути на неї, я скажу тобі свою ціну.

Бідолашна дівчина мусила вийти з карети й стати між двома шуанами; кожний тримав її за руку й розглядав так, як, мабуть, двоє біблійних старих розглядали Сусанну в купелі.

— Хочеш, — мовив, зітхнувши, Плазуй-по-Землі,— хочеш мати тридцять ліврів певної ренти?