РІШАР: Прошу?
ДІАНА: Повією! Читай.
Кидає документи йому в руки. Він не хоче їх брати.
РІШАР: Не буду.
ДІАНА: Тут зібрано докази.
Вона розкриває теку, підсуває її до нього і починає пояснювати.
ДІАНА: Ось фотографії. За чіпляння до перехожих її заарештовували неодноразово. Чимало штрафів. Словом, вона професіоналка.
РІШАР: Ні, ні!
Він тремтячими руками, вражений, відсуває від себе теку.
РІШАР: Я... не можу повірити в це.
ДІАНА (виправляє його): Ти не хочеш повірити. Однак це документи. Мені принесли їх вранці. На жаль, надто пізно.
Він хапає папери, відсуває їх, потім знову бере, потім кидає собі на коліна й на підлогу та стогне.
РІШАР: Що я накоїв! Господи, що я накоїв!
Діана задоволено спостерігає за ним. Йому важко підібрати слова.
РІШАР: Як я міг не помітити?! Навіщо зайшов так далеко?
ДІАНА: Ти був засліплений.
РІШАР: Це найбільша помилка у моєму житі.
ДІАНА (різко): Я так не думаю.
Він здивовано обертається до неї.
ДІАНА: Найбільшою помилкою було залишати мене.
РІШАР: Авжеж... якби не це, нічого не сталося б.
ДІАНА: Дійсно: нічого! (Вона підводиться і зневажливо дивиться на нього.) Якби ти не покинув мене, я не мусила б шукати на вулиці це гидке жабеня, селити її у своїй квартирі, вигадувати історійку про нещасну студентку, за якою назирає доброчесна мамця без шеляга за душею! Який пафос! І фарс. Який фарс!
Витягає з сумки другу теку.
ДІАНА: Тримай. Це досьє на Родіку. Також повія. І така ж мати Еліни, як я — Папи Римського!
Жбурляє документи перед Рішаром. Він щось белькоче, вже геть нічого не розуміючи... Діана, вже не в змозі опанувати себе, звільняє нарешті лють, що місяцями кипіла в ній.
ДІАНА: Одного дня ти заявив, що вже не кохаєш мене. Уяви: я про це тоді вже підозрювала, боялася цього! Однак, аби зберегти гідність, я сказала, що також скочуюсь у прірву. А ти з полегшенням зітхнув і запропонував дружити! Дружити! На біса мені твоя дружба, га?! Мені потрібне було або твоє кохання, або нічого! Тоді я вирішила помститися тобі. (Шаленіє.) Так, це була я! Я влаштувала цей маскарад. А ти — варто відзначити — шубовснув у нього миттю! Пірнув, не вагаючись! Я могла б від тебе це приховати, однак не зуміла відмовити собі в задоволенні розповісти тобі про це!
РІШАР: Але чому? Чому?
ДІАНА: Бо я ненавиджу тебе!
Він із люттю встає. Здається, ніби він зараз ударить її.
Вони стоять одне проти одного, не відводячи поглядів, вона твердо дивиться йому в очі.