Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Що це? — запитала мадмуазель де Верней. — Наша подорож не буде щаслива, це погана прикмета. Але чому це сова кричить серед білого дня? — сказала вона здивовано.

— Іноді таке трапляється, — холодно відповів моряк. — Мадмуазель, — провадив він, — може, ми принесемо вам нещастя, — адже саме це тільки-но спало вам на думку? Ми не поїдемо з вами.

Тон цих слів, спокійний і стриманий, здивував мадмуазель де Верней.

— Пане, — мовила вона гордовито, як справжня аристократка, — я далека від того, щоб вас приневолювати. Збережемо ту крихту свободи, яку залишила нам Республіка. Якби пані була сама, тоді я наполягала б…

В коридорі почулися важкі солдатські кроки, і невдовзі у двері просунулося насуплене обличчя командира Юло.

— Йдіть сюди, полковнику, сказала, всміхаючись, мадмуазель де Верней і показала йому рукою на стілець поруч себе. — Поговоримо про державні справи, коли це конче потрібно. Але ж усміхніться! Що з вами? Чи не з'явились тут шуани?

Командир, помітивши молодого моряка, застиг на місці і пильно дивився на нього.

— Матусю, бажаєте ще шматочок зайчатини? Мадмуазель, ви нічого не їсте, — казав молодик, упадаючи коло гостей.

Але подив Юло й настороженість мадмуазель де Верней мали в собі щось настільки серйозне, що було небезпечно нехтувати це.

— А що, командире, хіба ти мене знаєш? — різко спитав молодик.

— Можливо, — відповів республіканець.

— Справді, здається, я бачив тебе, коли ти приходив до школи.

— Я зроду не ходив по школах, — гостро відказав командир. — А ти з якої школи?

— З Політехнічної.

— Так, так, з тієї казарми, де виховують вояків у дортуарах, — пробурмотів командир, що мав непереможну відразу до офіцерів — вихованців цього вченого розплідника. — А в яких військах ти служиш?

— У флоті.

— Он як! — мовив Юло із глузливим сміхом. — Чи багато знаєш ти учнів вашої школи, що служать у флоті? З Політехнічної школи, — мовив він значущо, — виходять тільки артилерійські офіцери та офіцери інженерних військ.

Молодик нітрохи не збентежився.

— Для мене зробили виняток, зважаючи на моє ім'я, — відповів він. — В нашій родині геть усі були моряками.

— Ага, — мовив Юло, — яке ж твоє прізвище, громадянине?

— Дю Га Сен-Сір.

— То, виходить, тебе не вбито в Мортані?

— О, він мало не загинув, — квапливо заговорила пані дю Га. — Мій син дістав дві кулі…

— А документи в тебе є? — спитав Юло, не слухаючи пані дю Га.

— Ви що, хочете їх перевірити? — зухвало запитав моряк; насмішкуватий погляд його голубих очей зупинявся по черзі то на похмурому обличчі командира, то на личку мадмуазель де Верней.

— А ти, сисунець, часом не збираєшся мені перечити? Давай сюди документи, а ні, то ходімо!..

— Ну, ну, чоловіче добрий! Я не якийсь там дурень. З якої речі я маю тобі відповідати? Хто ти такий?

— Командувач військ департаменту, — відповів Юло.

— О, тоді я можу попасти в халепу. Мене схоплять зі зброєю в руках. — І він простяг командирові склянку бордо.

— Я не хочу пити, — мовив Юло. — Швидше давай свої папери.