Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Це славнозвісний майор Бріго, людина з Болота[39], бойовий товариш небіжчика Мерсьє на прізвисько Вандея[40].

— А той огрядний священик з червоним обличчям, який з ним розмовляє безперечно про мене? — питала далі мадмуазель де Верней.

— Ви хочете знати, що вони говорять?

— Чи хочу я знати? Авжеж!

— Але я не зможу переказати їхню розмову, не образивши вас.

— Що? Ви дозволяєте ображати мене у вашому домі? Тоді прощавайте, маркізе! Я не залишусь тут більше жодної хвилини. Мене й так гризе сумління, що я обдурюю бідолашних республіканців, таких чесних і довірливих.

Вона ступила кілька кроків, маркіз пішов за нею.

— Дорога Марі, вислухайте мене. Присягаюся честю, я змусив припинити всі злісні пересуди, сам не знаючи, правдиві вони чи брехливі. Але обставини склалися так, що я повинен стерегтися кожної вродливої жінки, яка трапиться на моєму шляху; наші прихильники в паризьких міністерствах попередили нас, що Фуше хоче підіслати до мене якусь вуличну Юдит, а моїм найближчим друзям дозволено гадати, що для чесної жінки ви надто гарна…

Кажучи це, маркіз пильно дивився в очі мадмуазель де Верней; вона почервоніла і не могла стримати сліз.

— Я заслужила цю образу, — мовила вона. — Я хотіла, щоб ви упевнились, що я — нікчемне створіння, і все ж таки кохали мене… Тоді б у мене зникли всі сумніви. Я вірила вам, коли ви дурили мене, а ви не вірите мені, коли я кажу правду. Покладемо на цьому край, пане, — сказала вона, нахмуривши брови, і пополотніла як смерть. — Прощавайте.

В розпачі вона кинулася до дверей їдальні.

— Марі, моє життя належить вам, — стиха сказав їй маркіз.

Вона зупинилась і глянула на нього:

— Ні, ні, я буду великодушна. Прощавайте! Йдучи сюди за вами, я не думала ані про своє минуле, ані про ваше майбутнє. Я була божевільна.

— Як? Ви залишаєте мене в ту хвилину, коли я віддаю вам своє життя?..

— Ви пропонуєте його в хвилину пристрасті, бажання…

— Без жалю й назавжди, — сказав він.

Вона вернулась. Щоб приховати її хвилювання, маркіз провадив перервану розмову:

— Отой товстун, про якого ви питали мене, небезпечна людина; це абат Гюден, один із тих єзуїтів, таких упертих або відданих церкві, що вони залишилися у Франції, незважаючи на едикт тисяча сімсот шістдесят третього року про їхнє вигнання з країни. Він — підбурювач війни в цій місцевості й проповідник релігійного братства Серця Господнього. Він звик використовувати релігію як знаряддя боротьби, переконує своїх прихильників, що вони воскреснуть, і своїми проповідями спритно підігріває їхній фанатизм. Отже, ви бачите: доводиться використовувати інтереси окремих осіб, щоб досягти великої мети. В цьому весь секрет політики.

— А хто отой старий, ще міцний, м'язистий, з таким бридким обличчям? Отой, у подертій адвокатській мантії?

— Адвокатській? Та він прагне домогтися звання генерал-майора. Хіба ви ніколи не чули про Лонгі?

— То це він! — злякано вигукнула мадмуазель де Верней. — І ви використовуєте таких людей?

— Тихше! Він може вас почути. А ви бачите он того чоловіка, що провадить якусь злочинну розмову з пані дю Га?

— В чорному, схожого на суддю?

— Це один із наших посередників — ла Біллардієр, син радника бретонського парламенту. Його справжнє прізвище Фламе чи щось подібне, але він користується довірою принців.

— А його сусід, отой, що ховає в кишеню череп'яну люльку, а другою рукою зіперся на панель усією долонею, немов який селюк, — мовила сміючись мадмуазель де Верней.

— Їй-богу, — ви вгадали, це колишній єгер покійного чоловіка цієї дами. Командує одним із моїх загонів, кинутих проти летючих республіканських батальйонів. Він і Плазуй-по-Землі, можливо, найретельніші слуги короля з-поміж цього гурту.

— Але вона? Хто вона така?

— Остання з Шаретових коханок, — мовив маркіз. — Має великий вплив на всіх цих людей.

— Вона лишилася вірною Шаретові?

[39] Люди з Болота — колишні члени Конвенту, що належали до його проміжної угодовської частини, яка одержала назву «Болота».

[40] Мерсьє на прізвисько Вандея — один з дворян-емігрантів, яких засилали в північно-західну Францію для підняття контрреволюційних заколотів.