Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Марі раптом спіткнулась об камінь.

— Зіпріться на мою руку, — запропонував молодик.

— Мабуть, таки доведеться, легковажний юначе! Ви б надто запишалися, якби я відмовилась. Адже вам здалося б, ніби я вас боюся?

— О мадмуазель, — відповів він, притискаючи її руку до своїх грудей, щоб вона відчула биття його серця. — Я й справді гордий з цієї ласки.

— А втім, я зробила це так легко, що ви позбудетесь усіх ваших ілюзій.

— Ви вже хочете захистити мене від небезпеки тих хвилювань, що їх самі викликаєте?

— Годі вже вам, — мовила вона, — я вас прошу, не обплутуйте мене цими заяложеними будуарними люб'язностями, цими салонними логогрифами. Мені зовсім не до вподоби, що людина вашої вдачі сипле дотепами, на які здатні й недоумкуваті. Погляньте — ми в чистому полі, під чудовим небом; навколо нас і над нами все таке величне. Ви хочете мені сказати, що я гарна, правда ж? Але ваші очі вже запевнили мене в цьому, та я й сама це знаю. І я не з тих жінок, що їх спокушають компліменти. А може, ви хочете говорити про свої «почуття»? — додала вона ущипливо. — Невже ви вважаєте мене за таке дурненьке дівча, що може повірити в сильну раптову симпатію, здатну на все життя зберегти в людини спогад про один-однісінький ранок?

— Не про один ранок, — відповів він, — а про одну прекрасну й великодушну жінку.

— Ви забуваєте, — мовила вона, усміхаючись, — про речі незрівнянно привабливіші: незнайома жінка, в якої все — ім'я, походження, становище в суспільстві, вільний розум і вільне поводження — все здається незвичайним.

— Ви зовсім не здаєтеся мені незнайомою! — вигукнув він. — Я розгадав вас і нічого не хотів би додати до ваших чарів, хіба що трохи більше віри в кохання, яке ви викликаєте з першого погляду.

— Ох, мій бідолашний сімнадцятирічний хлопчику! Ви вже говорите про кохання! — мовила вона, сміючись. — Але хай буде по-вашому. Це не гірша тема для розмови, ніж погода, про яку говорять двоє людей під час візиту, чи не так? Отож поговорімо! Ви не знайдете в мені ані вдаваної цнотливості, ані манірності. Я можу чути це слово, не червоніючи: мені стільки разів говорили про кохання без сердечної щирості, що воно майже втратило для мене свій зміст. Його так часто повторювали в театрі, в книжках, у товаристві — скрізь, але я ще ніколи не зустрічала чогось схожого на це велике благородне почуття.

— Ви шукали його?

— Атож.

Це слово вона вимовила так невимушено, що молодик не стримався від здивованого жеста; він пильно глянув на Марі, наче раптом змінив думку про її вдачу і її становище в суспільстві.

— Мадмуазель, — сказав він, погано приховуючи хвилювання. — Дівчина ви чи жінка? Ангел чи диявол?

— І те, і те, — відказала вона, сміючись. — Хіба немає чогось диявольського й водночас ангельського в кожній молодій дівчині, яка нікого не кохала, не кохає і, можливо, ніколи не кохатиме?

— І ви почуваєте себе щасливою? — Його вільний тон і манери виказували, що він відчуває тепер менше поваги до своєї рятівниці.

— Щасливою? Ой ні! — відповіла вона. — Коли подумаю, що я самотня, пригнічена умовностями нашого суспільства, які неминуче роблять мою поведінку штучною, я заздрю привілеям чоловіків. Та коли згадаю про всі ті засоби, які дала нам природа, щоб обплутувати вас, чоловіків, невидимими тенетами тієї влади, якій жоден із вас не в силі опертися, тоді моя роль у цьому світі мені до вподоби; але потім вона раптом здається мені дрібною, і я відчуваю, що зневажатиму чоловіка, звабленого дешевими принадами. Одне слово, я то усвідомлюю наше ярмо, і воно мені подобається, то воно здається мені жахливим, і я його зрікаюсь; я то відчуваю в собі прагнення самопожертви, що надає жінці такої благородної краси, то мене охоплює бажання владарювати. Можливо, це природна боротьба добра і зла, основа життя всіх створінь на землі. Ви сказали: ангел і диявол. О, не сьогодні вперше збагнула я свою подвійну природу! Але ми, жінки, краще за вас усвідомлюємо нашу неповноцінність. Нам властивий інстинкт, що спонукає нас в усьому шукати довершеності, хоч досягти її, безперечно, неможливо. Однак, — додала вона і, глянувши на небо, зітхнула, — звеличує нас у ваших очах те…

— Що саме? — спитав він.

— Те, що… всі ми боремося, хто більше, хто менше, проти долі, що скривдила нас.

— Мадмуазель, чому ми повинні розлучатися сьогодні ввечері?

— Ох, вертаймося до карети, — промовила вона і посміхнулась, помітивши палкий погляд молодика. — Вільне повітря не йде нам на користь.

Марі рвучко повернулася, моряк кинувся за нею й схопив за руку не дуже шанобливо, але в цьому русі виявилися заразом і захват, і нестримність його бажань. Вона пішла швидше; молодик вгадав, що вона хоче уникнути освідчення, можливо, прикрого для неї, але це ще більше його розпалило, і він пішов на все, аби здобути в цієї жінки перший знак прихильності. Він спитав, проникливо дивлячись на неї:

— Хочете, я відкрию вам таємницю?

— О, кажіть швидше, якщо вона стосується вас!

— Я не служу Республіці. Куди ви їдете? Я поїду з вами.

Почувши ці слова, Марі здригнулася, висмикнула свою руку, затулила долонями обличчя, щоб приховати рум'янець чи, може, блідість, які могли її зрадити; але тієї ж миті вона опустила руки й сказала кволим голосом:

— Отже, ви почали з того, чим мали закінчити: ви мене ошукали?

— Так, — відповів він.

Вона повернулася і майже побігла в протилежний бік від незграбної карети, до якої вони прямували.