Зненацька з розкішного особняка виходить Рішар, натягаючи на ходу пальто. Щойно переступивши поріг, він помічає Родіку, яка чекає на нього на сходах.
Зауваживши її, Рішар зупиняється.
РІШАР: Та як ви тільки посміли?!
РОДІКА: Ви мене зневажаєте? Правильно! Я також — якби зі мною вчинили так, як вчинили з вами — хотіла би придушити негідників!
РІШАР: Бач, ви мене розумієте!
Та коли він хоче пройти, вона заступає йому шлях.
РОДІКА: Мушу про дещо вас повідомити. Щось дуже важливе.
Він знаком наказує їй відійти.
РІШАР: До побачення.
РОДІКА: Будь ласка! Це важливо для вас — не для мене.
РІШАР: До побачення!
РОДІКА: Господи, невже ви не розумієте, що коли вже я наважилася звернутися до вас, то на це є справді вагома причина! Я ж не мазохістка якась!
РІШАР (скептично): Ну, при вашому фасі...
РОДІКА: Так, я повія, не заперечую! Так, я брехала вам з першого ж дня! Однак у мене є вибачення: мене про це попросили!
РІШАР: Я про це знаю. Бувайте!
Вона кидається до нього, відчайдушно намагаючись втримати.
РОДІКА (кричить): Є у вас рак? Так чи ні?
РІШАР: Перепрошую?!
РОДІКА: Рак у вас є?
Рішар спантеличений.
РІШАР: Начебто ні.
Родіка, скориставшись щирим подивом Рішара, квапливо веде далі:
РОДІКА: Слухайте! Еліна погодилася на цю комедію лише коли мадам Поммере переконала нас у тому, що вам залишається жити кілька місяців. Еліна мала подарувати вам кілька тижнів щастя. І вона так старанно поставилася до цього, що закохалась у вас!
РІШАР: Це щось змінює?
РОДІКА: Усе!
РІШАР: Ні, нічого це не міняє. Вона брехуха!
РОДІКА: Але тоді це не мало жодного значення! Ви ж нібито мали померти. Нас у цьому переконала мадам Поммере. Саме через це ми не відчували за собою провини.
РІШАР: Навіщо ви це мені кажете? І чому це кажете ви, а не Еліна?
РОДІКА: Бо вона поклялася мовчати. Вважає, що ліпше ви будете зневажати її і далі, аніж дізнаєтеся про свою хворобу.
РІШАР: Але я не хворий!