Твори у 12 томах. Том 06: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ради бога, доню, що за нісенітниця? — місіс Морз була вражена. — Що ж таке могло статися?

Рут здивовано глянула на матір.

— А я думала, ти вже знаєш. Ми з Мартіном заручилися.

Місіс Морз засміялась прикро і недовірливо.

— Але він нічого не сказав, — вела далі Рут. — Він просто кохає мене, та й усе. Я була так само вражена, як і ти. Він не промовив ні слова. Вігі просто обняв мене, і я… я не знаю, що зі мною зайшло. Він поцілував мене, а я його. Я не могла зробити інакше. Я мусила. І тоді я зрозуміла, що кохаю його.

Вона спинилася, чекаючи материного поцілунку на благословення, але та сиділа холодна й мовчазна.

— Я розумію, що це жахливо, — знову почала Рут засмученим голосом. — І я не знаю, чи зможеш ти мені простити. Але що я могла зробити? До тієї хвилини я й гадки не мала, що кохаю його. Ти вже сама скажи татові.

— Чи не краще буде зовсім цього не казати? Я сама поговорю з Мартіном Іденом і поясню йому все. Він, звичайно, зрозуміє і звільнить тебе від слова.

— Ні, ні! — вигукнула Рут. — Я не хочу, щоб він звільняв мене. Я кохаю його, а кохати так любо. Ми з ним одружимося, звичайно, коли ви дасте згоду.

— Ми з твоїм батьком маємо трохи інші плани. Але ж пі! Не подумай, що ми збираємося тобі когось нав’язати. Ми просто хотіли б, щоб ти вийшла заміж за людину з нашого кола, за справжнього джентльмена, всіма шанованого, якого сама вибереш і полюбиш.

— Але ж я вже люблю Мартіна, — жалісно протестувала Рут.

— Ми зовсім не хочемо впливати на твій вибір. Проте ти наша дочка, і ми не можемо спокійно дозволити тобі вийти заміж за такого чоловіка. На всю твою чистоту й ніжність цей чоловік не зможе відповісти нічим, крім вульгарності й невихованості. Він ніяк тобі не пара. Він навіть не зможе забезпечити тебе матеріально. Ми не женемося за багатством, але певний комфорт треба мати, тим-то наша дочка повинна одружитися з чоловіком, що принаймні зможе дати їй цей комфорт, а не з убогим авантюристом, матросом, ковбоєм, контрабандистом, — бог знає, ким вій ще був. До того ж це людина легковажна й безвідповідальна.

Рут мовчала. Вона була згодна з кожним словом матері.

— Він марнує час на свою писанину, гадаючи досягти того, що до спромоги лиш геніям та ще зрідка людям з університетською освітою. Коли чоловік хоче одружитися, він мусить до цього готуватись. А він і не думає про це. Я вже казала, і ти, певно, згодна зі мною, що він чоловік безвідповідальний. Та це й Зрозуміло. Матроси всі такі. Він не міг бути ощадний і поміркований. Розтринькані роки далися взнаки. Звісно, це не його вина, але від того він не стає кращий. А чи подумала ти про його минуле життя, безперечно, безпутне? Чи подумала ти про це, доню? Ти ж знаєш, що таке шлюб.

Рут здригнулась і притулилася до матері.

— Я думала про це. — Рут довго мовчала, підшукуючи слова. — І воно жахливо. Мені страшно, як над цим задумуюсь. Я знаю, що моє кохання — велике нещастя. Але нічого не вдію. Хіба ти могла не покохати тата? Так само й зі мною. Щось є в мені і в ньому таке — я не розуміла цього до сьогодні,— але воно є, і воно змушує мене кохати його. Я ніяк не думала, що кохатиму його, а ось, бачиш, покохала, — закінчила вона з якоюсь потаємною радістю в голосі.

Вони розмовляли ще довго, але марно, і, кінець кінцем, погодилися на тому, що треба, нічого остаточно не вирішуючи, трохи перегодити.

До того ж самого висновку прийшов годиною пізніше і містер Морз, коли дружина йому призналася, яким боком повернувся її план.

— Інакше й бути не могло, — виснував він. — Бо ж, крім цього матроса, вона не знала близько жодного чоловіка. Рано чи пізно в ній мала прокинутися жінка. І якраз, коли це сталося, поблизу був лише цей матрос. Ну, вона й покохала його або, вірніш, забрала собі в голову, що кохає, що, зрештою, те саме.

Місіс Морз вирішила впливати на Рут поволі й непомітно, замість того, щоб одверто змагатися з нею. Часу для цього було досить, бо Мартін поки що не міг і думати про одруження.

— Хай вона бачиться з ним скільки хоче, — порадив їй містер Морз. — Що ближче вона приглядатиметься до нього, то менш любитеме. А для контрасту треба збирати у нас більше молоді, дівчат і юнаків, аби лиш розумних, що вже зробили собі кар’єру чи роблять. Словом, юнаків її кола, справжніх джентльменів. Вона буде порівнювати його з ними і побачить, скільки в ньому вад. Кінець кінцем, йому тільки двадцять один рік. Та й Рут ще зовсім дитина. Вони й самі згодом переростуть цю свою дитинячу любов.

На тому й порішили. В родині вважалося, що Рут і Мартін заручені, але цього не розголошувано. Гадали, що навряд чи це буде коли потрібне. Крім того, річ була цілком очевидна, що заручини затягнуться надовго. Від Мартіна не вимагали, щоб він пішов служити або кинув писати, ніхто не думав намовляти його на інший спосіб життя. А він тільки сприяв цим ворожим планам, бо й думати не хотів про службу.

— Цікаво, чи ти схвалиш те, що я зробив, — сказав Мартін до Рут через кілька днів. — Я вирішив, що жити в сестри занадто дорого, і поселюся сам. Я вже найняв кімнатинку в північній частині Окленда — там тихо, спокійно — і купив собі гасницю куховарити.

Рут дуже зраділа. Особливо їй сподобалася гасниця.

— З цього починав і містер Бетлер, — зауважила вона Мартін у душі спохмурнів на згадку цієї високошановної персони, але мовив далі:

— Я наклеїв марки на всі свої рукописи і знову порозсилав їх по різних редакціях. Сьогодні я перебрався, а завтра почну працювати.

— Ти став на службу? — вигукнула вона, почувши таку приємну несподіванку, і усміхнено пригорнулась до нього, ніжно тиснучи руку. — І мовчиш? Куди ж це?

Він похитав головою.

— Я хотів сказати, що завтра знову почну писати. — Вона враз похмурніла, а він поспішив додати: — Не зрозумій мене хибно. Цим разом я не захоплююсь рожевими мріями. В мене є холодний, прозаїчний, суто діловий план. Це краще, аніж знов іти в море, і грошей я зароблятиму більше за будь-якого некваліфікованого працівника в Окленді.

Бачиш, цей мій відпочинок дуже багато дав мені. Я не вироблявся до знемоги і навіть не писав нічого, — принаймні для друку. Увесь час я віддавав нашому коханню й роздумам. Трохи читав, але це те саме, що й думати, і читав я переважно журнали. Я багато думав про себе, про світ, про своє місце в ньому і про те, як зробити це місце гідним тебе. Я прочитав Спенсерову «Філософію стилю» і знайшов там чимало такого, що безпосередньо стосовне мого писання і взагалі тієї літератури, яку друкують щомісяця по всяких журналах.