Веселка тяжіння: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Зайнялася фіранка. Слотроп, перечіпаючись через гультяїв, нічого не відчуваючи, крім болю в голові, біжить крізь туман до танка — вискакує на броню, намагається відчинити люк і мало не падає — його ледь не збиває Тамара, яка знову вилазить полементувати. Після сутички, що відбувається не без еротичних моментів, бо Тамара ще молодиця ого-го і вигинається досить граційно, Слотроп усе ж примудрився взяти її у захват і стягти з танка. Хоча гримнуло будь здоров! і таке інше, погляньте, здається, ерекції у нього нема. Гм-м. Цих даних Лондон так і не отримав, бо ніхто нічого не помітив.

З’ясувалося, що снаряд не розірвався, а тільки пробив дві стіни і знищив величезну алегоричну картину з Доброчесністю та Пороком під час неприродного акту. У Доброчесності на вустах блукає непевна, туманна усмішка, Порок чухмарить нечесану волохату голову, трохи спантеличений. Палаючу штору загасили шампанським, Рауль у сльозах, тішиться, що живий, тисне Слотропові руки і цілує його у щоки, залишаючи патьоки «Джелл-О» на всьому, чого торкається. Тамару виводять охоронці Рауля. Слотроп щойно вивільнився з його обіймів і стирає з костюма «Джелл-О», коли на його плече лягає чиясь важка рука.

— Твоя правда. Ти мені таки потрібен.

— Та це що! — Еррол Флінн[284] підкручує вуса. — Не так давно я врятував дамочку від восьминога, от.

— Є одна різниця, — каже Блоджетт Воксвінґ. — Сьогодні це сталося насправді, а той восьминіг — ні.

— А як ти знаєш?

— Я багато чого знаю. Не все, але дещо, чого не знаєш ти. Послухай-но, Слотропе, тобі знадобиться друг, і то швидше, ніж ти думаєш. Не приходь на віллу — тут може бути надто гаряче, — але якщо зможеш дістатися Ніцци… — передає візитівку з тисненим шаховим конем і адресою на рю Россіні. — Я забираю конверт. Ось твій костюм. Дякую, братухо. — І зник. Має такий талант — щойно захоче, вмить розчиняється. Костюм «зут» у коробці, перев’язаній пурпуровою стрічкою. Ланцюжок теж є. Перше і друге належить хлопчині, що колись жив у Східному Лос-Анджелесі, його звали Рікі Ґутьєррес. Під час Костюмних Бунтів 1943 року на юного Ґутьєрреса накинулася ціла вантажівка англолінчувальників із Віттьєра, його лупцювали, а поліція Лос-Анджелеса дивилася і давала поради, і потім його ще й арештували за порушення громадського спокою. Суддя дав «заколотникам» можливість вибирати між цюпою і військом. Ґутьєррес пішов до війська, на Сайпані був поранений, почалася гангрена, довелося ампутувати руку, і тепер він удома, одружився з дівчиною, яка працює на кухні, пече тако у Сан-Ґабріелі, самому роботи знайти не вдається, вдень пиячить… Але його старий костюм, як і тисячі інших, що належали тим, кого забрали того літа, і дурно висіли на всіх мексиканських дверях Л. А., купили, і вони дісталися аж на тутешній ринок, і нічого поганого, якщо дали якийсь прибуток, адже там лишень просякали б димом і немовлятами у кімнатах з опущеними від білого сонця жалюзі, день у день, на висохлих пальмах і в брудних стічних канавах, в обліплених мухами порожніх кімнатчинах…

«Imipolex G» виявився нічим іншим, не більш і не менш зловісним, як новим пластиком, ароматичним гетероциклічним полімером, розробленим для «IG Farben» таким собі Л. Джемфом 1939 року, який значною мірою випередив свій час. Пластик стабільний при високих температурах — до 900° C, поєднує хорошу міцність з низьким фактором утрати потужності. За своєю структурою це підсилений ланцюг ароматичних кілець, шестикутників — як і той золотий, що ковзає і поплескує Гіларі Баунса по череву, — тут і там чергується з так званими гетероциклічними кільцями.

Історія «Imipolex G» простежується до перших досліджень у «DuPont». Пластичність має свою традицію і власний шлях розвитку, який, так уже склалося, пролягає через «DuPont» і відомого їхнього працівника Карозерса на прізвисько Великий Синтезист. Його класичне дослідження макромолекул тривало всі двадцяті роки і привело безпосередньо до нейлону, що не тільки став утіхою для фетишиста і благословенням для озброєного зловмисника, але на той час і для тієї Системи озвучив канон Пластичності: хіміки більше не залежать від милості Природи, тепер вони самі можуть вирішувати, яких властивостей хочуть від молекули, тож гайда її створювати. Наступним кроком після нейлону в «DuPont» стало монтування ароматичних кілець у поліамідний ланцюг. Незабаром з’явилася ціла родина «ароматичних полімерів»: ароматичні поліаміди, полікарбонати, поліетери, полісульфани. Ймовірно, цільовою властивістю найчастіше була міцність — першою серед тріади доброчесностей Пластичності: Міцність, Стабільність і Білизнá (Kraft, Standfestigkeit, Weiße: дуже часто це сприймали за нацистські графіті, і насправді, як мало вони відрізнялися від обмитих дощем стін, коли на сусідній вулиці диркають передачами автобуси, трамваї скрегочуть металом, а люди під дощем переважно мовчать, коли ранній вечір темніє до вигляду диму з комина, і руки молодих перехожих не у рукавах пальт, а десь усередині, немов заховані карлики, або у захваті кинули розклад і обмацують підшивку, навіть ще спокусливішу за новий нейлон…). Л. Джемф, серед іншого, тоді запропонував дуже логічно і діалектично взяти батьківські поліамідні ланки нового ланцюга і закрутить їх петлями також у кільця, велетенські «гетероциклічні» кільця впереміш із ароматичними. Цей принцип легко поширювався на інші прекурсорні молекули, так можна було синтезувати на замовлення будь-який бажаний мономер з високою молекулярною вагою, зігнути його гетероциклічне кільце, прикріпити і розтягти у ланцюг з «природнішими» бензольними або ароматичними кільцями. Такі ланцюги стали відомі як «ароматичні гетероциклічні полімери». Один гіпотетичний ланцюг, запропонований Джемфом перед самою війною, пізніше перетворився на «Imipolex G».

У той час Джемф саме працював на швейцарську організацію, що називалася «Psychochemie AG», раніше відому як «Хімічна корпорація Grössli», відгалуження «Sandoz» (де, як знає будь-який школяр, зробив своє надважливе відкриття легендарний доктор Гофманн). На початку 20-х «Sandoz», «Ciba» і «Geigy» зібралися докупи і перетворилися на швейцарський хімічний картель, невдовзі вони поглинули і фірму Джемфа. Очевидно, що в будь-якому разі більшість контрактів «Grössli» укладали із «Sandoz», усні домовленості між швейцарським картелем та «IG Farben» відомі ще з 1926 року. Коли за два роки по тому німці заснували свою компанію-ширму у Швейцарії, вони купили контрольний пакет акцій «Grössli», і компанія постала вже під назвою «Psychochemie AG», тож патент на «Imipolex G» зареєстрували і на «IG», і на «Psychochemie» водночас. «Shell Oil» потрапила туди завдяки угоді 1939 року з «Імперським хімічним». Через якусь дивну причину, як з’ясує Слотроп, після 1939 року жодної угоди між ІХТ та «IG» укладено не було. В угоді щодо іміполексу Імперхім міг торгувати новим пластиком на ринках Британської співдружності в обмін на фунти та інші юридично чинні зустрічні задоволення. Дуже мило. Отже. «Psychochemie AG» досі на плаву, досі займається бізнесом за тією ж адресою на Шоколадештрассе у тому ж таки Цюриху, що у Швейцарії.

Слотроп дещо збуджено метляє довгим ланцюжком свого модного костюма. Одразу впадають в око кілька речей. На ньому сходиться всього навіть більше, ніж у найпараноїдальніших припущеннях. «Imipolex G» виникає у таємничому «ізольованому пристрої» в ракеті, що запускається за допомогою передавача на даху штаб-квартири голландського «Shell», що також має ліцензію на торгівлю іміполексом, — у ракеті, силова установка якої страшенно нагадує установку, розроблену британським «Shell» майже в той самий час… і, ох, отакої, тепер Слотропу спадає на думку, де саме збирається вся розвідувальна інформація щодо ракети — в кабінеті нікого іншого, як зятя Черчілля, містера Дункана Сендіса, що працює в Міністерстві постачання, розташованого не де-небудь, а в «Шелл-Мекс-Гаусі», та хай Бог милує…

І ось Слотроп зі своїм вірним компаньйоном Блоджеттом Воксвінґом влаштовує чудовий наліт у стилі командос на «Шелл-Мекс-Гаус» — у самісіньке серце регіональної контори Ракети в Лондоні. Здолавши взводи охорони за допомогою свого невеличкого «стена», розкóпавши ногами сексапільних і верескливих секретарок із Жіночої допоміжної служби сухопутних військ (як тут іще реагувати, навіть якщо жартома?), брутально спустошивши теки з документами, жбурляючи коктейлі Молотова, молодики у модних зут-костюмах нарешті вриваються в найостаннішу святая святих, у штанях, підтягнутих аж до пахв, від них тхне паленим волоссям і пролитою кров’ю, і тут вони бачать не містера Дункана Сендіса, змалілого перед лицем їхньої доброчесності, не відчинені вікна, ніхто не дає драла, нема розкиданих карт для ворожіння, ніхто не міряється силою волі з великим Консорціумом — лишень досить нудну кімнатчину, попід стінами спокійно блимають обчислювальні машини, теки з продірявленими картками — крихкими, наче зацукрованими, як останні німецькі стіни, що стоять поодинці після бомбардування і тепер карлючаться над головами, загрожуючи скластися від поруху вітру, що розвіює дим… У повітрі відчувається запах вогнепальної зброї, але нема ніяких секретарок. Обчислювальні машини щебечуть і передзвонюються, час відігнути криси капелюхів, закурити сигаретку після бою і подумати про втечу… пам’ятаєш, як сюди заходили, всі ці повороти і вигини коридорів? Ні. Ти не зауважив. Будь-які з цих дверей можуть привести у безпечне місце, але на це може забракнути часу…

Але Дункан Сендіс — лише ім’я, функція, тож «А як високо вона здіймається?» — недоречне запитання, тому що Вони підігнали всі структурні схеми організації, Ними заповнені всі посади й імена, тому Приповідка для Параноїків 3: Якщо вони змусять тебе ставити неправильні запитання, їм можна буде не перейматися відповідями.

До Слотропа доходить, що він втупився у світлокопію специфікації, через яку все й почалося. Як високо вона здімається… ахххх. Підступне запитання, зрештою, стосується обладнання, а не людей! Примружившись, уважно водячи пальцем по стовпчиках, Слотроп знаходить Вищий Агрегат отого Vorrichtung für die Isolierung.

«S-Gerät[285], 11/00000».

Якщо це число є серійним номером ракети, про що свідчить уже сама форма його написання, то це має бути особлива модель — про модель із чотирма нулями Слотроп навіть і не чув, що вже й казати про п’ять нулів… не чув і про «S-Gerät», є також «І-» та «J-Gerät», вони в системі наведення… мабуть, у «Документі SG-І», якого начебто не існує, про це і йдеться…

Геть із кімнати, без певної мети, під повільний барабанний бій м’язів живота подивимося, що станеться, будь напоготові… У ресторані Казино ніхто не перешкоджає йому зайти досередини, по шкірі не пробігає холодок, тож Слотроп сідає за столик, на якому хтось залишив лондонську «Таймз» за минулий вівторок. Гм-м. Щось давненько їх не було видно… Гортає, дум, дум, ді-ду, ага. Війна триває, Союзники обступають Берлін зі сходу і заходу, яєчний порошок далі йде дюжина за один і три, «Полеглі офіцери», Мак-Ґреґор, Макер-Маффік, Вайтстрит, «Особисті некрологи»… «Зустрінь мене в Сент-Луїсі» йтиме в кінотеатрі «Ампір» (пригадує, як показував пеніс-у-коробці-попкорну такій собі Мадлен, що аж ніяк не…)…

Алюр… Ох, курва, не може бути, зачекай-но…

«Справжня чарівність… сором’язливість… сила характеру… засаднича християнська чистота і доброта… ми всі любили Олівера… його відвага, чуйне серце і незмінна добродушність усім нам служили натхненням… героїчно загинув у бою, очоливши відважну спробу врятувати солдатів свого підрозділу, на яких обрушилася німецька артилерія…» І підпис його найвідданішого товариша по зброї Теодора Блоута. Уже майора Теодора Блоута…

Втупившись поглядом у вікно, в нікуди, стискає столовий ніж з такою силою, що ледь не ламаються кістки. З прокаженими таке трапляється. Перебої мозку зі зворотним зв’язком, не відчувають, наскільки несамовито стискають кулак. Ну, ви знаєте отих прокажених. Ну…

Десять хвилин по тому знову у своєму номері, лежить долілиць на ліжку, нічого не відчуває, всередині утворилася порожнеча. Плакати не може. Нічого не може.

Це зробили Вони. Заманили його товариша у якусь пастку, мабуть, дозволили вдати «геройську» смерть… а тоді закрили його справу…

Перегодя йому спаде на думку, що, може, вся ця історія — цілковита брехня. Вони легко могли підкинути таку інформацію у «Таймз», могли ж? І залишили газету, щоб Слотроп її побачив. Але коли він до такого додумається, назад вороття вже не буде.

Опівдні, протираючи очі, приходить Гіларі Баунс із самовдоволеною посмішкою.

— Як вам учорашній вечір? Мені страшенно сподобався.

— Дуже радий чути. — Слотроп усміхається. Ти також у моєму списку, хлопче. Ця усмішка вимагає від нього більше люб’язності, ніж досі вимагало будь-що в його млявому американському житті. А тієї люб’язності, як він вважав, йому ніколи не вистачало. Але спрацьовує. Йому дивно, і він настільки вдячний, що мало не пускає сльозу. Найліпше не те, що усмішка ввела Баунса в оману, а те, що вона йому ще не раз стане у пригоді…

Він таки дістається Ніцци після швидкої втечі Карнизом[286], через гори, його машину заносить, ґума м’яко порипує над нагрітими сонцем прірвами, відірвався од усіх хвостів ще на пляжі, коли йому вистачило розуму позичити свої новенькі псевдотаїтянські плавки новому приятелю Клоду, помічникові кухаря приблизно такого ж зросту й зі схожою статурою, і поки вони стежили за Клодом, він знайшов чорний «сітроен» з ключами, все дуже просто, і покотився до міста у стильному білому костюмі, темних окулярах і м’якій панамі Сідні Ґрінстрита[287]. Надто вирізняється у юрмі військових і мамзелей, що вже одягли літні сукні, але він ставить машину на площі Ґарібальді, прямує до бістро на старо-Ніццевому боці «La Porte Fausse»[288] і повагом жує булочку, п’є каву, а відтак вирушає на пошуки адреси, яку дав йому Воксвінґ. Виявляється, це допотопний чотириповерховий готель, коридорами тиняються ранні п’яниці, набряклі повіки — як маленькі буханці, змащені останніми променями вечірнього сонця, літня пилюка статечно клубочиться у брунатно-сірому світлі, на вулицях відчувається літня полегкість, квітневе літо гуде неосяжною круговертю передислокації з Європи до Азії, щоночі змушуючи не одну душу чіплятися за тутешній супокій, зовсім поруч із водостоком Марселя, передостанньою зупинкою паперового циклону, що вимітає все з Німеччини, вздовж річних долин, декого починає тягти із самого Антверпена та північних портів, бо круговерть набирає сили, позаяк основні маршрути вже прокладено… Як ножем різонуло, тут, на рю Россіні, Слотропа спіткало найсильніше враження, яке тільки може дати захід сонця в чужому місті: там, де світло з небес врівноважує електричне світло вуличних ліхтарів, саме перед першою зіркою — обіцянка подій без причин, несподіванок, рух під прямим кутом до всіх напрямків, які могли трапитись у його житті.

Слотроп занадто нетерплячий, щоб чекати першої зорі, тому заходить до готелю. Килими запилюжені, смердить спиртним і хлоркою. Неквапливо, разом та поодинці, ходять моряки й дівчата, а Слотроп кидається від дверей до дверей, шукає, хто йому що-небудь скаже. У кімнатах з важкими дерев’яними меблями горлає радіо. Скидається на те, що сходи тут не прямі, а ніби хиляться на бік, ще й по стінах збігає світло двох кольорів: землі та листя. На горішньому поверсі Слотроп нарешті надибує літню мамцю-femme de chambre[289], що прямує до номера зі зміною білизни, дуже білою у сутінках.

— Навіщо ви звідти поїхали, — сумний шепіт ніби з телефонної слухавки в якомусь далекому місці, — вони хотіли вам допомогти. Нічого поганого вони б вам не заподіяли… — Її волосся закручене догори, як у Джорджа Вашингтона. Дивиться на Слотропа під кутом 45°, таким собі терплячим поглядом шахіста на парковій лавиці, дуже великий горбатий ніс і яскраві очі: вона манірна, широкої кістки, носаки шкіряних капців загнуті догори, на дебелих ногах червоно-білі смугасті шкарпетки, тож має вигляд доброї істоти з якогось іншого світу, щось на зразок ельфа, що не тільки шиє вам чоботи, поки ви спите, але й часом підмітає, ставить на вогонь банячок і, можливо, кладе свіжу квітку біля вікна…

— Перепрошую?

[284] Австралійський актор, секс-символ Голлівуду в 1930-1940-х роках.

[285] Чорний пристрій (нім.) (прим. пер.).

[286] Дорога, прокладена на гірському схилі біля Ніцци.

[287] Англійський актор, що носив такий капелюх у легендарному фільмі «Касабланка» (1942).

[288] Фальшиві ворота (фр.) (прим. пер.).

[289] Покоївка (фр.) (прим. пер.).