Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Гаразд, — відповів Плазуй-по-Землі.

Жінка пішла. Шуан знову натягнув на голову свого червоного шерстяного ковпака і стояв спантеличений, шкрябаючи за вухом, коли раптом, мов якимись чарами, перед ним стала Франсіна.

— Свята Анно Орейська! — вигукнув він, упустив свій батіг і застиг у захваті, склавши руки, як на молитві. Блідий рум'янець забарвив його неоковирне обличчя, очі заблищали, немов діаманти, загублені в багні.

— Невже це котенова дівка? — спитав він глухим голосом, чутним лише їй самій. — Яка ви ловкенька! — додав він після короткої мовчанки.

Трохи дивне слово ловкий, ловка вживається в місцевих говірках як найвищий ступінь прикметника, закохані визначають ним поєднання краси й багатого вбрання.

— Я не наважусь і торкнутися до вас, — провадив Плазуй-по-Землі, простягаючи, однак, до Франсіни свою величезну руку, наче наміряючись зважити на долоні товстий золотий ланцюжок, що оповивав її шию й спускався до пояса.

— І ви вчините добре, П'єре, — відповіла Франсіна, керуючись інстинктом, що обертає жінку на деспота, коли її не пригнічують. Дівчина гордовито відступила на крок, втішаючись подивом шуана, проте різкість своїх слів пом'якшила ніжним поглядом; знову наблизившись до нього, вона спитала: — П'єре, ця дама казала тобі про молоду панну, котрій я служу, правда?

Плазуй-по-Землі мовчав, на обличчі його немов боролись ясний світанок із похмурим присмерком. Він поглядав то на Франсіну, то на здоровенний батіг, якого випустив із рук, то на золотий ланцюжок, що, здавалось, вабив шуана не менше, ніж гарненьке личко бретонки, потім, наче прагнучи покласти край своїй розгубленості, підняв із землі батіг і завмер на місці.

— Ох, неважко здогадатися, що ця жінка наказала тобі вбити мою господиню, — сказала Франсіна. Вона знала мовчазну відданість шуана й хотіла подолати його вагання.

Плазуй-по-Землі значуще кивнув головою. «Котенова дівка» зрозуміла цю відповідь.

— Так от, П'єре, затям собі: коли з нею трапиться хоч найменше лихо, коли хоч одна волосинка впаде з її голови, — ми бачимося з тобою тут востаннє й розлучаємось навіки, бо я буду в раю, а ти — ти підеш до пекла!

Біснуваті, з яких церква в давнину урочисто виганяла диявола, напевно, були не такі ошелешені, як Плазуй-по-Землі, слухаючи віщування, виголошене з глибокою вірою, що надавала йому цілковитої доконечності. Його погляд, спочатку сповнений суворої ніжності, що невдовзі поступилася фанатизмові, такому ж вимогливому, як і любов, раптом став лютим, коли шуан помітив владний вигляд невинної коханої, яку він колись собі обрав. Франсіна по-своєму витлумачила мовчання шуана.

— Отже, ти нічого не хочеш зробити для мене? — спитала вона докірливо.

Шуан відповів на ці слова поглядом, чорнішим за воронове крило.

— А ти вільна? — буркнув він.

— Хіба ж інакше була б я тут? — відповіла вона, обурена. — А от ти, що ти тут робиш? Ти знову злигався з шуанами, ти гасаєш по дорогах, мов скажений звір, шукаючи, кого б покусати. О П'єре, якби ти мав розум, ти пішов би зі мною. Ця гарна панночка — не буду перед тобою критися — колись виховувалася в нашій родині, і тепер вона дбає про мене. Я маю двісті ліврів на рік певного прибутку. Та ще панночка купила для мене за п'ятсот екю будинок у мого дядька Тома, і я сама назбирала дві тисячі ліврів.

Та ні Франсінина усмішка, ні перелік її скарбів не вплинули на Плазуй-по-Землі — його лице залишалось непроникним.

— Ректори наказали братися до зброї, — нарешті відповів він. — За кожного вбитого синього дістаєш відпущення гріхів.

— Але сині можуть тебе вбити.

У відповідь він махнув рукою, наче шкодуючи за мізерність такої жертви Богові й королю.

— А що ж я тоді робитиму? — скрушно мовила дівчина.

Плазуй-по-Землі отетеріло глянув на Франсіну, очі його немов ширше розплющилися, дві сльозини скотились по його волохатих щоках на козячу шкуру, в яку він був закутаний, а з грудей його вихопився глухий стогін.

— Свята Анно Орейська! Оце й усе, що ти можеш мені сказати по сімох роках розлуки! Ти дуже змінився, П'єре.

— Я люблю тебе, як і раніше, — різким тоном промовив шуан.

— Ні,— шепнула вона йому на вухо, — у тебе на першому місці король.

— Якщо ти дивитимешся на мене отак, я піду, — сказав він.

— Ну що ж, прощавай, — сумно сказала вона.

— Прощавай, — повторив Плазуй-по-Землі.

Він схопив Франсіну за руку, міцно її поцілував, тоді перехрестився й кинувся до стайні, немов собака, що вкрав кістку.

— Хапай-Короваю! — мовив він до свого товариша, — я тут не бачу нічогісінько. Де твоя тавлинка?