Веселка тяжіння: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

За тиждень він уже в Цюриху після довгої подорожі поїздом. Доки самотні металічні створіння у затишку суцільного туману проводять дні й години за грою з молекулами, зображаючи промисловий синтез, коли молекули розпадаються, з’єднуються, зчіплюються і розчіплюються, він, дрімаючи, входить і виходить з галюцинацій Альп, туманів, прірв, тунелів, нудних до щему підйомів під неймовірними кутами, у темряві чути передзвін коров’ячих дзвіночків, вранці — зелені схили, запах вологого пасовиська, за вікном неголені робітники йдуть ремонтувати чергову дільницю дороги, довгі стоянки на сортувальних станціях, рейки сходяться і розходяться, як шари розтятої навпіл цибулини, сірість і спустошення, повні свистків ночі, зчеплення, гуркіт, бічні відгалуження, витрішкуваті корови на вечірніх схилах, армійські конвої на переїздах, а потяг мчить далі, ніякої чіткої національності чи протиборчих сторін, Війна всюди, однаковий понівечений краєвид, і «нейтральна Швейцарія» — це радше задушлива умовність, за якою спостерігають з не меншим сарказмом, ніж за «визволеною Францією» або «тоталітарною Німеччиною», «фашистською Іспанією» тощо…

Війна перелицьовує час і простір на свій копил. Тепер дорога біжить у різних мережах. Що видається руйнуванням, насправді — підготовка перегонів під інші цілі, інші наміри, які Слотроп починає намацувати лише тепер, проїжджаючи тут уперше…

Поселяється у готелі «Німбус» на тихій вулиці у Нідердорфі, районі цюрихських кабаре. Номер на горищі, туди можна дістатися драбиною. До вікна приставлено саме таку, ну що ж, дуже навіть добре, розмірковує Слотроп. Коли настає ніч, він виходить на пошуки місцевого представника Воксвінґа, знаходить його трохи далі, на набережній Ліммата, під мостом, у кімнатах, напханих швейцарськими наручними годинниками, настінними дзиґарями та ще висотомірами. Росіянин на прізвище Семявін. За вікном на річці й озері гудуть судна. Нагорі хтось грає на піаніно: збивається, приємний мотивчик. Семявін наливає настоянки на тирличі у філіжанки щойно завареного чаю.

— Найперше маєте зрозуміти, що тут кожен на чомусь спеціалізується. Потрібен годинник, ідете до одної кав’ярні. Якщо жінки — вже до іншої. Хутра поділяються на Соболині, Горностаєві, Норкові та Інші. Те саме з наркотою: Стимулятори, Депресанти, Психотомиметики… Чого бажаєте?

— Е… інформації? — Отакої, наче сьорбнув «Моксі»…

— Ага. І ви туди ж. — Кидає на Слотропа кислий погляд. — До першої війни жилося легше. Ви не пам’ятаєте. Наркотики, секс, брязкальця. Валюта у ті дні була чимсь побічним, а слів «промислове шпигунство» ніхто й не чув. Але я бачив, як усе змінювалося — і як воно змінилося. Німецька інфляція, я мав би здогадатися, нулі тяглися вервечкою аж до Берліна. Тоді я сказав собі: «Семявін, це лише тимчасовий відступ від реальності. Невеличка аберація, нема чого смикатись, дій як завжди — покладайся на стійкість і здоровий глузд. Тримайся, Семявін! Незабаром усе владнається». Але знаєте що?

— І що б це могло бути?..

Трагічне зітхання.

— Інформація. Чим вам жінки і наркотики не догодили? Не дивно, що світ божеволіє, якщо інформація стала єдиною твердою валютою.

— А я думав, що сигарети.

— Ага, якраз. — Він приносить список цюрихських кав’ярень і кубел. Під заголовком «Шпигунство, промислове» Слотроп знаходить три заклади: «Ультра», «Ліхтшпіль» і «Штреґґелі». На різних берегах Ліммата, ще й далеченько одне від одного.

— Нозі мої, нозі… — ховає список у величезну кишеню зут-костюма.

— Колись буде легше, усе це робитимуть машини. Інформаційні. Ви — хвиля майбутнього.

Починає курсувати між трьома кав’ярнями, у кожній сидить по кілька годин і п’є каву, один раз на день їсть цюрихські ковбаски і рьошті у Народних їдальнях… спостерігає за юрмами підприємців у синіх костюмах, почорнілих від сонця лижників, що збавляли час, краючи багатомильні льодовики і сніг, нічого не відали про воєнні кампанії чи політику, нічим не цікавилися, крім показань термометра та напрямку флюгера, всі їхні звірства у лавинах і льодопадах, перемоги у шарах доброго снігу… обшарпані іноземці у заляпаних мастилом шкіряних куртках і подертому солдатському робочому одязі, гості з Південної Америки закутуються у пальта на хутрі і тремтять під яскравим сонцем, літні іпохондрики, яких Війна заскочила під час лікування мінеральними водами на курорті, жінки у довгих чорних сукнях не всміхаються, чоловіки у забруднених плащах, навпаки, всміхаються… і божевільні, випущені на вихідні з фешенебельних клінік, швейцарські психи: Слотроп знаний у цьому товаристві, і як його не знати: серед вуличної сірості й похмурих облич він один у білому — штиблети, зут-костюм, капелюх — білі, як тутешні цвинтарні гори… А ще він Нова Міська Дивина — ледве може відрізнити першу хвилю корпоративних шпиків від

ПСИХІВ НА ПОБИВЦІ!

(У кордебалеті не традиційні Хлопці та Дівчата, а Санітари і Психи незалежно від статі, хоча всі чотири комбінації на сцені є. Багато хто носить сонцезахисні окуляри з темними лінзами і білою оправою — не задля модного вигляду, а натякаючи на снігову сліпоту, антисептичну білизну Клініки, можливо, навіть на присмерк розуму. Але всі, здається, щасливі, розслаблені, невимушені… нібито й не пригнічені, нема різниці навіть у їхніх костюмах, тому спочатку важко відрізнити Психів від Санітарів, коли всі вони вистрибують з-за куліс, танцюючи та співаючи):

Перший Псих (а може, Санітар): Маю для тебе чудову пропозицію. Американець? Я одразу пізнаю обличчя з батьківщини, скааажімо, також костюмчик, хоч на льодовик вилазь — ніхто не побачить! Ну так, я знаю, що ти думаєш про вуличних торговців, які ходять собі й ходять, три карти монте на тротуарі[294] (якийсь час снує по сцені туди-сюди, вимахує пальцями, співає «Три карти монте на тро, туарі», знову і знову, тим самим нав’язливим тоном, повторів — скільки дозволять), і ти одразу бачиш — тут щось не те, бо всі тобі щось обіцяють просто за так, хіба ні? Саме так, і, як не дивно, це головне заперечення інженерів і вчених супроти поняття (понижує голос) вічного руху або, як ми це називаємо, Керування Ентропією — ось, ось маєте нашу карту — ну що ж, вони мають слушність. Принаймні мали слушність. Досі…

Другий Псих або Санітар: Ти вже чув про карбюратор двісті-миль-на-галон, про завжди гостру бритву, вічну підошву, таблетку від корости, помічну для гланд, про двигун, що працюватиме на піску, про орнітоптери і рободжазменів — ти мене чуєш, борідка цапина зі сталевої вовни — такі жваві, отак, а ось над цим треба тобі поміркувати! Готовий? Блискавична Засувка, Двері, Що Відчиняють Тебе.

Слотроп: Думаю, треба піти трохи подрімати…

Третій П. або С.: Перетворюємо звичайне повітря на діаманти Катаклізмовим Відновленням Двоокису Вуглецю-у-у-у-у…

Якби Слотроп виявився чутливим до таких речей, вона була б дуже образливою, ця перша хвиля. Але вона відкотилася, жестикулюючи, звинувачуючи, благаючи. Слотропові вдається зберігати спокій. Пауза — відтак приходять справжні, спочатку повільно, але збираються, збираються. Синтетична ґума або бензин, електронні калькулятори, анілінові барвники, акрил, парфуми (вкрадені есенції у флаконах для зразків), сексуальні звички сотні обраних членів ради директорів, креслення заводів, шифрувальні книжки, зв’язки і відкати — попроси, і вони роздобудуть.

Нарешті якось у «Штреґґелі» Слотроп наминає братвурст і окраєць хліба, які проносив цілий ранок у паперовому пакеті, і тут нізвідки з’являється такий собі Маріо Швайтар у зеленій камізельці з жабками, отак просто собі вигулькує зозулею з лунких ходиків Другої світової, за спиною нескінченні темні коридори, і приносить Слотропу вдачу.

— Т-с-с-с, Джо, — починає він, — агов, містере.

— Це не до мене — відповідає Слотроп із набитим ротом.

— ЛСД не цікавить?

— Фунти, шилінги, пенси. Ви помилилися кав’ярнею, друже.

— Боюся, що помилився країною, — Швайтар дещо скорботно. — Я із «Sandoz».

— Ага, «Sandoz»! — вигукує Слотроп і підсовує йому стілець.

З’ясовується, що Швайтар і справді дуже тісно пов’язаний із «Psychochemie AG», він один із фахівців Картелю з вирішення всіляких проблем, перебуває у вільному плаванні, працює на них поденно і шпигує у приватному порядку.

— Ну, — каже Слотроп, — мені дуже б хотілося знати все, що вони мають на Л. Джемфа, та-а на «Imipolex G».

[294] Аналог гри у наперстки із трьома картами.