Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Скільки вас тут?

— Вісімдесят сім.

— А їх тільки шістдесят п'ять, я порахувала.

— Гаразд, — відповів дикун із лютим задоволенням. Він придивлявся, до кожного руху Франсіни і раптом зник за старою вербою, побачивши, що дівчина обернулася, шукаючи очима пані дю Га, свого ворога, за яким весь час підсвідомо стежила.

На парадному ґанку з'явилися, приваблені гуркотом карети, сім чи вісім чоловік; залунали вигуки:

— Молодець! Молодець приїхав! Ось він!..

На галас позбігалися й інші, і розмова закоханих перервалась. Маркіз де Монторан швидко підійшов до купки дворян, владним жестом змусив їх замовкнути і кивнув їм на кінець під'їзної дороги, якою вже крокували республіканські солдати. Вгледівши добре знайомі сині уніформи з червоними вилогами й блискучі багнети, здивовані змовники закричали:

— Ви з'явилися сюди, щоб видати нас?

— В такому разі я не попереджав би вас про небезпеку, — гірко посміхнувся маркіз. — Ці республіканці — конвой тієї молодої дами, — провадив він далі після паузи. — її великодушність врятувала нас від страшної небезпеки, що загрожувала нам в алансонському заїзді. Ми вам розкажемо пізніше про цю пригоду. Я пообіцяв, що дама та її конвой будуть тут у цілковитій безпеці, і ми повинні прийняти їх, як друзів.

Пані дю Га й Франсіна підійшли до ґанку; маркіз галантно запропонував руку мадмуазель де Верней, дворяни розступилися, щоб їх пропустити; кожен намагався розгледіти обличчя незнайомої дівчини, бо пані дю Га, подавши їм потай кілька знаків, вже розпалила в них цікавість.

Мадмуазель де Верней побачила в першій залі розкішно накритий стіл чоловік на двадцять гостей. Їдальня сполучалася з просторою вітальнею, де невдовзі зібрався весь гурт. Обстава цілком відповідала зовнішньому вигляду напівзруйнованого замку. Панелі з полірованого горіхового дерева, але грубої, неоковирної роботи повідставали й розсунулися в багатьох місцях і, здавалось, ось-ось повідпадають від стін. Їхній темний колір робив іще похмурішими ці зали без дзеркал і завіс, де старезні меблі так пасували до загального видовища глибокого занепаду. Марі помітила географічні карти й плани, розгорнуті на великому столі, а по кутках зали купи карабінів та іншої зброї. Все це свідчило про те, що тут відбувається якась важлива нарада між проводирями вандейців і шуанів.

Маркіз підвів мадмуазель де Верней до величезного, поточеного шашелем крісла, що стояло біля каміна, а Франсіна стала позаду своєї господині, зіпершись на бильце крісла.

— Ви дозволите мені відійти на хвилину, щоб виконати свої обов'язки господаря? — мовив маркіз, залишаючи обох жінок, і приєднався до юрби своїх гостей.

Франсіна побачила, як після кількох слів Монторана роялісти почали хапливо ховати зброю, карти — все, що могло збудити підозру республіканських офіцерів; деякі познімали свої широкі шкіряні пояси з пістолетами й мисливськими ножами. Маркіз порадив усім поводитися дуже обережно й, перепросивши, вийшов, щоб прийняти неприємних гостей, посланих йому волею випадку.

Мадмуазель де Верней спокійно грілася біля каміна, простягши ноги до вогню, і, коли Монторан виходив, вона навіть не повернула голови, розчарувавши всіх присутніх, яким хотілося подивитись на неї. Лише одна Франсіна помітила, як змінилася поведінка гостей після того, як молодий ватажок залишив кімнату. Дворяни оточили пані дю Га, вона приглушеним голосом їм щось розповідала і раз у раз оглядалася на обох незнайомих жінок.

— Ви ж знаєте Монторана! — говорила вона, — Закохався миттю у цю дівку, і ви, звичайно, розумієте, що в моїх устах найрозумніші поради здавалися йому підозрілими. І наші паризькі друзі, і пани де Валуа, і пан д'Егріньйон із Алансона — всі попереджали його, що йому готують пастку, що на нього хочуть нацькувати якусь негідницю, а він захопився першою зустрічною, оцією дівкою, яка — я напевне дізналася — привласнила собі вельможне ім'я, аби тільки знеславити його і так далі…

Ця особа, в котрій легко пізнати жінку, що спонукала до нападу на тюрготину, зберігатиме й надалі в нашій розповіді те ім'я, що допомогло їй уникнути небезпеки, коли вона проїздила через Алансон. Назвавши її справжнє ім'я, ми б тільки зганьбили шляхетну родину, вже й без того тяжко засмучену поведінкою цієї молодої жінки; а втім, доля її стала за сюжет одної з наших «Сцен»[38]. Незабаром цікавість присутніх змінилася на зухвальство, майже ворожнечу. Кілька досить гострих вигуків долинули і до вух Франсіни, вона шепнула щось своїй господині і, відійшовши від крісла, сховалась у віконній ніші. Марі встала, повернулася до купки зухвальців й кинула на них погляд, сповнений гідності, навіть презирства. Краса, граціозність, горда постава дівчини відразу змінили поведінку її ворогів і викликали захоплений гомін. Два-три чоловіки, чия зовнішність свідчила про звичку до ґречності, набуту у придворних колах, підійшли до Марі з люб'язним виглядом. Її стримана добропристойність викликала в них пошану, і жоден з-поміж них не насмілився до неї заговорити. Ніхто вже не звинувачував її, здавалося, вона сама їх судила. Проводирі війни за Бога й короля дуже мало нагадували ті портрети, що вона їх залюбки створювала в своїй уяві. Справді велика боротьба звузилась в її очах до мізерних розмірів, коли вона побачила обличчя цих провінційних дворян, позбавлені життя й будь-якого виразу, за винятком двох чи трьох мужніх облич. З поетичного надхмар'я вона впала раптом у реальний світ, їхні обличчя, здавалося, промовляли скоріше про потяг до інтриг, ніж про любов до слави, і насправді лише корисливість вклала зброю в руки всіх цих дворян. І якщо їхні вчинки іноді й були героїчні, тут самі вони показали себе без жодних прикрас. Втрата ілюзій зробила мадмуазель де Верней несправедливою й не дала їй розпізнати щиру відданість тих кількох людей, що стали справді видатними. У більшості дворян були вульгарні манери. Кілька осіб вирізнялися з-поміж інших певною своєрідністю, та вона згладжувалася умовностями аристократичного етикету. Хоч Марі й віддавала належне тонкому розумові й елегантності цих людей, проте побачила в них цілковиту відсутність тієї простоти, тієї величі, до яких призвичаїли її республіканці та їхні перемоги. Це нічне збіговисько в старезному напівзруйнованому замку з обдертими прикрасами, що так пасували до постатей гостей, викликало посмішку Марі: вона побачила в ньому символічну картину монархії. Й вона з радістю подумала, що принаймні маркіз грає першу роль серед тих людей, єдиною заслугою яких в її очах була відданість справі, приреченій на поразку. На цьому тлі вона намалювала образ коханого, захоплено вирізняючи його з-поміж інших дворян, а в отих жалюгідних, убогих постатях уже вбачала лише знаряддя його благородних намірів. Тим часом у сусідній залі почулися кроки маркіза. Миттю змовники розділилися на купки, балачки й шепотіння стихли. Наче школярі, що замислили якусь каверзу за відсутності вчителя, вони зразу ж удали, що в них панують лад і тиша. Увійшов Монторан, і Марі замилувалася ним: серед цих людей він був наймолодший, найвродливіший, найперший. Ніби король серед свого двору, він підходив то до одної купки дворян, то до другої, одним злегка киваючи головою, іншим потискуючи руки, розподіляючи погляди, слова згоди або докору, виконуючи свої обов'язки керівника партії з такою грацією й впевненістю, яких важко було сподіватися від молодика, котрого вона нещодавно звинувачувала в легковажності. Присутність маркіза поклала край надмірній цікавості присутніх щодо мадмуазель де Верней, але незабаром злостивість пані дю Га зробила своє діло. Барон дю Генік, на прізвисько Відповідач, з-поміж усіх цих людей, що зібралися заради важливих справ, за своїм ім'ям і становищем єдиний користувався правом запросто звертатися до Монторана. Він узяв його під руку й відвів убік.

— Послухай, дорогий маркізе, — мовив він, — нам усім дуже прикро бачити, що ти ось-ось вчиниш нечувану дурницю.

— Що ти маєш на увазі?

— Чи ж знаєш ти, звідки взялася ця дівчина, хто вона насправді, які в неї наміри щодо тебе?

— Мій любий Відповідачу, між нами кажучи, завтра вранці моя примха вже мине.

— А що, коли ця негідниця видасть тебе ще до ранку?

— Я тобі відповім, коли ти мені скажеш, чому вона досі цього не зробила, — відказав йому Монторан, набираючи жартома бундючного вигляду.

— Можливо, ти їй подобаєшся і вона не хоче видавати тебе, поки не минула її власна примха.

— Любий друже, поглянь уважно на цю чарівну дівчину, придивися до її манер, і ти не наважишся заперечувати, що вона належить до вищих кіл. Якби вона кинула на тебе прихильний погляд, хіба ти не відчув би себе в глибині свого серця втішеним? Певна особа вже нацькувала вас проти цієї дівчини. Проте якщо після нашої розмови виявиться, що вона — одне з тих пропащих створінь, про яких казали наші друзі, я її вб'ю…

— Невже ви вважаєте Фуше таким великим дурнем, — втрутилася в розмову пані дю Га, — що він може підіслати до вас повію? Він розуміє, що спокуса повинна відповідати вашим чеснотам. Та якщо ви засліплений, то у ваших друзів очі відкриті, щоб оберігати вас.

— Пані,— сказав маркіз, пронизуючи її гнівним поглядом, — якщо ви наважитесь заподіяти зло цій дамі або її конвою, вас ніщо не врятує від моєї помсти. Я хочу, щоб до неї ставилися з глибокою повагою, як до близької мені особи. Адже між нами й фамілією де Верней, здається, давні родинні зв'язки.

Опір, що його зустрів маркіз, вплинув на нього, як на всіх юнаків, перед якими виникають подібні перепони. Хоч як він удавав, що легковажно ставиться до мадмуазель де Верней і запевняв, що його захоплення — скороминуща примха, проте гордість завела його дуже далеко. Признавшись, що він закоханий в цю жінку, він вважав за справу своєї честі оточити її загальною пошаною. Він переходив від одного гуртка до іншого, запевняючи гостей, що незнайома дама — справді мадмуазель де Верней, і видно було, що зачіпати його небезпечно. Одразу всі пересуди припинилися. Коли Монторан відновив у залі деякий лад і задовольнив усі вимоги, він квапливо підійшов до своєї коханої і сказав стиха:

— Ці люди відібрали в мене хвилину щастя.

— Я дуже рада, що ви біля мене, — мовила вона, усміхаючись. — Я страшенно цікава, отож будьте терплячі до моїх запитань. Скажіть насамперед, хто отой чоловік у зеленій сукняній куртці?

[38] …доля її стала за сюжет одної з наших «Сцен». — Бальзак відсилає до повісті «Зворотний бік сучасної історії» та її героїні Генрієтти Бріон, баронеси де Тур-Меньє, яка була страчена разом зі своїм коханим, шуаном Ріфоелем, шевальє дю Віссаром. Це доповнення було внесене письменником у текст роману 1842 р., коли він готував його до видання в «Людській комедії». Але тут виникла певна неузгодженість: Генрієтта Бріон — молода жінка, на відміну від пані дю Га.