Твори у 12 томах. Том 06: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Гроші потрібні,— відповів Мартін. — Я повинен зробити деякий запас для нової атаки на редакторів. В боротьбі рушійна сила — це гроші, а в моєму випадкові — це гроші й терпіння.

— Коли вам так потрібні гроші, чому ж ви не лишились у пральні?

— Тому, що пральня обертала мене в тварину. Від такої важкої роботи, як там, тягне на пиятику.

Вона з жахом глянула на нього.

— Невже ви… — почала вона тремтячим голосом.

Він міг би легко втаїти правду, але від природи був щирий; до того ж він пригадав давнє своє рішення завжди говорити правду, хоч би там що.

— Так, — відповів він. — Бувало. Кілька разів.

Вона здригнулась і відсунулася від нього.

— З жодним моїм знайомим ніколи такого не траплялося, — сказала вона.

— Бо, певно, ніхто з них не працював у Шеллі в пральні «Гарячих джерел», — гірко посміхнувся він. — Праця — добра річ. Вона корисна для здоров’я, як кажуть проповідники, і я ніколи її не боявся, бог свідок. Але все добре в міру. А в пральні цієї міри не було. Тим-то я і йду у плавання. Мабуть, це буде останнє, бо, коли повернуся, прокладу собі шлях до друку. Я певен цього.

Рут мовчала, не співчуваючи йому, а він, замислено дивлячись на неї, відчував, як важко їй зрозуміти все те, що він пережив.

— Коли-небудь я напишу про це книжку і назву її «Приниження праці», або «Психологія пияцтва в робітничому класі», або ще якось у цьому роді.

Ніколи ще від дня знайомства не були вони такі далекі одне від одного. Його одверта сповідь, за якою відчувалось обурення, відштовхнула її. Але саме це віддалення вразило її більше, ніж причина його. Воно показувало, які близькі були вони досі, і тим самим торувало шлях до ще більшої близькості. В ній прокинувся жаль до нього, зароїлися наївні ідеалістичні думки, як би його виправити. Вона врятує цього юнака, що збився з пуття. Врятує його від прокляття його колишнього оточення, врятує від самого себе, навіть проти його волі. І всі ці пориви здавалися їй дуже високими; їй і на думку не спадало, що за ними криються просто ревнощі і бажання любові.

Ясними осінніми днями вони часто їздили на велосипедах за місто і там серед пагорбів читали одне одному вголос поезії, чудові, піднесені поезії, що ушляхетнюють душу. Здатність до самозречення й самопожертви, терпіння, працьовитість і високі прагнення — ось що намагалась вона непомітно йому прищепити, а прикладом для неї був її батько, містер Бетлер і Ендрю Карнегі[19], який з бідного хлопчика-емігранта зробився постачальником книжок на цілий світ.

Мартін розумів її і радо слухав. Тепер йому вже легко було стежити за її думками і душа її вже не здавалась потаємним дивом. Він був з нею на одному' інтелектуальному рівні. Але всі їхні суперечки не впливали на його любов. Він любив її ще палкіше, ніж раніш, і навіть її фізична слабкість надавала їй у його очах особливого чару. Він якось читав про хоровиту Елізабет Баррет[20], що багато років не торкалася ногами землі, аж поки не зайнявся той вогняний день, коли вона втекла з Браунінгом і твердо ступила на землю просто неба. І те, що Браунінг зробив для своєї коханої, він міг зробити для Рут. Хай тільки вона покохає його. Тоді все буде легко. Він дасть їй і силу, і здоров’я. І він мріяв про спільне їхнє життя, — на тлі праці, вигідного оточення й добробуту. Ось вони захоплюються якимсь поетом і обмінюються з цього приводу думками; Рут лежить серед купи подушок і читає йому вголос. Тільки так уявляв Мартін собі їхнє майбутнє, і завжди бачив те саме. Часто він читав, обнявши її за стан, а вона слухала, пригорнувшись і схиливши голову йому на плече. Іноді вони разом заглиблювались в яку-небудь повну краси сторінку. Вона любила природу, і його уява переносила їхнє спільне читання в іншу обстанову. То вона була в оточеній стрімкими скелями долині, то високо в горах на зеленому лузі, то внизу серед сірих піщаних дюн, де біля ніг їхніх вирували хвилі, а то десь далеко під тропіками на вулканічному острові, де пінились водоспади, і бризки від них, досягши моря, коливались імлистим серпанком при кожному подуві вітру. Але завше на першому плані сиділи вони обоє, владарі земної краси, читаючи й ділячись враженнями, а десь позаду, за край-обрієм, невиразно малювалася інша картина — праці, успіху й зароблених грошей, що давали їм змогу втішатися всіма скарбами світу.

— Я б порадила моїй дівчинці бути обережнішою, — якось остерегла Рут її мати.

— Я знаю, про що ти думаєш. Але це неможливо. Він же не…

Рут почервоніла — це була червоність соромливої дівчини, якій уперше доводиться говорити про священні життєві тайни з матір’ю, котра для неї теж була священна.

— Не рівня тобі,— договорила за неї мати.

Рут кивнула головою.

— Я не хотіла цього казати, але це так. Він простий, невихований, дужий, занадто дужий. Його…

Вона зніяковіла й замовкла. Так дивно було розмовляти з матір’ю про ці речі. 1 знов мати докінчила її думку:

— Його життя було нечисте. Ти це хотіла сказати?

Рут знову кивнула головою і знов почервоніла.

— Авжеж, — мовила вона. — Це не його вина, але він часто знався…

— З брудом?

— Так, з брудом. Він лякає мене. Часом мене аж бере жах, коли він спокійно розповідає про своє минуле — наче в ньому нема нічого особливого. Але ж так не можна, правда-бо?

Вони сиділи обнявшись, і, коли запала мовчанка, мати почала ласкаво погладжувати руку дочці, мовби підохочуючи її до дальшої розмови.

— Проте він мене дуже цікавить, — провадила далі Рут. — Він же певною мірою мій вихованець. Крім того, це мій перший приятель, — вірніш, не зовсім приятель, а вихованець і приятель заразом. А часом, коли він злякає мене, мені здається, наче він просто бульдог, що я взяла для забави, як деякі студентки наші роблять, і що він кидається, шкірить зуби і от-от вирветься на волю.

Знову Рут замовкла, а мати чекала.

[19] Ендрю Карнегі (1835–1919) — американський капіталіст, а на схилі віку і філантроп.

[20] Елізабет Баррет (Браунінг, 1806—18G1) — англійська поетеса, дружина Роберта Браунінга. Побралися вони проти волі батьків.