Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— П'єре, про що сповістив ти на дорозі ту даму і її сина? Що тут коїться? Чому ти ховаєшся? Я хочу знати все.

Від цих слів обличчя Плазуй-по-Землі набрало виразу, ще не відомого Франсіні. Бретонець підвів до дверей свою невинну кохану і, повернувши її лицем до біластого місячного світла, заговорив, дивлячись на неї страшними очима:

— Гаразд, хай я буду проклятий! Я тобі все скажу, Франсіно, але ти повинна мені присягтися на оцих чотках… — І він витяг з-під козячої шкури старі чотки. — Ти знаєш цю святиню, — провадив він, — перед нею ти відповіси мені правду на одне-однісіньке питання.

Франсіна спалахнула, глянувши на старезні чотки — це була запорука їхнього кохання.

— На цих чотках, — сказав шуан, до краю схвильований, — ти присягалася…

Він не закінчив. Молода селянка притиснула руку до уст свого вовкуватого коханця, щоб примусити його замовкнути.

— А навіщо я маю присягатися? — спитала вона.

Він обережно взяв дівчину за руку, дивився на неї з хвилину і спитав:

— Панночка, в якої ти служиш, насправді мадмуазель де Верней?

Франсіна стояла перед ним, опустивши руки, потупивши очі й похиливши голову, бліда й непорушна.

— Вона — повія! — жахливим голосом вигукнув Плазуй-по-Землі.

По цьому слові гарна дівоча рука знову лягла на його вуста, але цього разу він рвучко відсахнувся. Перед молодою бретонкою був уже не її коханий, а дикий звір в усій шаленій люті своєї хижої натури. Брови шуана грізно насупились, губи скривилися, зуби він вишкірив, наче пес, що захищає свого хазяїна.

— Раніше ти була квітка, а тепер ти стала гній. Ох, навіщо я тебе залишив! Ви приїхали, щоб викрити нас, видати Молодця.

Ці слова скоріше скидалися- на гарчання, ніж на людську мову. Почувши такий докір, Франсіна, хоч яка була злякана, наважилася підвести свої ангельські очі, вона глянула в його розлючене обличчя й відповіла спокійно:

— Присягаюся спасінням моєї душі, що це неправда. Це все твоя пані вигадала.

Тоді він похилив голову; дівчина граціозним рухом наблизилася до нього, взяла за руку й мовила:

— П'єре, навіщо нам у все це встрявати? Послухай, я просто не знаю, як ти можеш тут хоч що зрозуміти, бо ж я не збагну нічого! Але пам'ятай, що ця вродлива благородна панна — моя добродійниця, а також і твоя, вона і я — мов рідні сестри. З нею не повинно скоїтися нічого лихого, коли ми біля неї, принаймні поки ми живі. Поклянися мені в цьому! Тут я тільки тобі одному вірю.

— Не я тут верховода, — сердито буркнув шуан.

Його обличчя спохмурніло. Вона взяла його за великі відстовбурчені вуха й легенько поторгала, немов пестила кошеня.

— Гаразд, — мовила вона, помітивши, що обличчя його полагідніло, — обіцяй мені зробити все, що зможеш, для безпеки нашої благодійниці.

Він похитав головою, наче сумнівався в успіху, і бретонка затремтіла. Саме в цю критичну хвилину на греблю вийшов республіканський конвой. Тупіт солдатських черевиків, брязкіт зброї збудив луну в подвір'ї замку й немов поклав край ваганням Плазуй-по-Землі.

— Може, я і врятую її, якщо ти зумієш утримати її в будинку, — сказав він своїй милій, — І хоч би що сталося, — додав він, — залишайся з нею і нікому — ні слова. Чуєш? Інакше нічого не вийде.

— Обіцяю тобі,— відповіла вона, вжахнувшись.

— А тепер біжи. Вертайся зараз же й заховай свій страх від усіх, навіть від своєї господині.

— Гаразд.

Вона потиснула йому руку й полинула легко, мов пташка, до ґанку; шуан провів її батьківським поглядом і шаснув у живопліт, немов актор, що втікає за куліси в ту хвилину, коли підіймається завіса, відслоняючи трагедію.

— Чи не здається тобі, Мерлю, що це місце — справжнісінька пастка? — спитав Жерар, наближаючись до замку.

— Я це сам добре бачу, — стурбовано відповів капітан.

Обидва офіцери поспішили виставити вартових, щоб убезпечити себе з боку греблі та брами, потім недовірливим поглядом окинули береги й весь замковий окіл.

— Ну, — сказав Мерль, — треба або ввійти в це лігво з цілковитою довірою, або зовсім туди не входити.