Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Наші шпаги, громадянко, — іронічно відповів їй Жерар.

— За столом вони вам не потрібні,— мовив маркіз крижаним тоном.

— Ні, але ми пограємо з вами в добре знайому вам гру, — відповів Жерар, випростуючись на весь зріст. — І тут ми подивимось один на одного ближче, ніж біля Пелеріни.

Всі заціпеніли. В цю хвилину надворі гримнув рушничний залп, вжахнувши обох офіцерів. Вони кинулися на ґанок і побачили щось із сотню шуанів, які цілилися в солдатів, іще живих після перших пострілів, і стріляли по них, мов по зайцях. Бретонці прийшли з того берега, де Плазуй-по-Землі поставив їх, ризикуючи їхнім життям; коли стихли останні постріли, крізь стогін конаючих чути було, як кілька шуанів попадали в воду, де їх закружляло, наче каміння у вирі. Хапай-Коровай націлився в Жерара, Плазуй-по-Землі взяв на приціл Мерля.

— Капітане, — холодним тоном мовив маркіз до Мерля, повторюючи його власні слова, сказані про нього, — бачите, люди мов плоди, — дозрівають на соломі.

І він показав рукою на скривавлену постилку, де поліг геть увесь республіканський конвой; шуани добивали поранених і з неймовірною спритністю роздягали вбитих.

— Я правду казав, що ваші солдати не дійдуть до Пелеріни, — додав маркіз. — Я певен також, що вашу голову начинять свинцем раніше, ніж мою. Як ви гадаєте?

Монторан відчував непереборну потребу вдовольнити свою лють. Знущання із переможеного ворога, жорстокість, навіть підступність цього вбивства, яке сталося без його наказу, але яке він тепер схвалював, відповідали таємним бажанням його серця. У своєму шаленстві він ладен був знищити всю Францію. Сині, що лежали з перерізаним горлом, і двоє живих офіцерів, не винних у злочині, за який він прагнув помститися, були в його руках картами, що їх шматує у розпачі гравець, спустивши все до нитки.

— Краще загинути, ніж перемагати отак, як ви, — мовив Жерар. Потім, дивлячись на голі, закривавлені трупи солдатів, він вигукнув: — Як підло, по-зрадницькому їх убито!

— Так само, як і Людовіка Шістнадцятого, — жваво відповів маркіз.

— Добродію, — згорда відказав Жерар, — у суді над королями є таємниці, що їх вам ніколи не збагнути.

— Засудити короля! — вигукнув маркіз у нестямі.

— Боротися проти вітчизни! — кинув презирливо Жерар.

— Нісенітниця! — крикнув маркіз.

— Батьковбивці! — відрізав Жерар.

— Царевбивці!

— Е, я бачу, ти завів суперечку перед смертю, — весело гукнув Мерль.

— Атож, — мовив спокійно Жерар і повернувся до маркіза. — Добродію, якщо ви маєте намір нас убити, то зробіть нам принаймні ласку — накажіть розстріляти негайно.

— От тобі й маєш! — вигукнув капітан. — Завжди ти підганяєш кінець. Але, мій друже, коли вирушають у далеку дорогу й вже не матимуть змоги поснідати, то хоча б вечеряють.

Жерар кинувся вперед і гордо став під стіною, не промовивши ні слова. Хапай-Коровай націлився в нього; маркіз стояв непорушно, і той зрозумів його мовчання як наказ. Майор упав, наче підрубане дерево. Плазуй-по-Землі підбіг поділити здобич з Хапай-Короваєм. Вони сварилися, наче голодні круки, й гарчали над іще теплим трупом.

— Коли ви хочете закінчити вечерю, капітане, то ходімо зі мною, — мовив маркіз до Мерля, вирішивши зберегти йому життя для обміну полоненими.

Капітан машинально пішов за маркізом і сказав упівголоса, немов докоряючи собі:

— І все це через ту бісову дівку. Що скаже Юло?

— Через оту дівку! — глухо вигукнув маркіз. — То вона справді дівка?

Слова капітана Мерля, здавалося, тяжко вразили Монторана, він ішов, хитаючись, блідий, похмурий, насуплений.

В цей час у їдальні відбувалась інша сцена; через відсутність маркіза вона набула такого загрозливого характеру, що Марі, опинившись без захисника, вже читала смертний вирок в очах своєї суперниці. Коли пролунали постріли, всі присутні повставали з-за столу, крім пані дю Га.

— Не турбуйтеся, — сказала вона, — то дрібниця, наші люди вбивають синіх.

Коли маркіз вийшов з кімнати, вона підвелась.

— Оця панночка, — вигукнула вона, насилу стримуючи лють, — прибула сюди, щоб занапастити Молодця! Вона хоче видати його Республіці!

— За сьогоднішній день я могла видати його двадцять разів, а я врятувала йому життя, — заперечила мадмуазель де Верней.