ЕЛІНА: Хіба ця ніч не була прекрасною?
РІШАР (ще дужче знічений): О, так...
Вона намагається обійняти його. А він тікає, ніби страшиться її.
ЕЛІНА: Та що я такого зробила?
РІШАР: Ти... я...
Він роззирається і завершує голосом, що тремтить.
РІШАР: Ідеш не ти — іду я.
ЕЛІНА: Рішаре...
РІШАР: Саме так. Ти залишиш собі цю квартиру. Мені вона ніколи не подобалася, однак після цієї ночі в мене є принаймні один приємний спогад звідси.
Він увесь тремтить. З очей струменять сльози. Він ніби дитина, з якою несправедливо вчинили: Рішар кохає Еліну й мусить покинути її.
РІШАР: Прощавай, Еліно. Папери про розлучення я тобі надішлю.
ЕЛІНА: Рішаре! Рішаре!
Коли вона кидається до нього, він зупиняє її і рукою, що ледве слухається його, вказує на документи, розкидані по підлозі.
Там вона бачить досьє, які принесла Діаною. Щоб зрозуміти, їй достатньо одного погляду.
Вона падає і волає:
ЕЛІНА: Ні!
14. У кімнаті Діани
Діана, скрутившись на ліжку, неуважно слухає музику.
Заходить її мати. Вона знервована, ніби її давно вже щось гризе.
МАДАМ ПОММЕРЕ: Закінчилися кросворди!
Діана простягає їй кілька газет, що лежать біля ліжка.
ДІАНА: Тримай, я пам’ятаю про це.
Мадам Поммере бере газети, аж раптом із люттю жбурляє їх.
МАДАМ ПОММЕРЕ: Годі з мене дурних кросвордів!
Діана помічає знервованість матері.
ДІАНА: Що сталося, мамо?
МАДАМ ПОММЕРЕ: Чому Рішар більше не навідується до нас?
ДІАНА: Я тобі сто разів вже казала: він уже два місяці в Африці.
МАДАМ ПОММЕРЕ: Брешеш!
ДІАНА: Мамо!