Твори у 12 томах. Том 06: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Справді, він цікавить мене, як той бульдог. У ньому є чимало доброго, але чимало й такого, що мені б не подобалося в… іншому разі. Бачиш, я вже думала про все це. Він лається, курить, п’є, навіть колись навкулачки бився— він сам розповідав мені і сказав, що це йому подобається.

Він зовсім не така людина, яку я хотіла б мати… — тут вона дуже стишила голос, — собі за чоловіка. Та й він занадто вже дужий. Мій обранець повинен бути високий, стрункий, чорнявий і чарівний, наче принц із казки. Ні, не бійся, я не покохаю Мартіна Ідена. Це було б для мене найгірше лихо.

— Та я й не мала такого на думці,— схитрувала мати. — А от чи подумала ти про нього? Ти й сама розумієш, що він тобі не пара, але що, як він закохається в тебе?

— Та він уже давно… закоханий, — вихопилось у Рут.

— Цього й слід було сподіватися, — лагідно мовила місіс Морз. — Хіба можна знати тебе й не кохати?

— А от же Олні ненавидить мене, — палко вигукнула Рут. — І я теж ненавиджу Олні. Коли він приходить, я стаю наче кішка, мені хочеться дряпатись. Я знаю, що я йому противна, а він мені то вже й зовсім противний. Зате з Мартіном Іденом мені добре. Мене ніхто ще не любив, — не любив по-чоловічому. А це дуже приємно, коли тебе так люблять. Ти розумієш, мамусю, що я цим хочу сказати. Приємно відчувати себе справжньою жінкою, — Схлипуючи, Рут сховала лице на грудях у матері.— Я знаю, що дуже погана, але я щира і кажу те, що відчуваю.

В душі місіс Морз змішались і смуток і радість. її дочки — бакалавра мистецтв — не стало, перед нею сиділа її дочка-жінка. З експериментом пощастило: дивну прогалину в характері Рут було заповнено, до того ж цілком безпечно й безболісно. Цей неотесаний матрос був просто знаряддям, і, хоч Рут не любила його, — він пробудив у ній жінку.

— У нього навіть рука тремтить, — звірялася Рут, усе ще соромливо ховаючи обличчя. — Це страшенно кумедно й смішно, але мені справді жаль його. Коли в нього руки занадто вже тремтять і очі занадто виблискують, я кажу йому правду про його життя й про те, що він не в той бік хоче його виправляти. Але я знаю, він обожнює мене. Його очі й руки не обманюють. І на саму думку про це, я відчуваю себе дорослою. Я відчуваю, що є в мені щось таке природно моє і що тепер я така сама, як і інші дівчата та… молоді жінки. Я знаю, що раніш я не була до них подібна, і це непокоїло тебе. Ти- думала, що я нічого не знаю про твій неспокій, але я знала й хотіла… «добутися свого», як каже Мартін Іден.

Для матері й дочки священними були ці хвилина, Ноли вони так розмовляли у вечірньому присмерку, і очі їм зайшли вільготою. Рут була сама невинність і щирість, мати — спокійна порадниця, повна любові й співчуття.

— Він на три роки молодший від тебе, — сказала мати. — У нього немає ні становища в суспільстві, ні посади, ні певного заробітку. Він дуже непрактичний. Якщо він кохає тебе, то мусив би в ім’я здорового глузду робити щось таке, що дало б йому право одружитися з тобою, і не бавився тими нікчемними оповіданнями та дитячими мріями. Боюся, що Мартін Іден ніколи не стане дорослим. Він не шукає собі відповідної чоловікові роботи, як то колись твій батько, і всі наші друзі, хоч би й містер Бетлер. Здається, Мартін Ідей ніколи не навчиться заробляти гроші. А світ гак улаштований, що для щастя потрібні гроші.

О ні, я не кажу про якесь неймовірне багатство, але треба ж мати досить коштів, щоб жити пристойно і з певними вигодами. А він… нічого не казав тобі про свої почуття?

— Ні слова. Навіть і не пробував. Та я однаково цього не допустила б. Я ж його зовсім не кохаю.

— Я дуже рада. Мені було б прикро, якби моя дочка, єдина дочка, така чиста й невинна, полюбила людину його крою. На світі багато чоловіків шляхетних, чистих, чесних і мужніх. Зачекай на них. Одного чудового дня ти зустрінеш такого чоловіка, і ви покохаєтеся між собою, і ти будеш із ним щаслива, як я з твоїм батьком. І ще одне треба пам’ятати…

— Так, мамо.

Голос місіс Морз забринів тихо й ніжно:

— Про дітей.

— Я… думала про це, — визнала Рут, пригадуючи непрохані мрії, які часом бентежили її, і знов почервоніла від дівочого сорому, що доводиться говорити про такі речі.

— Отож саме через дітей містер Іден не може бути твоїм чоловіком, — суворо промовила місіс Морз. — Треба, щоб вони успадкували бездоганно чисту кров, а йому цього, боюся, якраз і бракує. Твій батько розповідав мені про матроське життя і… та ти й сама розумієш.

Рут стиснула матері руку на знак того, що вона розуміє, хоч насправді їй при цьому ввижалося щось невиразне, далеке й страшне, щось поза межами уяви.

— Ти ж знаєш, я нічого не роблю, не сказавши тобі,— почала вона, — тільки іноді ти сама мене питай, як от сьогодні. Мені давно хотілося тобі розповісти, та все по знала як. Я знаю, тут нічого соромитися, але ж ти можеш допомогти мені. Іноді, як от сьогодні, питай мене, щоб я могла висловитися.

— Бо ти ж, мамо, теж жінка! — піднесено вигукнула Рут і, випроставшись, схопила матір за руку, зазираючи їй у присмерку в очі і радісно відчуваючи цю нову, ще не усвідомлену рівність між ними. — Я ніколи б не подумала так, якби не ця наша розмова. Я мусила сама відчути себе жінкою, щоб зрозуміти, що ти теж така сама жінка.

— Ми обидві жінки, — мовила мати, пригортаючи її до себе й цілуючи, — Ми обидві жінки, — повторила вона, коли воші обнявшись виходили з кімнати, огорнені новим почуттям товариської близькості.

— Наша дівчинка стала вже жінкою, — гордо повідомила місіс Морз своєму чоловікові годиною пізніше.

— Тобто ти хочеш сказати, — сказав той, пильно подивившись на дружину, — що вона закохалася?

— Ні, тільки те, що її покохали, — посміхаючись, відповіла дружина. — 3 експериментом нам пощастило. Нарешті, вона прокинулась.

— Тоді нам треба збутися Ідена, — шорстким діловим тоном сказав містер Морз.

Але його дружина похитала головою:

— У цьому немає потреби. Рут каже, що через кілька днів він вирушає в плавання. Коли він повернеться, її тут уже не буде. Ми пошлемо її до тітки Клари, і хай вона проведе рік на Сході. Інший клімат, нові люди й свіжі враження — якраз те, що їй потрібно.

Бажання писати знову прокинулось у Мартіні. В голові самі собою з’являлися задуми оповідань та віршів, і вій робив невеличкі начерки, щоб колись пізніше їх використати. Тим часом, однак, не писав. Це були в нього коротенькі дні дозвілля — вій вирішив присвятити їх відпочинкові й коханню, і в цьому йому повелося. Він знов ущерть налився енергією, і щоразу при зустрічі з ним Рут відчувала давній захват від його снаги й здоров’я.

— Ой, гляди! — ще раз попередила її мати, — Занадто вже часто бачишся ти з Мартіном Іденом.